Про становлення українського кіно та найкращі стрічки: інтерв'ю зі сценаристом Антоном Базелінським та акторкою Наталкою Васько

2 жовтня у столичному кінотеатрі "Жовтень" у межах міжнародного фестивалю Kharkiv MeetDocs відбудеться спеціальний показ документальної стрічки "Українське кіно. Становлення" про розвиток галузі у 2010-2020 роки.

До студії "Ранку Вдома" завітали сценарист Антон Базелінський та акторка Наталка Васько, аби поговорити про героїв фільму, про який період розповідає кіно, чому варто кожному подивитися цю документальну стрічку. А також розповіли, як працює кіноіндустрія, які має проблеми, та назвали топ найкращих українських фільмів.

Ведучі — Лілія Ребрик та Костя Октябрський.

— Kharkiv MeetDocs — це міжнародний фестиваль документального і художнього кіно. Його створювали, аби стати культурним голосом українського сходу. І сьогодні форум ставить собі за мету працювати на благо культурної інтеграції України та її митців у світове культурне поле. Через воєнні дії цьогорічний фестиваль відбуватиметься в Києві. І на фестивалі відбудеться показ вашої документальної стрічки "Українське кіно. Становлення". Хочеться деталей якихось, про який період українського кінематографа йдеться?

Базелінський: Коли ми задумали цей фільм, ми здивувались одному факту: здається, що протягом з 2010 по 2020 рік жодна галузь в Україні, та мало де в світі, не розвивалися такими шаленими темпами, як українське кіно. Це було навіть більш динамічно, ніж IT-технологій чи супутникові якісь системи.

Якби такий темп зберігався, то ми могли б стати світовим гравцем дуже скоро. І від цього можна шаленіти. Ми колись своїм онукам будемо розповідати, що жили в ті часи, коли українське кіно набрало таких обертів, яких не мало ніколи, — ні за радянських часів, ні в пострадянські часи.

— Хто герої цього фільму?

Базелінський: У нас в кадрі про українське кіно розповідають 22 людини. Це продюсери, режисери, актори, кінокритики… Люди, які багато зробили. Наприклад, такі як кінопродюсер Андрій Халпахчі, який вже дуже довго на цьому ринку, продюсерка Юля Сенкевич, [співзасновниця та виконавча директорка Української кіноакадемії] Аня Мачух, режисер Ахтем Сеітаблаєв, сучасні актори — та ж Ірма Вітовська…

Ми зараз не зможемо перелічити всіх 22-х. Але точно можу сказати, що ті глядачі, які побачать цей фільм, будуть раді зануритися в українську кіноіндустрію.

Васько: Ця історія кіно розповідається людьми, які роблять нове наше українське кіно. Відлік іде з 2013-2014 років.

Базелінський: Але якби не було закладено в 2010 році, то у 2014 році не було б того вибуху.

Васько: Гадаю, що це ж, як кажуть, той пазл. Ми маємо результат, бо все це було закладено ще від початку незалежності України. Напевно, якщо вже брати не з 2010 року, а глибше десь копати. Десь народжувалися нові сценаристи. Наш Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого — пам'ятаю, педагоги переходили на викладання українською мовою.

І все йшло крок за кроком, і так ми переходимо до 2010 року, написання сценаріїв для українського кіно. Переходимо потім до Революції Гідності.

У 2016 році у нас виходить стрічка "Гніздо горлиці", у 2017 — перший кінофестиваль "Золота Дзиґа", де фільм здобув перше місце.

Базелінський: Ви правильно сказали — пазл. Бо якби не склалося так багато складових у цей момент, з 2010 року і далі, то не було б такого розвитку українського кіно. І фестивалі, і виросли нові круті режисери, і стара гвардія ще не пішла, передала багато знань нам. І новітні технології запрацювали нарешті.

Корпродукція почалася дуже серйозна. У нас є фільм в Україні знятий разом з Голлівудом.

— Зрозуміло, що фільм "Українське кіно. Становлення" буде цікавим насамперед фанатам кіномистецтва. А кого ще він може зацікавити?

Базелінський: Ми точно робили його для широкого загалу. І це закладено в його жанрі у форматі "як це влаштовано". Тобто всі ми завжди любили дивитися науково-популярні фільми — як влаштовані там автомобілі чи як модельєр робить сукню, чи як готувати борщ.

Васько: Конструктор розкривається, і ти все це розумієш.

Базелінський: Ми намагалися пояснити простому глядачу, який не перебуває всередині індустрії, — як вона працює, чому вона працює, які в неї проблеми і які можливі способи їхнього розв'язання. І ми залишили не те щоб надію, а впевненість.

Я спеціально вчора ще раз переглянув фільм, і після початку війни він має зовсім інший вигляд, ніж ми його задумували. Деякі персоналії, про яких ми згадували, ми б зараз не згадували про них.

— І не було можливості вирізати цих персоналій?

Базелінський: А ми не хочемо, ні. Бо це відеопортрет періоду. Ми когось в цей період поважали, а може, зараз вже ні. Ну, так іде життя.

Ну, насправді ви ж розумієте, якби ми дивилися про кіно, наприклад, початку XX століття. Там теж би згадувалися персонажі, яких ми б не хотіли згадувати, але вони теж вплинули на історію.

Ми ж розуміємо, що конфлікт у кіно — це двигун. І якщо ми говоримо про тих персонажів, про яких би нам, може, не хотілося б говорити, то це додає динаміки, додає цікавості кіно.

— Ви люди, які розуміються на українському кіно. Ви могли б порадити глядачам кілька особисто ваших улюблених стрічок, щоби познайомитися з українським кіно?

Васько: "Гніздо горлиці". "Атлантида"."Кіборги". "Рівень чорного", "Додому". "Мої думки тихі".

Базелінський: Ну, я для себе теж складав. Бачте, Наталя запрошує вас більш на фестивальне кіно, на авторське.

Я б запропонував, якщо в п'ятірку, то "Захар Беркут" — це абсолютно глядацьке кіно. Дуже мені сподобалась "Гуцулка Ксеня" — вона, можливо, і не така глядацька, але в неї дуже насичена кіномова.

Васько: До того ж це нова стрічка, вона така стилістична, дуже не подібна ні на що. Така картинка, наче мультфільм, реалізований раптом у живих людей. Це дуже цікаво спостерігати.

Базелінський: Я б запропонував мультик "Вкрадена принцеса". І, можливо, мені було б цікаво запропонувати мій фільм, де я був сценаристом, наприклад, "Пригоди S Миколая". Це фільм, який треба дивитися щоразу на Миколая.

"Мої думки тихі" — теж цікаве кінодослідження глибини нашої душі.

Я за жанрове кіно. Я, чесно кажучи, нічого не маю проти стрічки "Скажене весілля", яку всередині кінотусівці заведено трошки шпиняти. А я вважаю, що це класний кейс.

Що стосується "Скаженого весілля". Ми на нього пішли з дружиною, і десь хвилин через три після того, як він почався, прийшла група молоді, яка випадково сіла поруч. І сидить поруч зі мною хлопець такий з Троєщини, умовно кажучи. З робочого кварталу, скажімо так. Він каже: "Що ти мене сюди привів, це ж Україна, нащо ми прийшли?". Так потім цей самий хлопець реготав більше за всіх. І чи не єдиний потім плескав у залі, коли пішли фінальні титри. Тобто це кіно, яке запросило українського глядача, можливо, не такого прокачаного в кіно, і доповіло: українське кіно існує, дивись.

Васько: Кіно — це величезний світ, така величезна шафа, і у кожного фільму є своя поличка, своя аудиторія. І одне іншому не заважає існувати.