Якщо українців немає — з ким тоді воюють росіяни? Міфи Путіна про Україну розвінчуємо з істориком Георгієм Касьяновим

Російські пропагандисти на чолі із президентом РФ Володимиром Путіним продовжують наполягати, що Росія є правонаступницею Русі. Насправді це є спотворенням історії.

Київська Русь як держава сформувалася в IX столітті. До монгольської навали у XIII столітті Руссю у широкому значенні називалася вся територія, на якій визнавали перевагу київських князів. А у вузькому значенні — землі середнього Подніпров'я довкола Києва.

А ось землі на північному сході, де пізніше сформувалося Московське князівство, на той час називали Залісся. Тоді це були малонаселені простори, які тільки починали колонізувати русичі. І тільки тоді, коли ці території увійшли до складу Золотої орди, сформувалися московити — слов'яномовне населення периферії монгольської держави, яке перейняло його культуру.

Російська імперія була офіційно проголошена лише у 1721 році. До цього території, що належать до сучасної Росії, називалися Московією, Татарією і таке інше, але ніяк не Руссю. А правонаступницею саме Київської Русі були нинішні українські території. І це визнавалося всіма у Європі.

Кандидат політичних наук, історик Андрій Ковальов зазначає, що коли в Російській Федерації хтось зазіхає на 28 липня і каже, що це день хрещення саме всієї Русі, то це не так.

"У той час, коли Київ хрестився (988 рік, — ред..), Москви ще навіть не існувало (Москва заснована у 1147 році, — ред.). На тій території жили язичники. Це ще один аргумент на користь того, що російські окупанти не мають права на українську середньовічну історію", — пояснив він.

Однак у Кремлі продовжують переписувати історію, намагаючись утвердити російський імперіалізм. Путін навіть домовився до заперечення України як держави, а українців як нації. Наведемо лише кілька цитат диктатора:

"Я вважаю, що ми [росіяни та українці] — це один і той же народ. Якщо подивитися на реалії, це так і є. Взагалі українцями називали людей, які жили на рубежах російської держави";

"Створили країну [Україна], якої ніколи раніше не існувало. Так сталося. Засунули туди історичні території з народом, який ніхто не питав — як і де він хоче жити";

"Україна імені Володимира Ілліча Леніна. Він її автор та архітектор. Це цілком і повністю підтверджується архівними документами".

Цю тему в ефірі марафону "Говорить Україна" телеканалів "Дом" та UA обговорюємо з українським істориком, доктором історичних наук, професором Георгієм Касьяновим.

— Путін каже, що українці та росіяни — один народ, що України ніколи раніше не існувало, що Ленін — автор України. Як історик, прокоментуєте ці заяви.

— По-перше, мені сподобалася його фраза — "це підтверджується архівними документами". Це улюблений аргумент людини, яка не знає, про що вона говорить. Бо архівні документи — це необов'язкове джерело історичної істини. Їх пишуть люди, ці документи з'являються за певних умов тощо. Тож це смішний аргумент для історика.

А щодо вище наведених цитат Путіна, то ці тенденції були й раніше в Російській імперії. Згадаймо Валуєвський циркуляр 1863 року (припис міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва, — ред.). В ньому цитувалася фраза одного, до речі, українця, про те, що жодної української мови не було, немає і бути не може.

Ось це "не було, немає і бути не може" відноситься саме до світогляду російських еліт, якому вже багато років, вже більше століття.

У світогляді Путіна та російських еліт українців немає як окремої суверенної одиниці — культурної, політичної тощо. Відповідно, якщо їх немає як такої одиниці, то й держави у них не може бути. І претензії українців на державність — це виклик Росії, російським елітам, які вважають, що нас немає.

Тому сьогоднішні цитати Путіна — це ретрансляція окремих ідей, елементів світогляду, які існують уже понад півтори сотні років. Нічого нового.

— Якщо, як заявляє Путін, українців нема, тоді з ким сьогодні воюють росіяни?

— У цьому моменті багато хто використовує характеристику "маразм". Думаю, не маразм, а роздвоєння свідомості. "Їх немає, але ми з ними воюємо".

Або "Ми їх денацифікуємо", як написав [російський пропагандист Тимофій] Сергійцев у статті "Що Росія має зробити з Україною" (була опублікована 3 квітня 2022 року російським державним інформаційним агентством "РІА Новини", у статті просуваються ідеї знищення України як держави, репресій та етнічних чисток щодо українського народу, а також геноциду, — ред.). Ось він хоче нас денацифікувати. А денацифікація — це означає ліквідація ідентичності в його розумінні. Бо всі, хто вважає себе українцями, як він каже у цій статті, — це ті, хто підтримує пасивно чи активно якихось нацистів.

— Щодо відносин України та Росії є два міфи. Перший, що ми — брати. Другий, що Росія та Україна — вічні вороги. Як змінилися ці міфи після повномасштабного вторгнення?

— Якщо говорити не про міфи, а про конкретні речі (або цитуючи Путіна — "архівні документи"), я говоритиму про соціологію. Соціологія показує, що з початком війни різко змінилося ставлення українців до Росії та росіян.

Тепер переважна більшість українців ставиться погано до Росії та росіян. Хоча якщо згадати, зовсім недавно у 2017-2018 році менше половини українців ставилося погано до Росії та росіян. А тепер — переважна більшість.

Коли я говорю про українців, я маю на увазі не етнічних українців. Я маю на увазі громадян України, тут і етнічні росіяни, зокрема, які погано ставляться до Росії.

— Російські ЗМІ оприлюднили нібито архівні дані, де йдеться про те, що в Одесі навіть згадки про українців не було, що там все життя були росіяни. Це виправдання для внутрішнього російського глядача необхідності "спеціальної військової операції" чи що?

— Не думаю, що там (у Кремлі, — ред.) їм треба виправдовуватись. Вони це роблять незалежно від думки російського глядача. Вони цю думку підтягують під свої дії.

Тож ця брудна війна, яку вони розв'язали навіть не 24 лютого, ще 8 років тому — це справа "верхів", під яку вони підтягують усе суспільство. Але не все російське суспільство на це реагує позитивно.

А загалом, історичні аргументи тут відіграють другорядну роль.

— Але ж росіяни продовжують стверджувати, що навіть Київ — російське місто?

— Давайте ми тоді звернемося до Норвегії чи Швеції. Вони мають набагато більше відношення до Києва, ніж росіяни. Якщо говорити про генеалогію, то згадаємо київських князів династії Рюриковичів (Рюрик — варяг, перший літописний князь давньої Русі, родоначальник князівської, що згодом стала царською, династії Рюриковичів, — ред.). А якщо говорити про генеалогію Рюриковичів, то про них потрібно у норвежців та у шведів запитувати.

Що стосується наративу "Київ — руське місто", то, як я вище сказав, ці посилки обговорюються вже щонайменше півтора століття. По перше. А, по-друге, тут можна просто підвести межу.

У XXI столітті неприйнятна практика доводити прагнення, пов'язані з перерозподілом території (з віджиманням, із завоюванням, з анексією територій), аргументами столітньої давності. Така практика у своїй основі хибна.

Якщо почати пред'являти історичні аргументи як претензії на якісь території, тоді весь світ порине в абсолютний хаос.

Поки що в хаос занурена Україна через те, що в когось засвербіло в якомусь місці. І хтось вирішив пограти в історію та в історичну особистість, згадуючи при цьому Петра I, повернення територій тощо. Згадаймо взагалі тоді двохтисячолітню історію, нехай Греція вимагатиме собі Чорноморський басейн.