30 мільйонів, врятовані військові та шахрайство: як влаштоване виробництво імплантів в Україні

Унікальне виробництво ужгородського благодійника рятує життя українським героям. Олег Гудаш — власник підприємства, що безоплатно надає військовим пластини. У програмі "Я не забуду" з Іриною Хоменко він розповів про свою компанію — єдину в Україні, що виробляє повністю індивідуальні імпланти. 

До студії також завітали лікар-нейрохірург, завідувач відділенням нейротравми та спінальної хірургії Олександр Сечко та мати важкопораненого військовослужбовця Ірина Вергун. Пані Ірина розповіла про страшну черепно-мозкову травму сина, яку він дістав на війні, а Олександр та Олег розказали, як безкоштовно проводять реконструктивні операції на череп українським військовим.

Син-військовослужбовець зазнав страшного поранення на війні

56-річна Ірина Вергун родом з Донеччини. Протягом 30 років жінка працювала на підприємстві машиністкою з установки збагачення вугілля. Її син-військовий Павло отримав страшну черепно-мозкову травму та залишився без ноги.

— Пані Ірино, розкажіть про історію вашого сина.

— Я хочу, щоб про це дізналося багато людей, яким, можливо, теж знадобиться така підтримка. Ситуація, в якій ми опинилися з сином, стане прикладом і допоможе людям зробити правильне рішення.

Моєму синові 25 років. Після закінчення десятого класу він пішов навчатися на газоелектрозварника. Працювати за спеціальністю не захотів, а пішов у Збройні сили України. Підписав контракт на три роки. Я була дуже збентежена, переживала. Я не розмовляла ані з його батьком, ані з ним сам. Але батько його підтримав. Йому було вісімнадцять з половиною років, коли він пішов служити. Спершу був водієм-санітаром, але згодом вивчився на парамедика — і став вивозити поранених з поля боя. 

— Як часто ви бачилися з сином під час його служби? 

— Він дзвонив і казав, що їде кудись там і якщо ми хочемо його побачити… Ми з тато швиденько збирали кошик і виїжджали до нього хоч на дві-три хвилинки. Це вже було велике щастя для нас. 

— Чим він займався після завершення контракту?

— Пішов працювати пожежником. Пропрацював рік і два місяці, а потім сказав: "Мамо, це не моє, я хочу туди, де я був — воювати". І у 2021-му він знову пішов у Збройні сили на контракт. 

— Чи казав він вам щось напередодні повномасштабного вторгнення? 

— Так, 22-го чи 23 лютого він зателефонував нам і сказав негайно збирати речі і виїжджати, бо "щось буде". На наступний день ми виїхали у місто Тернівку на Дніпропетровщині. Там живе моя сестра. Ми там пробули два тижні, а коли все ніби стихло, вирішили повернутися додому. Восьмого квітня він знову зателефонував і сказав: "Виїжджайте негайно!". З того часу ми проживаємо в Тернівці.

— Коли ви востаннє бачили сина здоровими та неушкодженим?

— Вранці 11 серпня він зателефонував і сказав, що він з-під Волновахи та Вугледара везе ліки, і якщо ми хочемо його побачити, то треба під'їхати до заправки. Ми з батьком зібрали, як завжди, невелику торбочку. Він (син, — ред.) не дуже любить фотографуватися, але я тоді, можливо, щось передчувала, бо попросила сфотографуватися. Зробили декілька знімків, провели його і він поїхав далі. 

— Що відбувалося після? 

— Далі було три тижні тиші. Якось раніше я у нього попросила номери телефонів для підстраховки. Він дав мені телефони двох медсестер. Коли я одній подзвонила, вона сказала: 

"Боже, як добре, що ви мені зателефонували — Паша поранений, йому відірвало ногу". В мене земля пішла з-під ніг. А тоді вона сказала, що у нього ще й черепно-мозкова травма. 

Вони вивозили з Бахмута пораненого солдата. Мінно-вибуховий снаряд влучив у їхню машину. Сина мого викинуло з машини, розповів його товариш. Жінка і той поранений згоріли, а Паша залишився живий. Нога в нього ще була, але висіла. Стан був страшний. Просто диво, що він лишився живим. 

— Коли ви вперше побачили сина після його поранення? 

— Коли ми прийшли, він був у реанімації, його забрали на операцію. Коли його привезли, він ще був під наркозом. 

Він був дуже худим, вся права рука — загіпсована, не було половини черепа — просто порожнина і натягнута шкіра. 

Я його годувала, поїла, переодягала, купала, гуляла з ним. Коли його виписали, нам дали направлення в приватну клініку в Ужгороді на пластику голови. Протягом трьох-шести місяців бажано було зробити цю операцію, і час уже підходив. Казали, операція буде безкоштовна, але пластина коштує від 120 000 гривень. На той час у нас таких грошей не було. Ми з батьком переселенці з пенсією в 2600 гривень.

— Як ви вирішили питання з пластиною? Яким чином її поставили безкоштовно?

— Коли ми приїхали у воєнний госпіталь в Ужгороді, там був дуже хороший лікар. Пластину ми чекали 40 днів. Прийшла ледь не в останні дні нашого терміну. Сьогодні нам подзвонили, а завтра вже зробили операцію. 

— Як зараз почувається ваш син? 

— Він дуже вдячний. Розмовляє і все розуміє. Згадує, що було колись, але може забути, розмовляв він сьогодні з татом чи ні, або що він їв. Лікарі кажуть, що все буде добре — він молодий, тож відновиться.

Виконує пластику черепа постраждалим військовим

38-річний Олександр Сечко — лікар-нейрохірург, завідувач відділенням нейротравми та спінальної хірургії. Чоловік працює з 08:00 до 00:00, а в поодинокий вихідний може дозволити собі прогулянку на гірському велосипеді. Загальний стаж у нейрохірургії — близько 15 років. 

— Чи багато наразі у ваш медзаклад потрапляє військових? З якими травми? 

— Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в Росії кількість військових в нашому закладі значно збільшилася. У нас перебуває від 18 там до 25 військових. Зазвичай це мінно-вибухові травми — такі, як у Павла. Різного виду ураження голови, головного мозку, спинного мозку та периферичних нервів. На другому місці — вогнепальні поранення. Певна кількість пацієнтів потребує інтенсивного лікування, більшості ми проводимо різні реконструктивні або відновлювальні операції: відновлення нервів, стабілізація хребта, виправлення дефектів черепа. Пластику черепа виконуємо дуже часто. 

— Яка функція пластини для черепа? 

— Вставлення пластини для черепа є реконструктивною операцією з відновлення форми голови. Основна функція — захисна. Виконується видалення кісткових уламків, металевих фрагментів. Наш головний мозок знаходиться в черепі і це є закритий простір. Якщо не евакуювати частки постраждалого мозку з уламками, тоді мозок стискається, що є загрозою для життя.

— Усі люди різні, тож пластини також мають бути різні? 

— Саме так. Форма черепа і кісток черепа в кожного є індивідуальною. Раніше у нас був титановий імплант, титанова сітка, і під час оперативного втручання ми здійснювали моделювання цієї сітки для конкретного пацієнта. Не молоточком, але різними спеціальним інструментами, формувачами пластини, ми моделювали її відповідно до кісток конкретного черепа. Тобто раніше ми моделювали пластину під час операції.

Зараз ситуація змінилася. Перед операцією ми проводимо комп'ютерну томографію, під час якої бачимо стан мозку і кісток, створюємо 3D-модель. Результат ми відправляємо фірмі, яка виготовляє індивідуальний імплант. Оцінюється форма голови і симетричність правої та лівої сторін, пластина виготовляється ідеально до міліметра, аби підходила саме для цієї людини. З такою пластикою майже не буде видно, що у людини взагалі була така операція. 

— Скільки коштує така пластина? 

— Зазвичай такого виду пластини коштують близько 50 000 гривень, але у випадку з військовими лікування абсолютно безкоштовне, а пластину оплачує благодійник. 

— Благодійний фонд?

— Ні, саме благодійник.

— А хто це? 

— В цьому випадку це був Олег Гудаш. Ми робимо КТ і відправляємо йому знімки. З початку війни він виготовляє пластини для військових безкоштовно.

— Як ви почали співпрацювати з цим благодійником Олегом? 

— Спочатку ми працювали на комерційній основі, надавали допомогу цивільним. Виготовляли ці пластини ще до початку війни. З початком війни я звернувся до нього, бо мав пацієнтів-військових, які потребували такого виду оперативних втручань. Ми хотіли це зробити безкоштовно для них. Олег був повністю згоден. Наразі ми виготовили більше 20 пластин і прооперували військових.

Благодійник, який безкоштовно виготовляє для поранених військових титанові пластини

39-річний Олег Гудаш має дружину, доньку та багатомільйонний унікальний бізнес. З початку повномасштабної війни безкоштовно виготовляє титанові пластини для пластики черепа поранених військовослужбовців.

— Як давно ви в цій галузі? 

— У бізнесі імплантів я більше 15 років. Спочатку імпортував їх з-за кордону, а зараз вже трішки на інший рівень вийшли. 

— Як ви відкрили власне виробництво? 

— Я поїхав у Китай на екскурсію, як імпортер. Погуляв їхнім заводом, подивився. Я — інженер за освітою, а мій друг — лікар. Я побачив, що там немає нічого космічного чи фантастичного обладнання. Більше того, мені доводилося китайцям пояснювати, як зробити правильний імплант, тому що вони нового геть не розуміли. І я подумав, що ми самі, загалом, нічим не гірше можемо зробити. Я приїхав і сказав, що треба щось робити. Так і зробили. 

— Скільки років вже працює ваше виробництво? 

— Четвертий рік пішов. Ми маємо всі сертифікати.

— Чим унікальна ваша робота? 

— Ми — єдині, хто в Україні виготовляє повністю індивідуальний імплант. Імпланти пористі спеціально для того, щоб він обріс тканинами і щільно приєднався. Тоді він не буде охолоджуватися і реагувати на перепади температур. 

— На скільки вистачає такого імпланта? 

— Він пожиттєвий.

— Розкажіть про ваше виробництво. 

— У нас працює 20 людей. Це високотехнологічне виробництво, тому дуже багато людей не треба. Машини самі автоматично роблять. Один імплант виготовляється близько трьох тижнів.

Спочатку нам дають КТ, щоб ми могли зробити 3D-модель. Потім інженер має фактично придумати, як замінити дефект. Далі друкується модель, макет  дефекту, котрий треба заміщати. Після цього виливається основа, під яку будуть вигинати пластину. Поступово йде процес виготовлення, бо пластина виготовляється з цільного листа і обробляється на декількох станках: надається форма, вигинається, полірується, знежирюється. Пластина синього кольору, хоча титан насправді сірий — це спеціальне захисне покриття електрохімічним способом, щоб організм на неї ніяк не реагував. Коштує така пластина біля 50 000 гривень.

— Чи траплялися випадки, коли пластина не приживалася? 

— У 99,99% випадків пластина приживається.  У мене є батько, якому вже 70 років, він пенсіонер і також інженер. Він не може сидіти вдома, то він теж є працівником нашого підприємства. Вдома він отримав травму ноги — захотів наточити ножі, а точильний камінь йому проломив череп. Так він став пацієнтом Сашиного відділення і клієнтом нашого підприємства. Йому довелося ставити титанову пластину. Ми жартуємо, що наше підтвердження найкращої якості в тому, що в тата в голові стоїть наша пластина. А гвинти — ті, які він особисто сам виготовляв.

— З початку повномасштабного вторгнення яку кількість пластин ви вже надали? 

— Десятки тисяч.

— Зі скількох лікарень до вас звертаються? 

— Важко прослідкувати. Більше десяти, це точно. В перші дні війни, напевно, не було такої лікарні, яка би не зверталася до нас. Кожних 30 секунд дзвонили або писали.

— Скільки всього коштів було витрачено на ці пластини? 

— Відправили ми різних імплантів більше, ніж на 30 мільйонів. Але не всі ці кошти наші, є певна сума від благодійних фондів. Особисто за мій рахунок —  два-три мільйона.

— Чи траплялися вам шахраї у цій сфері? 

— Був неприємний випадок. Я на olx побачив імплант, який ми відправляли безкоштовно, з ціною. Після цього відправляємо виключно тим лікарням і тим лікарям, кого знаємо особисто.

Попередні випуски "Я не забуду":

• Поділ мільйонів, будівництво спортивного комплексу, таємні подарунки — історія матері загиблого героя у проєкті "Я не забуду"
• Патріот України попри громадянство іншої держави та допомога ЗСУ при законній можливості виїхати — історія Деміра Мерта
• 650 тисяч для ЗСУ: про волонтерство 9-річної незрячої бандуристки Анни-Марії
• Спадок, підйом на Говерлу, петиція до президента: історія Катерини — 15-річної доньки військового
• Порятунок сироти з Ізюма та перший клас у 13 років: історія опікунки Олени Кравченко