Про найкращу гру в історії, світову "бронзу" та свій гол: інтерв'ю з воротарем збірної України з футзалу Олександром Суховим

Шостого жовтня збірна України з футзалу здобула історичну "бронзу" на чемпіонаті світу-2024. У матчі за третє місце українці розгромили Францію з рахунком 7:1.

Україна вдруге в історії грала матч за "бронзу" чемпіонату світу з футзалу. У 1996 році українці поступилися у поєдинку за третє місце збірній Росії. Цьогорічна медаль на чемпіонаті світу з футзалу стала історичною для України не лише у футзалі, але й в усіх командних видах спорту.

Воротар збірної України Олександр Сухов у програмі "Коло спорту" телеканалу "Дім" розповів про емоції від отримання "бронзи", про психологічне відновлення після поразки на грі з Аргентиною та сімейну атмосферу в колективі.

Ведуча — Діана Звягінцева.

— Коли пролунав фінальний свисток і Україна здобула "бронзу", що було на душі в той момент? 

— Напевно, звичайна радість. Ми ще не до кінця усвідомлювали те, що відбулося, тому просто раділи перемозі над французами з рахунком 7:1. А це дуже важка команда — технічна і сильна. 

У півфіналі з бразильцями ми були ближчими, я вважаю. За рахунку 2:2 у нас була декілька хороших моментів, які ми не реалізували. Трішки дорікаю собі за той 10-метровий (10-метровим штрафним ударом карають команду, яка здійснила у таймі 6 порушень правил, — ред.). Шанси були на фінал, точно. 

— Скільки разів передивлялися той 10-метровий (вирішальний гол бразильців — це реалізований 10-метровий штрафний удар)?  

— Я три рази передивлявся гру з Бразилією. А 10-метровий трапляється мені в Instagram постійно. Не знаю вже, куди подітись. Даниіл Абакшин розповідав, що йому він снився.

— На чемпіонаті світу ви поступилися тільки фіналістам. Якщо повернутися до гри з Аргентиною, як команда і особисто ви психологічно відновлювалися після поразки? 

— Перша гра для нас видалася скутою. Було багато хвилювання. Для багатьох хлопців це був перший чемпіонат світу. Хтось був на чемпіонаті Європі, що їм допомагало, але більшість не були на таких форумах. 

Після були погані думки. Перша гра — і 7:1. Без шансів. Але я вдячний тренерам, особливо Олександру Петровичу Косенку. Він дуже якісно з точку зору психології підійшов до цієї гри. Після гри він запевняв нас, що нічого не сталося і що ми грали дуже добре. Аргентина просто скористалася кожною своєю можливістю. 

За кілька наступних вихідних ми дуже швидко відновилися — і психологічно, і фізично. На гру з Анголою ми виходили без жодних переживань (Україна перемогла Анголу з рахунком 7:2, — ред.). Так, на нас тиснув той результат, але тренери нас психологічно дуже добре відновили. Нічого страшного ніхто не робив із тієї поразки. 

— У чвертьфіналі ви перемогли збірну Венесуели з рахунком 9:4. Хочу згадати ваш неймовірний гол. Чому ви тоді вирішили зіграти самому? Чому прийняли таке рішення і як часто доводиться такі приймати? 

— Я таке натреновую, коли ніхто не бачить. Я розумію, дуже важко тренерам таке бачити. Воротар повинен стояти на лінії і відбивати м'ячі, але так вже склалось. Я просто добре прокотив м'яч, хотів віддавати передачу, але бачив, що гравець читає цю передачу на Петра Шотурму. Тому покотив далі, а вони розбіглися. Чому б не забити? Всім, напевно, подобається забивати. Просто так склалось, чесно. Я не ставив перед собою таке завдання.

— Здалося, що гра проти Франції минула настільки легко для всієї команди. Чи не тиснула на вас відповідальність, що це гра за медаль, і що ви ось-ось можете стати бронзовими призерами? 

— Не можу сказати за всіх, але на мене тиснуло те, що ми програли Бразилії і втратили Петра Шотурму (капітан збірної Петро Шотурма зазнав складної травми коліна, — ред.). Звинувачую себе за цей результат з Бразилією. Я бачив, що в Петра страшна травма, хотілося його підбадьорити, одягнути на нього цю медаль. Тому що він, як ніхто, її заслуговував, він віддав своє здоров'я. І ми це зробили. 

— Одну зі своїх публікацій в Instagram ви підписали "Команда, сім'я, збірна". Чи справді зараз у команді така сімейна атмосфера? 

— Вона завжди була. Так, бувають негаразди, але на полі кожен б'ється за всіх і за країну. У всіх одна мета, яка нас об'єднує. Зараз у нас кожна позиція на дуже високому рівні. Семенченко, Микитюк, Корсун — я не знаю, що може бути кращим для воротаря. 

— Команда, яка є зараз, може досягти ще вищого рівня?

— Стовідсотково. Гра з Португалією у товариській зустрічі дала нам поштовх (українці перемогли чинних чемпіонів Європи, португальців, із рахунком 6:3, — ред.). Коли виходили проти них, то думали: "Це ж Португалія!". Але тренери налаштовували нас на перемогу. Так, Петро забив два курйозних м'ячі. Але це додало нам упевненості в тому, що ми можемо грати навіть із такими грандами. Я впевнений, що те, чого ми зараз досягли, — це не межа.

Попередні випуски проєкту "Коло спорту":

• Відмінності близнючок, особисте життя та суперечності Олімпіади: розмова з олімпійськими призерками з артистичного плавання сестрами Алексіївими
• Життя після Олімпіади, соцмережі та спортивна психологія: інтерв'ю зі стрибункою у висоту Іриною Геращенко
• Перші кроки у вільній боротьбі, допінг-контроль, соцмережі та думки залишити великий спорт: інтерв'ю зі срібною призеркою Олімпіади-2024 Іриною Коляденко
• Відновлення після Олімпіади, розставання з дівчиною та зустріч з батьком-нацгвардійцем: велике інтерв'ю зі 18-річним стрибуном у воду Олексієм Середою
• Олімпіада-2024, Лілія Подкопаєва та розвиток легкої атлетики в Україні: розмова з Олегом Верняєвим