Медведчук, Європа та битва за Донбас: переговорний процес обговорюємо з Федором Веніславським

Переговори — один із найскладніших напрямків урегулювання війни Росії проти України, оскільки мають складатися з готовності сторін йти на поступки.

Цю та інші теми в ефірі телемарафону "Говорить Україна" телеканалів "Дом" та UA обговорюємо з народним депутатом України (фракції "Слуга народу"), представником президента в Конституційному суді України, членом комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки Федором Веніславським.

Ведучий програми — Денис Похила.

— Якщо теза про те, що переговорна позиція української делегації відштовхується саме від успіхів ЗСУ на полі бою, то чи варто очікувати, що чим ближче нафтове ембарго для РФ, чим більше санкції б'ють по бюджету країни-агресора, то російська делегація буде більш поступливою на переговорах?

— Переговори — це один із найскладніших напрямків урегулювання війни між Російською Федерацією та Україною, яку вона розв'язала у 2014 році та розширила цього року. Тому що переговори повинні складатися із готовності сторін йти на якісь поступки.

Наша сторона висловила свою позицію на самому старті переговорів. Про це заявив президент Зеленський: питання територіальної цілісності, державного суверенітету не можуть бути предметом поступок. Решту ми можемо розглядати.

Російська сторона поки що не демонструє готовності йти на досягнення якогось компромісу з питань виведення військ РФ з усієї території України в міжнародно визнаних її кордонах.

Але процес триватиме, і шукатимуть точки дотику та аргументи, які дозволять досягти тих цілей, які ми бачимо на користь нашої держави.

Путін завжди дотримувався своєї переговорної тактики — це ультиматуми, демонстрація сили та підняття ставок напередодні будь-яких зустрічей. Як було у 2014 році, коли наші збройні сили були оточені російськими військами на Донбасі, і це дозволяло їм диктувати на Мінських переговорах свої умови, які українська сторона (часто всупереч національним інтересам) змушена була приймати, щоб зберегти максимальну кількість життя наших військовослужбовців.

Сьогодні ситуація діаметрально протилежна. Якраз українські збройні сили демонструють свої успіхи на полі бою. Стратегічної мети Російської Федерації не досягнуто — а саме окупації всієї території України та взяття Києва. Наші збройні сили викинули окупанта із Київської, Чернігівської, Житомирської, Сумської областей. Є успіхи у Миколаївській та Херсонській областях. Тому зараз переговорна позиція української делегації є досить сильною, з погляду успіхів наших збройних сил.

Крім того, дуже важлива складова санкції наших партнерів. І з перших днів війни ми закликаємо західні країни вжити санкцій саме у сфері енергетичного ембарго, і найбільш комплексний підхід — це транспортне ембарго, обмеження переміщення будь-яких видів товарів через кордони Російської Федерації будь-яким видом транспорту (морським, повітряним, автомобільним, трубопровідним). Це, звичайно ж, було б найбільшим ударом по економіці РФ. Тому що завдяки експорту енергоносіїв Російська Федерація все ще отримує потужне грошове підживлення, яке дозволяє їй фінансувати свою окупаційну армію, шукати найманців, забезпечувати армію технікою та боєприпасами. І це, звичайно, посилює позиції Російської Федерації у війні проти України.

Сьогодні Росія витрачає на війну сотні мільярдів доларів. І якби була застосована саме така санкційна політика, поза всяким сумнівом, це б суттєво протверезило б гарячі голови в Кремлі. І вони були б набагато поступливішими на переговорах.

— Експерти кажуть, що переговорами Путін тягне час до 9 травня. Саме цю дату називають дедлайном для російських військ, коли вони мають повністю захопити територію Донбасу. Що ви думаєте про це?

— Так, Путіну потрібно продемонструвати успіхи. А зараз у російської армії успіхів немає. Їм вдалося лише у перші дні війни окупувати частину Херсонської, Запорізької, Харківської областей, блокувати Маріуполь, частково місто Харків та Ізюм. Інших успіхів у збройних сил РФ немає.

І тому переговорна позиція Путіна та його делегації на цей момент є ущербною, бо нічим шантажувати делегацію України, нічим загрожувати.

Зараз РФ намагається відновити свої бойові втрати, підтягує резерв особового складу та техніки, щоб кинути їх на Донбас, де відбудеться вирішальна битва цієї війни. Тут Путін спробує реалізувати останню свою мету — захопити Донецьку та Луганську області в їхніх адміністративних межах та забезпечити сухопутний коридор через тимчасово окуповані частини України до Криму. Я думаю, що це їм також не вдасться і не допоможе.

— Уже низка країн виступає за те, щоб стати гарантами української безпеки. Обіцяють, що нова система безпеки докорінно відрізнятиметься від Будапештського меморандуму. На його зміну надійде нормальний договір. Чим більше країн, як потенційних гарантів, з'являється, чи змінюється бачення у Кремля на розв'язання проблеми війни?

— Треба сказати, що керівництво політики деяких країн Європи було симпатиками російської влади, російського режиму. З різних причин. Наприклад, Німеччина, Італія, Франція були прихильниками дружби з Росією не через ідеологію, ця співпраця була підкріплена матеріально-фінансовими аспектами. Простими словами, Російська Федерація на більшу частину світу, в якій вона зацікавлена, поширювала корупційну складову, за якою вони звикли діяти. Тому деякі західні політики, експолітики після закінчення своїх термінів обіймали високі посади у російських державних корпораціях. Це все в комплексі причина того, що ми зараз іноді спостерігаємо.

Але підписання договору про гарантії безпеки це дуже складний процес. Одна справа заявляти публічно про готовність гарантувати безпеку України, а інша — підписати міжнародно-правову угоду, в якій передбачена не лише допомога Україні у разі нападу на неї, але ці країни мають навіть воювати за Україну. Тобто гарантії нашої безпеки буде підкріплено зобов'язанням участі саме у збройному конфлікті. І в цьому напрямі ми ведемо дуже тяжкі, дуже детальні переговори.

— Напередодні війни й зараз деякі світові політики виступили як дипломатичні посередники між Києвом і Москвою. Експерти мають різні оцінки причин таких ініціатив — одні кажуть, що політики таким чином хочуть заробити більше балів для своєї кар'єри, інші вказують на щирість бажань у досягненні миру. Як ви вважаєте?

— Політики європейських країн, які ведуть переговори з Путіним, намагаються досягти миру та зупинити війну. У мене сумнівів у цьому немає. Але я думаю, що це другорядні мотиви. А першочергові — це орієнтація на майбутню політичну кар'єру, на внутрішнього виборця.

Наприклад, ось відбуваються вибори у Франції. І у того ж Макрона чуємо риторику, що Україна і Росія є братськими народами, геноциду нібито немає. Він насамперед намагається грати на ту частину французького виборця, яка виступає за зближення або підтримку тісних зв'язків із Москвою. А це наслідок інформаційної політики, бо RT (раніше Russia Today) агресивно вела мовлення на всю територію Європи протягом десятків років. І навіть не всі французи досі усвідомлювали агресивну терористичну війну, яку веде Росія в Україні, і те зло, яке вона завдає українським мирним громадянам. Тому Макрон орієнтується на внутрішній політичний запит. Він каже те, що хочуть почути виборці. Також діє і канцлер Австрії.

Коли ми говоримо про Угорщину, там дещо інші інтереси. Вони мріють про відродження величі та були не проти поповнити свої землі.

Тому дуже багато різних інтересів переплітаються у заявах європейців.

Але ми маємо бути вдячні тим європейським лідерам, які на своїх територіях дали захист нашим громадянам і які допомагають гуманітарно та військово. Звісно, хотілося б, щоб такої допомоги було більше. Але ми реалісти, ми розуміємо, що Європа, перш за все, дбає про свій власний комфорт — психологічний, ментальний, економічний, а потім уже про сусідів, про Україну, і про ті біди, які в цьому випадку переживає український народ.

— Нещодавно до Києва до Володимира Зеленського приїхав прем’єр-міністр Британії Борис Джонсон. Велика Британія нас підтримує дуже. З іншого боку, Лондон не відразу почав вводити ті самі санкції проти російських олігархів. Приїзд Бориса Джонсона як його розцінювати за фактом? Це бажання засвітиться, бажання показати себе лідером нового світу, чи це щось більш практичне?

— Саме з приводу Великої Британії ми бачимо абсолютно послідовну позицію та готовність допомагати Україні. Вони з перших днів війни засуджували фашистський режим Путіна, хоч і намагалися виступати у ролі посередників задля досягнення миру. Тому ми маємо бути вдячні насамперед Великій Британії. Це один із найпослідовніших наших союзників у цій війні. Так само як і Польща, як республіки Балтії та інші східноєвропейські країни.

Сам візит Джонсона до Києва став для багатьох сюрпризом. Комусь приємним, комусь — неприємним. Це дуже сильний сигнал для західних партнерів. Я хочу нагадати, що Англія є одним із лідерів громадської думки та на її позицію багато хто орієнтується, попри те, що вона вийшла з Євросоюзу. Однак вона зберегла дуже сильний вплив і в межах НАТО, і в межах Євросоюзу. Тому, я думаю, що після цього візиту активізується міжнародне співробітництво та інших європейських лідерів з Україною, які теж мають продемонструвати свою підтримку, засудження військової агресивної терористичної війни та скоєння злочину геноциду, який ми маємо від дії російської армії, російського політичного режиму в Україні.

— Держсекретар Ради безпеки Білорусі заявив, що є ризик провокацій з боку України у прикордонній зоні з метою втягування Мінська у конфлікт. Не раз українська центральна влада говорила про те, що ми не збираємося провокувати…

— Ми вже неодноразово бачили ситуації, коли російські окупаційні війська намагалися спровокувати конфлікт між Україною та Республікою Білорусь. Але політичної хитрощі режиму Лукашенку вистачило, щоб не вплутуватися у повноцінну війну, не використовувати свої збройні сили у конфлікті з Україною. Але для Путіна, який систематично викликає на килим Лукашенка, участь Білорусі у війні проти України є визначальною. Тому що попри потужний людський та технічний ресурс Росії, він все одно вичерпується і їм потрібна підтримка.

Росія спробувала втягнути до участі у конфлікті збройні сили країн Організації договору колективної безпеки (ОДКБ). Але ті майже всі відмовилися. А Республіка Білорусь намагається бути втягнутою у цю війну. І повідомлення про напади України, що нібито готуються, на територію Республіки Білорусь є нічим іншим, як елементами інформаційно-пропагандистської агресивної війни, яку веде Росія проти України. Ми точно не збираємося нападати на Республіку Білорусь, і ми сподіваємося, що й у громадян та військовослужбовців Республіки Білорусь спрацює й інстинкт самозбереження, і здоровий глузд, який не дозволить навіть за наявності якихось бажань військово-політичного керівництва вплутатися в цю авантюру. Вони на це не підуть. І, до речі, сигнали таки доходять і до президента Білорусі. Вони розуміють, що це може мати наслідки для їхнього політичного режиму, насамперед.

— Повертаючись до теми переговорів, позавчорашнє затримання Віктора Медведчука, кума Путіна воно якось вплине на переговори? Можливо, щодо обговорення питання обміну військовополоненими?

— Тут треба розмежовувати юридичну та політичну частину цього процесу.

З юридичного погляду Путін розглядає Медведчука як представника нашої держави, як народного депутата тощо. Тому він навряд чи може використати Медведчука у якихось процесах.

А з політичного погляду, звичайно ж, Путін має продемонструвати, що він не кидає своїх посібників. Тому, я думаю, що в процесі переговорів, поза всяким сумнівом, виникатиме ідея обміну Медведчука на українських громадян, які перебувають у заручниках російської влади.