Загроза російської агресії — аналіз реакції світу: інтерв'ю з політологом Олегом Саакяном

Світ продовжує активно підтримувати Україну у протидії російській агресії. Про це, зокрема, свідчать постійні приїзди до Києва лідерів низки держав. Це є способом дипломатичного тиску на Росію. 

Чи дають ці заходи результат та на що варто очікувати найближчим часом — розповів політолог Олег Саакян у програмі "Інформдень" телеканалу "Дом".

Ведуча — Альона Чорновол. 

— До України чи не щодня приїздять президенти, прем'єри, міністри закордонних справ різних країн. Зокрема, вчора прем'єр Британії Борис Джонсон наголосив, що росіянам треба пояснити на випадок війни, що потужна українська армія боронитиме свою державу до останньої краплі крові. Що у світі зараз мають почути від Києва, від президента України і від лідерів країн-партнерів, які приїздять і розказують, що вони думають щодо російської агресії?

— Ви абсолютно праві в тому, що акцентуєте увагу саме на меседжі для Росії. Оскільки пан Борис Джонсон в своїй промові це адресував російській владі і російським матерям. Він розумів, що за цією пресконференцією будуть спостерігати в Росії. Тому це меседж навіть не Україні, а саме Росії. Меседж про те, що Україна буде оборонятися, а світ буде допомагати Україні оборонятися. 

Тому не треба зараз розраховувати виключно на санкції і на те, чи будуть вони достатньо жорсткими чи недостатньо жорсткими. Тому що, зрозуміло, що Німеччина, наприклад, виступає за більш м'які санкції. Австрія з Німеччиною хочуть вивести енергетичну сферу з-під санкційного тиску. 

Ще є суб'єкти, які не хочуть, щоб по банківській сфері Російської Федерації вдарили ...

— Бо в них є власні національні інтереси.

— Чи власне трактування національних інтересів. Тому що зі зміною влади дуже часто національні інтереси трактуються по-різному, з різними командами. 

Ми знаємо, як республіканці і демократи в Сполучених Штатах часто мають різний погляд на зовнішню політику. Так само бачили, як з президентами Франції змінювалися. По Німеччині не бачили. Тому що пані Меркель так довго перебувала при владі в Німеччині, що на сьогоднішній день перехід однієї влади до іншої в Німеччині обертається політичною кризою, коли нова влада намагається йти в цьому фарватері, але не може намацати іншого підґрунтя для себе. 

Росія вирішила цим скористатися. Окрім санкцій, військова допомога Україні — це другий знаковий елемент стримування Російської Федерації, і на цьому йде акцентування.

Якщо йти по позиціях, то зрозуміло, що зараз нам допомагають зброєю, яка стратегічно не змінює балансу сил, але при цьому закриває ті дірки, які є в наші обороноздатності. Це ПЗРК, це комплектуючі, це набої тощо. 

Якщо говорити про візити міжнародних гравців, представників до Києва. В цього є дві причини, як мінімум. Перша причина — це те, що російсько-українська війна інтернаціоналізувалася. Росія підняла ставки своїм ультиматумом до питань розширення НАТО, виведення військ по кордонах 1997 року та інші нісенітниці, які на сьогоднішній день неможливо виконати як такі. 

В Росії вважають, що є "державы", а є "государства". І "державы" мають вирішувати долю "государств". "Державы" — це ті, в кого є ядерна зброя. І ця низка країн розуміють, що якщо лінійка зараз пройдеться по Україні, то це прецедент, який відкриває можливість того, що або вони мають обзавестися ядерною боєголовкою. Це Японія, Туреччина, Норвегія і інші країни. Або ж лінійка може пройтись і по них. 

Тому сьогодні на матеріалі України фактично може створитися небезпечний прецедент. Або не створитися, що також буде відповіддю того, що світ вистояв. 

Через це всі світові столиці прикуті увагою до Києва. І через на матеріалі України говорять зараз про колективну систему безпеки, про світоустрій, який сьогодні в кризі, якою намагається скористатися Росія, Китай і інші суб'єкти. Це перша причина. 

А друга причина, судячи з усього, технологічна. Зараз, умовно кажучи, було розписано схему чергувань по Києву. Хто з лідерів країн або з очільників МЗС має бути присутній в Києві. Це один з факторів стримування.

Пам’ятаємо, як свого часу візит президентів до Тбілісі в найгарячіші дні російсько-грузинської війни фактично врятував Тбілісі від інтервенції Росії в столицю, коли вона зупинилася прямо в передмісті Тбілісі. Так само приблизно і зараз. Поки в Києві перебувають міжнародні дипломати, очільники МЗС різних європейських країн, набагато складніше створити картинку, що це ніби Київ обстріляв, що це Київ провокував тощо. Це один з елементів стримування. 

Весь час є хтось, хто не є Росією, не є Україною, які можуть дати коментарі медіа, які можуть дати зворотній зв'язок і окрему зовнішню думку. Таким чином це вбиває частково підґрунтя для російської пропаганди у випадку, якщо вони хочуть створити певний провокаційний елемент виправдання своєї агресії.

— Наскільки довго можна цим стримуванням займатися? На що нам чекати саме в процесі перемовин, на які поступки можуть піти з одного або з іншого боку, щоб домовитися?

— Те, що конфлікт інтернаціоналізувався, має свої позитивні і негативні сторони. Позитив в тому, що злити Україну просто неможливо. Сьогодні не йде питання, злити Україну чи ні. 

Росії вже абсолютно байдуже на Мінські домовленості, тому що імплементувати їх неможливо. Вони ввели (на окупованій території, — ред.) рублеву зону, роздали паспорти, змінили освітні програми, закрили комунікацію між територіями, провели через бойові загони частину місцевого населення для того, щоб створити ціннісну прірву. Багато інших речей, якими відкинули настільки далеко від ситуації, яка була в 2014-2015 роках, в яких підписувався "Мінськ", що сьогодні "Мінськ" реалізувати просто неможливо в тому вигляді, в якому він існує. 

Він потребує ревізії. Росія не хоче ревізії "Мінська", тому що  вони розуміють, що вона буде не в їх користь. З іншого боку Росія розуміє, що імплементувати цей "Мінськ" неможливо. Тому для них важливо тиснути, що ніби Україна зірвала Мінські домовленості. 

Зараз іде вся баталія навколо того, на кому буде відповідальність за те, що "Мінськ" не імплементовано. І він так тягнеться, тягнеться. Тому Росія не виставляє умови по Мінським домовленостям, і тому злити Україну неможливо. Тому що у випадку, якщо ідуть на компроміси, то зливають весь цивілізований світ. Одразу відкривається вікно можливостей для Китаю по Тайваню, для інших тоталітарних режимів у світі. І це підмиває, як зовнішньополітичні, так і внутрішні позиції американської влади, це одразу б’є по цілій низці європейських країн, і ставить в скрутне становище цілу низку інших країн, які мають інновації, мають сильні економіки, мають сильні суспільства, сильні і стійкі політичні системи. 

Тому всі країни зараз дивляться на цю ситуацію, як на загрозу своїй національній безпеці. Через це злити Україну неможливо. 

З іншого боку, домовитись в двосторонньому порядку вже неможливо. Будь-які тези про "побачити мир в очах Путіна", сісти вдвох і домовитися, де пройде ця лінія компромісу — неможливо. 

— Україна стане членом НАТО за рік або у найближчій перспективі?
— Ні. У найближчій та середньостроковій перспективі — ні. 

— Чому це питання хвилює Російську Федерацію саме зараз? Чому є ультиматуми не лише на адресу України, але інших держав? 

— Дві потреби б'ють по Україні. Путін таким чином намагається показати, що НАТО — недієздатна структура. І намагається вдарити в саме серце НАТО — в розширення і в можливість ухвалення рішень. Тому що зрозуміло, що є низка країн в середині НАТО, які на сьогодні ставляться більше схвально до Росії і не хочуть втрачати економічні і інші зв'язки. Відтак Росія працює на те, щоб знищити єдність всередині країн НАТО з середини.

— Але НАТО — колегіальний орган, який ухвалює рішення лише спільно. 

— Наприклад, уявимо, зараз постає питання, чи брати Україну в НАТО чи не брати. От ставлять на голосування, і низка країн голосує "ні", не давати Україні членство. Це вже показник того, що НАТО не може суверенно ухвалити це рішення. Фактично виконується вимога Росії — не взяти Україну в НАТО. Росія цим може скористатися. 

Тому Росія зараз ескалює ситуацію. Ви скажіть, так чи ні. Якщо ні, то запишіть і скажіть, і дайте нам гарантію. Або так. Якщо ви "ні" не говорите, тоді має бути "так". А якщо "так", то тоді буде цей весь пакет наших жорстких дій тощо. 

Проте Росія розуміє, що НАТО зараз не може сказати ані "ні", тому що зрадить саме собі, ані "так", тому що немає консенсусу всередині. А, з іншого боку, Росія цим грає на внутрішню аудиторію, тому що потрібен зовнішній ворог. Так само як у радянську добу. 

Тому що останні вибори для Путіна стали вкрай кризовими. Забезпечити явку на тому рівні, який був, вдалося шаленими зусиллями, економічними вливаннями, махінаціями, написанням, підтягуванням цієї явки, де тільки можливо було. Відповідно, легітимність сьогоднішньої російської влади все падає і падає. Образ зовнішнього ворога потрібен для того, щоб утримувати владу в своїх руках.

— Які у вас відчуття, чого нам чекати від найближчого майбутнього? Ми чуємо про нові формати перемовин, можливо, нові майданчики. 

— Я думаю, що поки очікувати на нові перемовини, якісно нові перемовні майданчики не потрібно, якщо беремо короткострокову перспективу. Скоріше за все, в Нормандському форматі вихід на зустріч президентів так само очікувати не варто. Але зустріч, яка за два тижні анонсувалася, вона відбудеться. Росії зараз потрібно підсвічувати Берлін і Париж для того, щоб мінімізувати впливи Брюсселя, який взяв на себе сьогодні лідерство і проявив більш жорстку позицію, ніж Париж і Берлін. 

Зрозуміло, що з Сполученими Штатами цей обмін листами продовжиться. По Україні в Росії ще залишаються немілітарні інструменти, яким чином спробувати вплинути на стабільність ситуації в середині. Росія продовжить нас розхитувати.