Феномен радіошоу "Камтугеза": "Утро Дома" із Сонею Сотник та Сергієм Кузіним

Ранкове шоу "Камтугеза" на Radio ROKS цього року святкує своє 12-річчя. Як розпочиналася історія проєкту, за яким принципом формувалися радіоефіри та які правила існують у колективі — розповіли радіоведучі Соня Сотник та Сергій Кузін в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучі — Анастасія Касілова та Анна Кузіна. 

— У вас незабаром річниця. Як все починалося?

Сергій Кузін: Починалося банально, бо рестартнули станцію, шукаємо ведучих, дещо не виходить, шукаємо-шукаємо. Я на одній станції — директор із 15-річним досвідом роботи в ефірі, Соня на іншій станції — директор із 15-річним досвідом роботи в ефірі. Якоїсь миті наш друг, соратник, товариш і за сумісництвом начальник Ігор Чернишов каже: "Спробуймо разом".

Соня Сотник: Ви хочете працювати? Прокидатися о 5-й ранку щодня, не отримувати за це грошей і слухати рок-н-рол. Ми говоримо: "Так!"

Сергій Кузін: Справжня причина у тому, що не могли знайти ведучих. Довелося нас брати.

— Концепцію програми продумували заздалегідь чи воно все само собою пішло?

Соня Сотник: Неможливо з Кузіним продумати жодну концепцію. Неможливо з цією людиною продумати жодну концепцію. Він все руйнує. Звичайно, ми придумали чудовий образ джентльмена, який мав у фраці приходити до студії, але він не міг цьому відповідати.

Сергій Кузін: По-перше, мені відмовилися купувати фрак.

Соня Сотник: Насправді ніхто нічого не продумував. Нам би не пробачили. Аудиторія дуже чутлива до будь-якої фальші. Якби ми щось продумували, це зрозуміли б за 15 секунд.

Сергій Кузін: Інше питання, що саме шоу робимо далеко не ми, при чому я говорю це абсолютно щиро. Абсолютними співавторами — я вже не говорю про вигадування рубрик, там Соня більше інтегрована — є ціла команда. Нас шестеро осіб. І нам не те що допомагають, а в буквальному сенсі слова співпартнерствують. Ми приходимо на дуже готове.

Безперечно, рубрики вигадували, сиділа пів року команда, розробила концепт. А якщо говорити про іміджі, то, звісно, ​​ми їх не маємо. Безумовно, ми знаємо, м’яко кажучи, непогано, як має працювати ранкове шоу, чим воно користується, якими інструментами, до кого апелює, за допомогою якихось засобів тощо. Але для того, щоб порушувати правила, кльово їх порушувати, треба їх знати.

— Навіщо ви порушуєте ці правила?

Сергій Кузін: Тому що ми — це ми.

Соня Сотник: Бо ми живі. Це по-перше. Ми ніколи не приховуємо свого настрою. Якщо щось відбувається навколо нас або відбувається щось у країні, ми не приховуватимемо свого душевного стану.

— Один ефір на двох. Як роль ділили спочатку? Чи не було боротьби за мікрофон? Сімейних притирань?

Соня Сотник: Притирання — це... Ми не приховуємо ніколи, що ми сваримося із Сергієм Васильовичем Кузіним. Це нормально.

Сергій Кузін: Це зараз вона така хороша, ласкава. Вона грає роль поступливої.

Соня Сотник: У чому успіх довгих союзів? Це коли у вас може бути ціла купа різних думок, але ви все одно дивитеся в одному напрямку. Ви дивитеся разом в одному напрямку, в одну точку, і йдете до неї. Тому, звичайно, ми маємо дуже полярні думки з багатьох питань.

Сергій Кузін: Вона це називає сварками. Для мене це взагалі не є проблемою. Загалом це її проблема. Це вона зі мною свариться, мириться.

Соня Сотник: Сергій Васильович так живе, розумієте? Він живе цим.

— Ви активно залучаєте слухачів. Для чого?

Сергій Кузін: По-перше, це люди, завдяки яким ми живемо. Ось як вампіри п’ють чиюсь кров, ось так і ми живемо завдяки нашим слухачам, які нас слухають безкоштовно, а за рекламу, яка опиняється в ефірі, вони, якщо захочуть, змушені платити.

Робота зі співаудиторією складається з кількох складових. Перше — це, власне, маркетингові різні цілі, які реалізовуємо не лише ми. Ми частина реалізації. Але є рекламний відділ, маркетинговий відділ, креативний. Як на будь-якому медійному ресурсі.

Але існують особливості. Ви маєте рацію. Вона про "Бондтугеза". Очевидно, питання було в цьому контексті.

Соня Сотник: Нам дуже пощастило, дуже пощастило. У нас офігенні слухачі, тому що вони люблять рок-н-рол, а це вже багато про що свідчить. Відповідати їм досить складно. Тобто вони класні. Одного разу сталося так, що ми стали їм нецікавими. Завдяки тому, що з’явився Radio ROKS — це музика, яка їх об’єднала, вони знайшли одне одного і в соціальних мережах, і наживо, і на концертах. Вони перезнайомилися. Вже багато хто переженився. Зробили вже дітей.

Сергій Кузін: До того ж це на наших очах. Знаємо дітей, що виросли.

Соня Сотник: Виросли вже діти, виросли.

Сергій Кузін: І ми їх знаємо.

Соня Сотник: Тобто якщо починала дівчинка слухати у 12 років — їй зараз 24. Вони зараз із Мюнхена нам дзвонять, з Амстердама. Це діти, які виросли та закінчили інститути, вже працюють. Створилося якесь велике ком’юніті, їх зараз там сотня людей. Називаються вони "Бондтугеза". Це суперісторія, яка існує у нас. Це люди, підтримка яких дуже важлива для нас.

Сергій Кузін: Банда "Камтугеза". Вони роблять пікніки, вони виїжджають самі. Вони з усієї країни з’їжджаються.

Соня Сотник: Їздять одне до одного у гості. Прийдемо ми до них чи ні — їх зовсім не цікавить.

— На вас чекають там?

Сергій Кузін: Ні. Вони нас запрошують, але ми можемо не приїхати. У нас не завжди виходить. Це точно не заради нас взагалі.

Соня Сотник: Це вони роблять заради себе.

— Як виходить налаштуватися на правильний настрій зранку, щоб підбадьорити слухачів?

Соня Сотник: Я можу, наприклад, бути в якомусь поганому настрої. Сергій Васильович невдало пожартує — я можу розвернутися і піти. Це жарт, звісно.

Сергій Кузін: Ми стартуємо з того, що я ж на роботі вже, я її підколюю. Не завжди вдало, тому вона зараз напівжартома каже. Напевно, їй іноді хочеться розвернутися та піти.

Соня Сотник: Ну і навпаки, коли бачу, що щось сталося, що складно.

Сергій Кузін: Всіляке було.

Соня Сотник: Так, всяке буває. Тоді, як кажуть, цю роль капальщика беру на себе я.

— Що важливіше — вірність початковій концепції чи здатність змінюватися?

Соня Сотник: Здатність змінюватися, звісно. Ми мали підстави за 12 років змінюватися кардинально. Відповідати тому, що відбувається довкола. Все змінювалося. Тому що працювати під час Революції Гідності, працювати під час військових дій, працювати у розважальному ранковому шоу.

Сергій Кузін: Ми зупинилися. Ми не могли. Ми місяць не працювали.

Соня Сотник: У лютому ми пішли з ефіру.

Сергій Кузін: У лютому 2014 року ми пішли з ефіру. Ми всі там були. Друзі там. А потім, коли сталася трагедія, ми не розуміли, що казати. Ми не змогли працювати. Давали новини, давали суху інформацію.

А концепція та її незмінність — це взагалі доля...

Соня Сотник: Жодна рубрика в ранковому шоу, починаючи із самого початку, не змінилася. Наші спроби щось змінити в ранковому шоу, якусь рубрику забрати — не виходить.

Сергій Кузін: Як 12 років розпочалися "жертва року", "краш тест", так вони 12 років ідуть. А ми постійно, постійно тестуємо на аудиторію.

— Може, щось змінилося.

Соня Сотник: Може, вже все. Кажуть, розумієте: "Коли йде ця рубрика, а ми повинні під неї вийти з дому, сісти в машину, ввімкнути радіо і почути цю рубрику. Якщо ми її не чуємо, значить ми вийшли не в тому місті або не в той час". Тобто щось пішло не так.

Сергій Кузін: Ти пішла до школи. Я пішла на "Краш тесті", зайшла до класу під "Про особисте" тощо. Тобто вони навіть час не дивляться. Вони знають, коли вони виходять. Аудиторія гігантська. Жартувати з нею не можна.

Соня Сотник: Жартувати не можна взагалі.

Сергій Кузін: Жартувати — я маю на увазі щось міняти.

Соня Сотник: Нам не дозволяють.