Нащадки, які змінили Україну: маловідомі факти про дітей Івана Франка у програмі "Код ідентичності"

У травні 1886 року в Павлівській церкві при Колегії Павла Ґалаґана в Києві Іван Франко одружився з Ольгою Хоружинською. Їхній шлюб став символом соборності України та подарував парі чотирьох дітей: трьох синів та доньку. Однак на Галичині нерідко можна було почути, що діти — найгірші твори Франка. Про нащадків першого українського письменника, який мав отримати Нобелівську премію, разом із ведучою Світланою Леонтьєвою у програмі "Код ідентичності" говорять:

• заступниця директора Міжнародного фонду Івана Франка Ольга Нижник, 
• завідувачка науково-дослідницького відділу музею "Іван Франко і Київ" Люцина Ольховська,
• письменник, історик, викладач Київського університету імені Бориса Грінченка Ігор Стамбол.

Секретар Каменяра, епілепсія та смерть у 25 років

Андрій Франко народився 16 липня 1887 року у Львові. Хлопчик ріс хворобливим, пішов до школи пізніше за однолітків та навіть ходив в один клас із молодшим на два роки братом Тарасом. 

У дитинстві з Андрієм сталася біда, яка залишила слід на усе життя. За спогадами Тараса, одного разу місцеві хлопчаки кинули в Андрія каменем і поцілили в голову. Андрій упав на землю непритомним. Батько заніс його до дому і викликав лікаря. Рана з часом загоїлася, і здавалося, що горе минуло. Однак в мозку залишилася травма, в результаті якої Андрій отримав тяжку невиліковну недугу — епілепсію.

У 1907-му після закінчення гімназії разом із Тарасом вступив до Львівського університету на класичну філологію. Видав ґрунтовну наукову розвідку "Григорій Ількович, як етнограф". Писав також і вірші. Був перекладачем, етнографом, фольклористом, редактором, джерелознавцем, дипломованим знавцем "греко-латини" і поціновувачем античної поезії.

Коли батькові паралізувало руки, Андрій став його помічником, доглядав, допомагав при наукових заняттях, писав його твори, в тому числі трагічний трактат "Історія моєї хвороби". Також каталогізував книги батькової бібліотеки і вів його листування. 

Завдяки Андрію побачила світ праця Івана Франка "Галицько-руські народні приповідки". У передмові до третього тому, що вийшов у 1910 році, Іван Франко написав: "На закінчення складаю щиру подяку моєму синові Андрієві, без якого помочі і дуже старанного співробітництва, я при безвладності обох рук не міг би був повести своєї праці так, як вона фактично доконана. Особливо немало праці задав він собі в систематичнім впорядкуванні рукописного матеріалу та в добиранні численних варіантів із друкованих джерел".

На 26-му році життя, в ніч з 21 на 22 квітня 1913 року, Андрій Франко помер від нападу епілепсії. У своїх спогадах брат Тарас писав, що навесні 1913 року Андрій почував себе погано. Під вечір 21 квітня брати позаймалися спортом, а тоді пішли вечеряти. Андрій відмовився їсти і пішов до себе. На ранок його знайшли вже мертвим. Похований на полі №66 Личаківського цвинтаря.

"Крім усього того, що вони (діти Івана Франка, — ред.) встигли зробити за своє життя, кожен із них залишив нам спогади про Івана Франка, з яких ми можемо створити його портрет як батька. Не як письменника, Каменяра, Мойсея чи політика, а як батька", — каже заступниця директора Міжнародного фонду Івана Франка Ольга Нижник.

Робив усе, аби в Києві звучала українська мова, і все життя перебував під ковпаком радянських спецслужб

Другий син Івана Франка, Тарас, народився 9 березня 1889 року. Оскільки хлопчик народився того ж числа, що й Тарас Шевченко, батьки вирішили назвати його на честь Кобзаря.

Тарас закінчив філософський факультет Львівського університету. Із початком Першої світової війни пішов на фронт у складі австрійської армії. Пізніше воював у складі Легіону Січових Стрільців Української галицької армії. У вересні 1919 року потрапив у полон до більшовиків. Його інтернували у Кожуховський концентраційний табір для військовополонених у Москві.

З грудня 1919 року по липень 1922 року Тарас перебував у Харкові, де викладав у школах і протягом кількох місяців чекав на документи для повернення додому.

У 1921 році Тарас одружився з Катериною Фалькевич. Подружжя мало троє дітей: Зеновію-Ростиславу, Дарію-Любомиру та Роланда-Олександра.

"Діти мали подвійні імена, тому що вдома їх називали одним іменем, а хрещені вони були під іншим. Це для того, щоб ніхто не зурочив. Оце друге, хрещене ім'я знали тільки домашні", — пояснила Ольга Нижник.

У 1939 році Тарас Франко переїхав жити до Станіславова (Івано-Франківськ), де перебував до 1945 року. Спочатку викладав російську мову і літературу в гімназії, після вторгнення нацистської Німеччини викладав німецьку мову в Станіславській торговельній гімназії. Пізніше, із приходом радянської влади, знову викладав російську мову і літературу. 

Наприкінці 1945 року разом із родиною Тарас повернувся до Львова і працював там викладачем класичних мов. Був директором Літературно-меморіального музею Івана Франка у Львові. У 1950 році "добровільно-примусово" родину Тараса Франка переселили до Києва.

"Мало того, що Тарас перейняв від батька філологічний склад розуму, так ще й українськість. Він із родиною був насильно перевезений зі Львова до Києва у посаджений у "золоту клітку" на вулиці Володимирській, 48а. Нині там знаходиться квартира-музей родини. Жодного разу зі своєї квартири він не вийшов не у вишиванці. Жодного разу у проросійському Києві він не спілкувався не українською мовою. Він не зрадив свою приналежність до української нації. До речі, те, що зупинки автобусів, тролейбусів і метро озвучують українською мовою — це заслуга Тараса", — розповіла Нижник.

Тарас Франко увійшов історію як кандидат філологічних наук, автор праць з франкознавства, класичної філології, письменник, літературознавець, перекладач. Любив великий теніс, лижі, був гумористом, малював іронічні мініатюри-рефлексії на події. Був надзвичайно схожим на свого батька, а тому позував художникам для портретів Каменяра, оскільки сам Іван був надто непосидючим.

"Тарас написав в Академію наук Франції, аби ті розробили друкарську машинку з літерою "Ї", щоб українським письменникам було легше друкувати. Він робив все, що міг для того, щоб у Києві звучала українська мова", — додала Нижник.

У Києві Тарас Франко працював в Інституті літератури АН УРСР (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка Національної академії наук України). Помер 13 листопада 1971 року у віці 82 років. Похований на Байковому кладовищі.

Попередні випуски програми "Код ідентичності":

• Перший український письменник, який мав отримати Нобелівську премію: цікаві факти про Івана Франка
• Чарівна Баттерфляй: невідомі факти про оперну діву Соломію Крушельницьку
• Унікальний тембр та неповторний спів: невідомі факти про оперну приму Оксану Петрусенко
• Клітини Беца, дослідження ковтунів у волоссі та Анатомічний театр — відкриття українців, що змінили медицину
• Борці за самостійність України: про постать Миколи Міхновського та роль "Братства тарасівців" — у програмі "Код ідентичності"