Об'єднав навколо себе сотні людей і безкоштовно відбудовує зруйновані оселі — історія Андрія Гарлюги

Будинки Софії та Алли у Чернігові повністю зруйновані внаслідок російських обстрілів та скинутих авіабомб. 37-річний фахівець з електроенергетики Андрій Галюга об'єднав навколо себе сотні людей,аби у таких випадках безкоштовно відновлювати людям житло. Про те, як незламні українці продовжують активно розбудовувати й покращувати майбутнє своєї країни, розповідається у програмі "Я не забуду" з Іриною Хоменко.
Чернігівка, будинок якої було зруйновано російськими снарядами
29-річна Софія Локтєва працює оператором в Обленерго, а вдома у теплиці вирощувала овочі. Її будинок у Чернігові зруйнували російські снаряди на початку повномастабного вторгнення.

— Наскільки у вашому районі було небезпечно під час повномасштабного вторгнення?
— Смертельно небезпечно. Наш район крили артилерією, авіацією, ДРГ, перестрілки на вулицях були постійно. Ми виїхали з Чернігова 14 березня, коли наш будинок вже було знищено. Пробули в Угорщині два з половиною місяця і повернулися додому.
— В якому стані був ваш будинок? Що з ним сталося?
— Подзвонила сусідка, сказала, що палає вся вулиця і наш будинок теж. Вікна вибило вибуховою хвилею. Співробітники ДСНС сказали, що влучило від трьох до чотирьох снарядів. Будинок був дерев'яний, обкладений цеглою, як раніше будували. Цегла розпадалася у руках.
Цей будинок будували мої батьки. Вони старанно працювали, відкладали кошти. Ми заїхали у 2000 році, коли були лише побілені стіни і лише звисала лампочка на проводі. Не було ні води, ні газу. Разом фарбували, клеїли шпалери. Тато помер і залишив мені цей будинок у спадок. Для мене це було найкраще місце у світі.

— Коли ви повернулися з Угорщини, що вирішили робити? Чи раховали збитки?
— Ми вирішили відбудовувати будинок ще будучи в Угорщині. Я подзвонила мамі й сказала, чого б мені те не коштувало, але ми будинок відбудуємо і будемо жити. Ми знали, що треба дуже багато коштів. Щоб просто поставити коробку будинку потрібно 16 000 доларів — це лише на матеріали. Без оплати роботи будівельників. Тоді ми зрозуміли, що не зможемо накопичити ці кошти. Я працюю оператором кол-центру, а чоловік — будівельником. Вирішили, що коли закінчиться війна, залишимо доньку на бабусю і поїдемо [за кордон] заробляти гроші. Іншого виходу не бачили. Мені пропонували продати ділянку, але я відмовилася.
— Як ви знайшли допомогу у відбудові вашого дому?
— Я знайшла допомогу в особі Андрія. Коли ми з чоловіком приїхали, то зрозуміли, що будемо розбирати цей будинок дуже довго — було близько 16 КамАЗів будівельного сміття. Одного дня я побачила публікацію Андрія в соціальних мережах про те, як він допомагає людям і залучає до цього інших. Я йому зателефонувала і розказала, що в мене сталося. Він заїхав, подивився і за тиждень вже організував першу толоку. Прийшов Андрій і небайдужі до чужого горя люди.

— Скільки часу ви розбирали залишки зруйнованого будинку?
— Півтора місяця. Коли розібрали завали, перше, що відчули — відчай. Не знали, що далі робити. Будувати. Але як? З чого? Коли? На початку серпня мені зателефонував Андрій і сказав: "Софіє, ми вирішили тобі відбудувати будинок". Я була в шоці, я плакала і спочатку відмовлялася. 27-го вже почали завозити перші матеріали.
— Скільки людей вам допомагало на будівництві?
— Я гадаю, що більше ста.
— Минув рік. Скільки ви встигли зробити за цей час?
— Вже розпочали внутрішні роботи, коробку будинку повністю зробили. Десь є електрична проводка, де-не-де поштукатурені стіни, проведене опалення.
— Софіє, а що ви знаєте про цього Андрія, який вам допомагав?
— Він проста людина, він на толоках і на основній роботі. За власні кошти закуповує матеріали, рукавички, інструменти і сам працює з усіма.
У квітні 2023 року один із фондів забрав нас на відпочинок і психологічну допомогу в Польщу. Там я познайомилася із жіночкою з Херсонської області. Її село було під окупацією, її чоловіка вбили, а будинок майже зруйнований. Я їй розказувала, що відбувається в Чернігові, як люди один одному допомагають. Вона казала, що навіть не вірить у таке, бо звучить як казка — у них такого немає. А я дуже хочу, щоб так було в інших.
Чернігівчанка, будинок якої зруйнувала російська авіабомба
42-річна Алла Рудих за першою освітою — юрист, та своє справжнє покликання знайшла у 38 — стала логопедом. Її будинок у Чернігові зруйнувала у березні 2022 року російська авіабомба.

— Що сталося з вашим будинком?
— Від початку повномасштабного вторгнення наш район був під постійними обстрілами. 13 березня почався великий авіанальот, тож ми переїхали у бомбосховище. Там нам сусіди сказали, що 15 березня прямим ударом авіабомби наш будинок був повністю зруйнований. 17-го ми вирішили поїхати подивитися, в якому стані будинок. Все було набагато гірше, чим я собі уявляла. Від будинку залишилися тільки дві стіни і трішки фундаменту. Велика вирва була на місці моєї кухні. Саме туди було пряме влучення. Ми все зафільмували для історії і знову повернулися до дітей [у бомбосховище].
Дітям ми все розказали. Мене втішала старша 17-річна донька. Вона сказала, що ми все відбудуємо. Середній син, йому 14 років, дуже переживав за котів і за квіти, що вирощував на підвіконні. Дуже шкода дітей. В такому маленькому віці вони мусять не гуляти, купатися і гратися, а ходити розбирати завали.
— Хто допоміг вам розібрати завали від вашого будинку?
— В одній із соцмереж я наткнулися на волонтерів та Андрія Галюгу. На наступний день він мені зателефонував і сказав: "Завтра нас чекайте". На наступний день приїхало людей сорок. Ми були на роздоріжжі і не знали, що одразу будувати: чи відбудовувати наш будинок, чи гараж? Ми зрозуміли, що відкладених фінансів не вистачить для відбудови великого будинку. Чоловік наполіг на тому, щоб ми відновлювати гараж — приблизно 40 квадратних метрів він займає. Він нам допомагав з будівельними матеріалами.

— На яку суму Андрій надав вам матеріалів?
— 200-300 тисяч. Це величезні суми. Ванна і туалет майже готові — плитку клав чоловік, шпалери клеїли разом, залишилося позабивати шви. На кухні вже є плита і мікрохвильовка. На другому поверсі будуть дві кімнати для дітей — почали потихеньку клеїти шпалери.
Переселенець із Краматорська, який безоплатно відбудовує приватні будинки в Чернігові
31-річний Олександр Чорний все життя був у рідному Краматорську. За фахом — інженер, працював в училищі, навчав дітей автомеханічний справі. Шість років тому чоловік кардинально змінив своє життя — влаштувався продавцем до риболовного магазину. Зараз безкоштовно відбудовує зруйновані російськими ракетами приватні будинки у Чернігові.

— Де ви зараз живете?
— У Чернігові. Я — тимчасово вимушений переселенець із Краматорська. Шлях був дуже дуже важкий: у мене двоє дітей, жінка, мати живе з нами. Ми до останнього не хотіли виїжджати. Але в один "прекрасний момент" ми сиділи на кухні і почули якийсь затяжний свист. За будинком була адміністративна будівля — туди прилетіло.
— Як ви доєдналися до команди чернігівських будівельників?
— Переїхати до Чернігова мені запропонував мій дядько, який тут проживає. До команди доєднався завдяки Facebook. Роботи виконуємо майже всі: від фундаментних до даху і внутрішніх робіт.
— Які у вас плани після перемоги України?
— Додому в Краматорськ. Будемо відбудовувати.
Організував безоплатну відбудову приватних будинків у Чернігові
37-річний Андрій Галюга працює фахівцем з електроенергетики. У вільний час до війни займався малюванням і називав свої роботи "стилем Малевича". Нині чоловік об'єднав навколо себе сотні людей і безкоштовно відновлює зруйновані оселі. Чоловік зібрав добровольчу бригаду будівельників та знаходить величезні кошти на побудову.

— Розкажіть про себе: де ви працюєте, чим займаєтеся, чи є у вас родина?
— Я працюю в Чернігівобленерго. Є дружина і донька Катерина. Я інженер-енергетик, звичайна людина.
— З чого почалася ваша допомога іншим?
— Коли закінчилося оточення міста, мені стало трішки легше на основній роботі — мета була відновити електропостачання міста та області. З'явився вільний час, який я вирішив присвятити допомозі іншим. У багатьох не було води, світла, вікна чи ще чогось. Я вирішив, що послуга "чоловік на годину" матиме більшу користь, ніж я просто полежу на дивані. Посипалися заявки у соцмережах — можна було виконати дві-три на день, на вихідних — більше. Таким чином все і почалося.
Звернулися до мене якось родина за допомогою у прибиранні прибудинкової території від залишків будинку. Попрацювавши два дні, я зрозумів, що самому діла не буде. У соціальних мережах зібрав хлопців і дівчат і згуртував, щоб робити це разом.
— Які у вас вимоги до господарів будинків?
— Це давній принцип толоки, який ми несемо в маси — сьогодні ми допомагаємо тобі, а завтра ти з нами йдеш допомагати комусь іншому.

— Де ви знаходите фінанси, щоб допомагати іншим?
— Ми маємо рахунки і можемо приймати пожертви — міжнародні фінансування. Вони невеликі, незначні. Плюс громадські пожертви — звичайних приватних осіб. Неважливо, хто ти і з якого міста. Якщо ти можеш, то кидай ті 300 чи 400 гривень. 300 гривень — це вже три мішки цементу.
— Скільки зараз людей у вашій команді?
— Постійного складу не існує. В один день може зібратися там 12 чоловік, у другий день — 50, на третій — 200. Це залежить від потреби і вільного часу людей.
— Скільки у вас на толоках було максимально людей?
— 250. Рахували по використаним рукавичкам.

— Як ви обираєте, кому допомагати в першу чергу?
— Ми стараємося допомогти тим людям, які стараються щось зробити самі. Допомога — це не зробити щось за когось, а приєднатися до роботи.
— За весь час скільком чернігівцям вам вдалося допомогти?
— Більше 300 будинків ми відновили після легких та середніх ушкоджень. Якщо казати про "вікна і двері" — 500 помешкань точно є.
Ніхто за нас не буде будувати державу. Треба надіятися виключно на власні сили. Але коли приходить допомога, не відмовляйтеся від неї.
Попередні випуски "Я не забуду":
- 12-річний посол, фільтраційний табір, зникнення мами та звернення до росіян: історія 8-класника Сашка
- 30 мільйонів, врятовані військові та шахрайство: як влаштоване виробництво імплантів в Україні
- Поділ мільйонів, будівництво спортивного комплексу, таємні подарунки — історія матері загиблого героя у проєкті "Я не забуду"
- Патріот України попри громадянство іншої держави та допомога ЗСУ при законній можливості виїхати — історія Деміра Мерта
- 650 тисяч для ЗСУ: про волонтерство 9-річної незрячої бандуристки Анни-Марії