Про підтримку близьких, які переживають втрату, розповів психолог гарячої лінії Українського ветеранського фонду Чаморсов

Як пережити втрату близької людини, які слова підібрати, аби висловити співчуття та як правильно підтримати людину. Про це розповів у "Ранку Вдома" головний психолог гарячої лінії кризової підтримки Українського ветеранського фонду Мінветеранів — 0 800 33 20 29 — Олександр Чаморсов.

— Як працює гаряча лінія кризової підтримки Українського ветеранського фонду?

— Вона працює за принципом роботи багатьох гарячих ліній. Також є такий напрямок, як телефони довіри. На лінії працює 14 фахівців. Лінія цілодобова. Можна зателефонувати по безплатному номеру 0 800 33 20 29 й отримати кризову консультацію. 

— Скажіть, будь ласка, хто працює на цій лінії?

— На нашій лінії працюють саме психологи. Вони спеціально навчені. Їх напрямок — це кризове консультування. Ми вже два роки працюємо, можливо, навіть більше. Це наша особливість, бо необов'язково, щоб на гарячу лінію працювали саме психологи.

— Чи є серед ваших психологів люди, які пережили біль втрати?

— Я один з таких людей, тому що я є ветераном, учасником російсько-української війни. Я втрачав своїх побратимів, втрачав близьких на цій війні. Крім того, в нас працюють і близькі ветеранів, дружини захисників. Звісно, що втрати зараз це така, на жаль, часта історія. Тому так, є ті, що втратили.

— Багатьом складно телефоном говорити з незнайомою людиною. Чи є можливість офлайн зустрічей з психологами? 

— Насправді це дуже індивідуально, як на мій погляд. Тому що я ж на лінії починав працювати теж консультантом. В мене були зміни, я так само консультував. Взагалі в мене досвід телефонного консультування чималий — шість років. Здається, від більшості абонентів, я чув про те, що їм ставало легше після розмови з незнайомцем телефоном. Бо часто ми пропонуємо продовжити терапію вже в очному режимі. Зокрема, перенаправляємо або пропонуємо звернутись до психолога і попрацювати з ним. Людина  навпаки відмовляється.

— Чому так відбувається?

— Різні причини, але й в тому числі це сором. Людина соромиться просити про допомогу. Тоді ми пояснюємо людині про те, що звернутись по допомогу це сміливий вчинок. Ніж те, чого треба соромитись. До слова, наші спеціалісти можуть консультувати тих, хто звертається, але, наскільки я знаю, вони цього не роблять, бо їм вистачає саме кризового консультування. До речі, звернення надходять з усієї України.  Навіть з окупованих територій бувають дзвінки, тож ми пропонуємо перевірені ресурси, з якими в нас, наприклад, є меморандуми чи домовленості про співпрацю. Ми направляємо туди охочих.

— Тобто до вас можуть звертатися не лише ветерани та військові, а й цивільні?

— Задумувалась лінія саме для захисників та ветеранів. Оскільки ми почали працювати після повномасштабного вторгнення, то ми зрозуміло, що це має бути лінія для всіх, хто знаходиться в кризі, хто страждає від війни.

— Чи відрізняються запити людей з окупованих територій від запитів тих, хто знаходиться зараз на підконтрольній території?

— Звісно, відрізняються. Перш за все — це ризик дзвонити з окупованої території.  Тим паче там у людей немає можливості звернутися за допомогою. Наші фахівці використовують можливості підтримати людей телефоном, бо у тих людей немає іншого варіанту.

— Зрозуміло, що кожна людина переживає втрати по-своєму. Рідні або друзі намагаються підтримати людину. Що їм можна порадити? Що варто говорити, а що не можна?

— Ви вірно сказали, близькі хочуть підтримати. Це абсолютно доречно, тому що підтримка людині потрібна, коли вона проживає. Горе втрати. Єдине, що ми всі дійсно розуміють, що можна, про що можна казати, що не можна. Запитати теж можна: "Чим я зараз тобі можу допомогти? Як я зараз можу тебе підтримати?". Універсальних алгоритмів чи правил, які написані на папері, немає.

По-перше, треба зрозуміти, чи людина хоче зараз розмовляти. Можливо, вона просто хоче помовчати. Нам треба просто помовчати біля неї. Або людина дуже хоче поділитися тим, що вона зараз проживає. Тоді головне — це слухати,  не оцінювати. Ні в якому разі не давати якісь поради. Приймати те, що людина каже. Цього цілком достатньо.

— Як ви вважаєте, що важливо зробити на рівні держави для людей, які втратили своїх близьких на війні?

— Складне питання. Хоча воно дуже важливе. Ми розуміємо, що держава робить певні кроки для цього. Треба враховувати той факт, що у нас триває війна.  Гадаю, варто задуматись про більшу повагу для тих, хто втратив своїх близьких. Чого це може стосуватись? Це може стосуватись ритуалів. Це може стосуватися поховання, доглядом за могилами. Якщо взяти приклад Сполучених Штатів. Я торік був там на навчанні та відвідав кладовище у Вашингтоні на День ветерана. Там є меморіал невідомого загиблого солдата. Там триває варта та часто проводять різні заходи.

Також цікаві гості "Ранку Вдома":

• "Театр ветеранів" готується до роботи: про реабілітацію мистецтвом та залаштунки проєкту розповів драматург та військовослужбовець Максим Курочкін
• Ukraine Recovery Conference-2024 та міжнародні гранти: інтерв'ю із заступницею міністра у справах ветеранів Оксаною Сивак
• Подвиг залізничників під час війни: інтерв'ю зі сценаристами серіалу "Потяг"
• Як комунікувати медикам на фронті та в тилу — поради проєкту "Як ти, брате?"