Режисер Антоніо Лукіч та брати Насірови розповіли про успіх фільму "Люксембург, Люксембург"

Нещодавно команді "Ранку Вдома" вдалося поспілкуватися із режисером нового українського фільму "Люксембург, Люксембург" Антоніо Лукічем та виконавцями головних ролей, учасниками хіп-хоп гурту Амілом та Рамілом Насіровими. Вони розповіли про знімання, прем'єру та успіх стрічки, а також про зміни в особистому житті під час війни.

Ведуча — Ірина Хоменко.

— Вітаю вас з прем'єрою фільму "Люксембург, Люксембург". Як минув для вас 2022 рік? Де ви зустріли повномасштабне вторгнення?

Раміл Насіров: Ми обоє були у Харкові. Якраз торік купили собі квартири там. Перший тиждень, після нападу, були в Харкові, потім поїхав в Харківську область до батьків. Аміл час від часу приїздить у Харків, а я повернувся додому в грудні торік. З того часу не виїжджав звідти. Я люблю це місто і мені там подобається. Ми обоє любимо, і розуміємо, якою ціною Харків вистояв, скільки героїв загинуло.

Лукіч: Я був у Києві. В цей день мав виходити на знімання реклами. І коли вже були вибухи, я зателефонував продюсеру і спитав, що ми робимо. Вона сказала: "Ти справді хочеш, щоб я скасувала знімання?". Я подумав, які серйозні люди працюють у сфері кіно. Врешті решт вона скасувала все. Ми потім вивозили сім'ю на захід.

— Повернімося до теми кіно. Антоніо, як це створювати другу повноцінну картину після шаленого успіху першої повнометражки "Мої думки тихі"? Не було страшно починати новий проєкт?

Лукіч: Проблема другого фільму дійсно існує, тому що не так багато режисерів можуть переступити оцей внутрішній конфлікт і сказати собі, що це була не випадковість. Я дуже швидко все це вирішив. Сказав собі: "Зніми просто поганий фільм, поклич поганих акторів, непрофесіоналів, зніми будь-що". Так і зробив, і це мало успіх у Венеції, в Торонто, і на багатьох топових кінофестивалях. Зараз цей фільм став частиною кінотеатрального прокату в Україні.

Я взагалі звик занижувати очікування в усьому. Це допомагає мені не розчаровуватися як в простих ситуаціях, так і в людях. Мені краще переконатися в протилежному, ніж розчаруватися. Ось таке в мене ставлення. Тому внутрішній конфлікт, як режисер, я вирішив швидко. Просто наважився знімати.

— Скільки часу минуло від прем'єри фільму "Мої думки тихі" до початку робити над стрічкою "Люксембург, Люксембург"?

Лукіч: Ідея  створення "Люксембургу" виникла вже під час того, як ми закінчували монтаж "Думки мої тихі". "Люксембург, Люксембург" — це спроба віднайти якусь метафору життя. Мені здається, що близнюки — це історія про одну й ту саму людину. Вони живуть в кожному з нас і постійно між собою сперечаються. Промовчати чи сказати, втекти чи лишитись. Цей внутрішній діалог я просто переклав на двох людей. Я взагалі втратив надію знайти в Україні акторів близнюків.

— До речі, як ви їх знайшли?

Лукіч: Це було не складно, адже вони відомі репери.

Аміл Насіров: Антоніо написав мені, а я запитав чи можна з братом зніматися (Сміється).

Лукіч: Довелося сценарій переписати просто під двох братів. Насправді ми жартуємо і намагаємося пояснити, що на українське кіно варто ходити і підтримувати його. Це дуже дефіцитна індустрія. Нам було не дуже просто зробити якісний продукт. Люди вкладають в цей процес все.

Раміл Насіров: Дуже багато людей ідуть вчитися на акторів і зараз вони прийдуть в кіно, і скажуть, що ми зайняли їхнє місце.

Лукіч: Насправді, він жартує. Вони зіграли добре. Вважаю, що немає  поганих акторів, є поганий режисер.

— Як вам працювалося? 

Раміл Насіров: Якщо серйозно, то працювати було легко. Бо ми розмовляли суржиком, як і звикли спілкуватись в побуті. Тото не треба було вчити великих розумних текстів.

— Ви задоволені тим, як зіграли? 

Раміл Насіров: Я самокритичний, завжди знайду те, що мені не подобається у собі. Фільм бачив п'ять разів, і кожного разу були сцени, які б хотів зіграти по-іншому. В мене принцип такий же, як в Антоніо, занизити очікування.

Лукіч: Це дуже цікаво працює. Так, наприклад, ми зменшили ніби як географію нашої української прем'єри. Зробили її у Близнюках, звідки родом хлопці, в маленькому селищі, але це тільки підвищило інтерес до фільму. Парадокс.

— Наскільки актуальною зараз є історія, яку ви показуєте у стрічці "Люксембург, Люксембург"?

Лукіч: Один кінокритик спробував пояснити цей фільм як історію про українців та Україну, яка намагається віднайти фігуру батька в Європі. Цей фільм і є в принципі спробою побудувати містки між нашою цивілізацією та рештою світу. Це почалося тоді, коли українське кіно почало працювати на самоідентифікацію і розуміти, хто ми є і як зробити українську історію, яка буде зрозуміла у всьому світі. Тобто це фільм якоюсь мірою рефлексує на ці теми.

Інша справа, що певною мірою ця фігура батька не є якимсь героєм, та й не є злодієм, і, можливо, для когось це буде якимсь елементом фрустрації. Це проста одна зі спроб пояснити фільм як цілісну метафору. Як два хлопці їдуть до батька в Люксембург, в якусь омріяну країну, яка здавалась їм, можливо, не такою, як вона виявилась насправді. Інша справа, що це фільм, де вперше, мабуть, суржиком говорять про, як на мене, серйозні речі.

Також цікаво: "4 бали з 5": головні герої "Люксембург, Люксембург" Аміл та Раміл Насірови розповіли про прем'єру фільму в рідному селі