Головна
Публікації
Україна
Суспільство
"Мрія" з підписом Залужного та Антонова: як Вікторія Сокіл з Миколаєва допомагає ЗСУ

"Мрія" з підписом Залужного та Антонова: як Вікторія Сокіл з Миколаєва допомагає ЗСУ

10 Вересня / 2023

Джерело: Телеканал “Дім”

Вікторія Сокіл родом з Миколаєва. Попри тяжку долю, дівчина ніколи не здавалася та ще з 2014 року всіма силами допомагала військовим, а з перших днів повномасштабного вторгнення РФ почала виготовляти унікальні шкатулки, які продає, а кошти передає на потреби української армії. Також вона власноруч змайструвала макет літака "Мрія", на якому поставили свій підпис сам головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний та командир екіпажу "Мрії" Дмитро Антонов.

Вікторія Сокіл — героїня нового випуску програми "Я не забуду". Також у студію до ведучої Ірини Хоменко завітали пілот зведеного загону ударних БпЛА Angry birds Олександр Гаврилюк та волонтер Ян Твердохліб. Вони розповіли, як познайомилися із Вікторією та про її допомогу ЗСУ.

Олександр

34-річний Олександр Гаврилюк має шістьох дітей і міг навіть не згадувати про військкомат. Та Олександр зробив інший вибір.

"Ми з командою майструємо безпілотники. За рік ми розробили п'ять видів різного типу БпЛА. Вони ефективно працюють на фронті і допомагають хлопцям виявляти ворожі позиції і, відповідно, їх знищувати", — розповідає чоловік.

Олександр приїхав до студії проєкту "Я не забуду", аби розповісти про людину, яку бачив лише одного разу. Але ця зустріч була в прямому значенні слова на мільйон чи навіть два.

— Олександре, то що це за людина, про яку ви приїхали розповісти?

— Це Вікторія. Вона сама нас знайшла — побачила, що ми в її рідному місті. Написала в соцмережах нашому командиру, що хоче допомогти. Ми поїхали на зустріч. Вікторія прибула зі своїм чоловіком, і ми почали обговорювати, хто чим може допомогти, щоб наблизити нашу перемогу.

Вікторія розповіла, що планує зібрати 1 млн 657 тисяч гривень. Вона запропонувала провести лотерею, лотом став її макет літака "Мрія". А виручені кошти вона планувала передати нам на виготовлення безпілотників.

На зустрічі я помітив, що Вікторія у візку, і їй самій потрібні кошти. Але людина дуже великий патріот і все готова робити для того, щоб вигнати ворога з нашої країни.

Макет — зменшена копія "Мрії". Коли дізналися про Вікторію в соцмережах, командир екіпажу справжньої "Мрії" Дмитро Антонов запропонував відправити макет у Київ для підпису. Він поставив свій підпис на одному крилі, а головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний — на іншому. Тобто ця "Мрія" унікальна тим, що має підписи дуже відомих людей, дуже важливих для нашої країни.

— Олександре, розкажіть про ваш підрозділ. Чим ви займаєтесь?

— Наш підрозділ має назву Angry birds ("Злі птахи"). "Птахи" — бо ми розроблюємо безпілотники. А "злі" — бо ми злі щодо нашого ворога.

Наприклад, ми зробили ударний БпЛА тактичного рівня, який підіймає на собі 5 кг, відправляє "подарунки" за 35 кілометрів і повертається додому.Тобто він багаторазовий і багатоцільовий. Його родзинка, що він ребостійкий, тобто його не можна ні перехопити, ні виявити. І хоча ворог використовує різні засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ), вони з нашим БпЛА нічого не можуть зробити.

— Проте ви ж могли і не служити, бо у вас шестеро діточок.

— У мене моїх п'ятеро діток і один прийомний — син дружини від попереднього шлюбу. Я міг не служити. Але коли на нас напав ворог, я зрозумів, що мені потрібно зробити максимально для того, щоб мої діти були неушкоджені, щоб ворог не наступав ще далі.

Маючи інженерні навички, я підшукував команду. Це була команда по безпілотниках. Спочатку я пішов на оператора БпЛА. А уже через місяць командир запропонував розробити свій безпілотник.

Нам західні партнери допомагають зброєю, зокрема і безпілотниками. Але цього, звісно, недостатньо, не вистачає. І ми вирішили розробляти свій продукт, український. Вже трішки переходимо на комплектуючі українського виробництва, щоб не зовсім залежати від іноземних виробників.

— Скільки ви вже розробили безпілотників?

— На сьогодні — два безпілотники. Один повністю сам робив, а інший — мій побратим, який є справжнім бойовим пілотом, він літав на нашій техніці, на закордонній техніці.

Від моменту розробки до першого запуску пройшов місяць. Таких безпілотників у нас зараз є шість. Взагалі, ми плануємо їх збільшити до сотень, а, можливо, навіть і до тисяч.

— Ви зараз на реабілітації. Що сталося?

— Декілька місяців тому на одному з завдань я дістав мінно-вибухової травми, постраждав колінний суглоб. Дуже довго ходив з милицями, вже почав проходити реабілітацію. Зараз я вже можу ходити самостійно.

Ян

53-річний Ян Твердохліб — волонтер з Миколаєва. Він знайомий з Вікторією понад рік, допомагає в її волонтерській діяльності.

Ян — швець за освітою, понад 20 років заробляв на життя збиранням меблів, а зараз чоловік навчається на сапера.

"Після закінчення курсів я буду працювати спочатку на Херсонському та Миколаївському напрямках, а після — там, де буде потреба в цієї професії", — говорить Ян.

— Яне, поділіться своєю історією знайомства з Вікторією.

— Це було на початку повномасштабної війни. Я допомагав людям гуманітаркою від Червоного Хреста. Якось побачив, що чоловік везе у візочку жінку. Я підійшов, запропонував допомогу, вони погодилися. І відтоді ми дружимо.

— Яким було ваше перше враження від Вікторії?

— Вона якийсь живчик, їй постійно треба щось робити. Наприклад, вона закуповує шкатулки та прикрашає їх. Вікторія дарує їх друзям, частина йде на продаж, а вилучені гроші — на допомогу ЗСУ. Наприклад, ми разом з нею зробили благодійну акцію.

— Як виявилося, Вікторія допомагала не лише військовим. Ми знайшли в соцмережах один допис. Жінка пише, що Вікторія, сама маючи обмеження в пересуванні, в перші дні війни запропонувала допомогу. Вона написала жінці в особисті, що може приїхати по неї ще з одним інвалідним візочком для її мами і сховати їх у своєму приватному будинку від обстрілів. Ви знали про це, Яне?

— Ні, не знав. Хоча ми знайомі понад рік, і вона і словом не обмовився, що комусь ще допомагає.

Вікторія

Вікторії Сокіл 37 років. Майже 20 років тому перше кохання закінчилося для неї трагедією. Відтоді жінка пересувається на візку.

"Мені було 18 років. Зустріла хлопця. Почали зустрічатися, потім жити разом. І якось він мене побив. Він утік, а я лежала в хаті вся в крові. Мене батьки знайшли та викликали швидку. Мені паралізувало, ходити не могла, навіть розмовляти не могла. Зараз у мене діагноз "м'язова дистонія", — розповідає Вікторія.

Проте, попри хворобу, вона знайшла справжнє кохання. Вікторія з мамою їхала до Дніпра, де в лікарні мала пройти обстеження. В цьому ж автобусі їхав Дмитро. Вони всю дорогу спілкувалися, а потім ще рік телефонували один одному. Вікторія та Дмитро разом вже вісім років, а минулого року одружилися.

— Віко, ви з Миколаєва. Як ви переживали інтенсивні обстріли, які були у вашому місті?

— Тяжко навіть згадувати про це. Мої рухи дуже сповільнені, а коли починало бахкати, то я за секунду під столом опинялася.

— Ви не виїжджали з міста?

— Ми весь час вдома були. Не виїжджали, бо у нас сім котів, дві собаки та два папуги.

— Коли у вас з'явилась ідея, бажання допомагати ЗСУ?

— Ще 2014 року. Ми спочатку донатили, коли були кошти. А коли почалася повномасштабна війна, ми конкретно замислилися про допомогу нашим військовим, бо ми тут сидимо у хатах, а військові гинуть.

Наша допомога почалася із з того, що ми 79-й бригаді подарували дрон. Він коштував 11 тис. гривень. Це були мої власні кошти, я збирала їх на власну реабілітацію.

Після дрона ми зібрали 35 наборів зігрівайок. Ми їх особисто збирали — спиртові пічки, грілка для тіла, грілка для рук тощо. Це все коштувало 35 тисяч гривень. Це також були власні кошти.

Далі було п'ять покришок для авто, їх не бере ні скло, ні залізо. Одна резина — 5900 гривень. Плюс два набори інструментів. Один набір коштував 3800 гривень. Один домкрат на три тони та дві спеціальні лампи на машини.

— І скільки на ось це все ви витратили коштів?

— Десь 70 тис. гривень.

— Де ви їх взяли?

— Це дуже цікава історія. Звернулася я до одної знаменитої людини, яка в Telegram має майже мільйон підписників. Я попросила, щоб він опублікував мій Telegram-канал, де я виставляю свої вироби.

Спочатку, коли я створювала свій Telegram-канал, це було давно, я опублікувала збір на своє лікування. В мене там два роки було лише 8 підписників. Я поміркувала так: зараз я швиденько накидаю побільше фотографій своїх нових робіт, хто там буде дивитися аж на самий початок публікацій. І хто б міг подумати... Я накидала цих робіт, а люди як почали мені кидати гроші на картку... Кидають гроші та пишуть коментар: "Дякую, низький вам уклін!"

— Скільки шкатулок ви всього продали за час війни?

— Десь 200 штук.

— Скільки часу йде на виготовлення однієї шкатулки?

— Коли я себе добре почуваю, то можу зробити її за два дні. Якщо погано себе почуваю, то може бути й тиждень.

Проте я готова все зробити, аби більше наших військових вернулися живими та щоб наблизити перемогу, щоб всі живі повернулися.

— А як виникла ідея виготовити макет "Мрії"?

— В липні цього року знайомий написав мені повідомлення. Він раніше замовляв в мене для своєї доньки скриньку. От, він пише: "Пані Вікторію, а чому б вам не зробити "Мрію"?" Я йому відразу не відповіла. Поміркувала, продивилась інтернет. Думаю, а якщо я зроблю таку "Мрію", що воно буде? Минув тиждень. Я йому пишу: "Я згодна зробити "Мрію". І з того часу я почала робити макет.

— Скільки часу ви його виготовляли?

— Дев'ять місяців. Найскладніше було робити турбіни. Береш звичайну дощечку з липи. Вона квадратна, її потрібно зробити кругленьку, а потім ще в середині потрібно її виточити. І щоб вони ж були всі між собою однакові. Ось в чому складність.

— Скільки було турбін, які не підійшли?

— Мабуть, 20. А треба було шість.

— Ви зробили "Мрію" з липи. А чому саме це дерево?

— Бо липа як пластилін.

— Як так сталося, що ваш літачок підписав Валерій Залужний і Дмитро Антонов?

— Я "Мрію" виставила у своєму Telegram-каналі. Її побачив мій підписник з "Укроборонпрому".

Вони мені написали, що державний концерн "Укроборонпром" зацікавився моєю "Мрією" і хоче її придбати. А потім мені написали, що керівництво, щоб я могла зібрати більше грошей, вирішило підписати ї у Валерія Залужного та першого командира літака Дмитра Антонова.

Це було дуже круто! Я так раділа! Так ми відправляли "Мрію" до Києва.

— Віко, чи їздите ви зараз на реабілітацію, в санаторії? Чи є якісь шанси, що ви зможете ходити?

— Шанси лікарі дають, але потрібно два рази на рік їздити на реабілітацію. Я вже чотири рази їздила, це до війни було. Після початку повномасштабної війни ще не їздила.

— Чому?

— Бо гроші більш потрібні нашим військовим, нашим захисникам. Якби не вони, я не знаю, що тут вже було би.

— А зараз з продажу ваших виробів ви не відкладаєте собі на реабілітацію?

— Ні. Ми гроші ще заробимо і ще встигнемо з'їздити на лікування. Головне, щоб скоріше наша перемога була.

— Як виникла ідея створення лотереї?

— Це було після того, як "Мрію" підписали Валерій Залужний і Дмитро Антонов. Я дивилася, як якийсь хлопець продавав прапор з підписом Валерія Залужного за 2 млн гривень. І думаю, а чого це моя "Мрія" не коштує таких грошей?

Ми почали лотерею, люди купували квитки для участі. Розіграш вирішили зробити 24 серпня, у 32-гу річницю Незалежності України. У розіграші взяли участь 236 квитків. Переможницею стала Анастасія Федик, їй ми відправляємо нашу "Мрію".

Під час лотереї ми зібрали 919 856 гривень. Кошти я передам зведеному загону ударної безпілотної авіації Angry birds. Планувала зібрати 1 657 000 гривень, на жаль, не вдалося.

Тому звертаюся до українців з одним проханням: нашим хлопцям потрібна допомога, я закликаю усіх донатити, організовувати збори, допомагати нашим військовим, щоб наші хлопці вижили і прийшли додому здорові.