У 49 — чемпіон світу з джиу-джитсу: "Утро Дома" з Ігорем Євтушенком

49-річний Ігор Євтушенко став чемпіоном світу серед майстрів вікової групи 46-50 років на турнірі в ОАЕ у ваговій категорії до 69 кг. У звичайний час Ігор працює двірником херсонської школи № 57. Він потрапив на заняття з джиу-джитсу в 42 роки, а через 7 років узяв золоту медаль на Чемпіонаті світу.

Як вдалося досягти таких результатів і що його привело до спорту — розповів чемпіон світу з джиу-джитсу Ігор Євтушенко в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучий — Дмитро Слівний.

— Ви — яскравий приклад того, що після 40 все може тільки починатися. Скажіть, як це вийшло?

— Я раніше працював водолазом. Сама робота передбачає великі фізичні навантаження, я був у гарній формі. Потім нашу службу ліквідували, я почав набирати вагу.

Я працював у Херсоні, це була рятувально-водолазна служба Херсонської області, там була група АРМГ — це аварійно-рятувальна маневрена група. Діставали потопельників, рятували людей — це була основна робота, і плюс займалися будівельними роботами під водою — ремонт газопроводів, порт.

— Скільки років свого життя ви віддали?

— 14 років... Розформували службу, почав набирати вагу, бо навантаження зникло. На даний момент я важу 63 кг, а важив 85-88 кг. При зрості 168 см.

Був живіт, я вже шнурки не міг зав’язувати. Вирішив зайнятися спортом для схуднення, для себе. Спочатку почав бігати, тиждень побігав — нудно. Знайшов оголошення — клуб єдиноборств "Скорпіон", пішов туди, 9 місяців там прозаймався, скинув вагу. Потім ми приїхали із сином до Києва, побачили тут оголошення про тренування по бразильському джиу-джитсу. Я говорю: "Давай зайдемо, подивимося, що це таке". Подивилися, нам сподобалося, ми приїхали до Херсона, орендували собі самі залу, почали займатися, до нас приєдналися люди. Тобто з першого дня я і тренер, і спортсмен.

— Чому джиу-джитсу? Що особливого у цій боротьбі?

— Це боротьба, тілки вона не зовсім спортивна. Тут немає поняття "покласти на лопатки". Тут задушливі, болючі прийоми. Потрібно змусити суперника здатися — це основне. Мені сподобалося, дуже сподобалося саме тренування, сама атмосфера якось затягла, зайшло з першого разу.

— Скільки років ви займаєтесь?

— Сьомий рік. У 42 роки я почав займатися.

— Коли з’явилася ціль поїхати на Чемпіонат світу?

— Спершу мені запропонували поїхати на обласний чемпіонат. Це було на самому початку, буквально три місяці займався. Я говорю: "Куди їхати, я вже старий, який чемпіонат". Мене мотивували, кажуть: "Онукам розповідатимеш, що був учасником хоч якихось змагань". Я говорю: "Ну, поїхали". Поїхав — програв.

Мене це зачепило, я вирішив ще раз поїхати на обласний чемпіонат, посів третє місце там. Потім почав їздити на чемпіонат України, на відкриті чемпіонати, завойовував "золото", "срібло", "бронзу" і програвав теж.

Захотілося потім спробувати себе на міжнародному рівні, поїхав до Німеччини на перший турнір, я його успішно програв. Я заявився, я виступав із молодими хлопцями і у важчій вазі, тому що у моїй категорії не було суперників. Потім було ще кілька турнірів за кордоном, я заявлявся весь час у більш важкі та молоді категорії, брав медалі, потім захотілося мені поїхати спробувати себе на чемпіонат Європи.

Поїхав на чемпіонат Європи, виграв його, а потім захотілося Чемпіонату світу.

Він відбувається щороку у двох точках: в Об’єднаних Арабських Еміратах та Лас-Вегасі. Лас-Вегас я взагалі не можу собі дозволити, дуже дорого летіти, тож вибрав, де ближче.

— Я так розумію, що заради джиу-джитсу вам довелося багато чим пожертвувати, бо це якийсь графік певний? Як ви поєднуєте роботу, тренування? Ким ви працюєте до змагань?

— Я змінив багато робіт. Працював листоношою, працював у меблевому цеху, у мене не збігається графік із тренуваннями. Тобто тренування для мене це основне, джиу-джитсу. Тому я працюю двірником у школі. Мені пішли назустріч у школі, змістили мені графік, я приходжу просто рано-вранці, раніше йду.

— У школі знають, що у них чемпіон світу підмітає?

— Уже знають. Коли я влаштувався в школу, я взагалі не говорив, чим займаюся, хто я.

— Як вдалося зібрати гроші? Я так розумію, що це була основна перешкода — що ви фізично готові, тільки все впирається у гроші?

— Так, у мене зарплата — самі розумієте, у двірника мінімалка, 4800 я на руки отримую, це несерйозно. Дівчинка з мого клубу, яка їздить із нами оператором, запропонувала мені позичити грошей. Я відмовився, бо віддавати мені немає чим. Вона каже: "Давайте розмістимо пост на вашій сторінці. Може хтось щось скине, я додам, потім розберемося". Я говорю: "Давай".

Ми не розраховували за великим рахунком ні на що, якщо чесно. А вийшло як вийшло, за два дні зібрали всю суму після його просування в постах.

— У якій категорії ви змагалися?

— Категорія 69 кг, майстер 4. Це вікові категорії. Суперник у мене був лише один — із Азербайджану. Суперник дуже гідний, хороший. Переміг я його... я його не задушив, я переміг по балах.

— Які плани на майбутнє?

— Я хочу побувати на чемпіонаті у Південній Америці, у Бразилії. Він за значимістю, може, менше, ніж Чемпіонат світу і якийсь інший чемпіонат, за статусом, але за складністю суперників і реальним статусом бійцівських якостей — це найсильніший чемпіонат. Тому що всі топові бійці сконцентровані в Бразилії, багато хто з них не може виїжджати за кордон. Чому? Тому що теж бідна країна, у них немає фінансів, і вони там борються всередині своєї країни. І ось виграти чемпіонат Бразилії — це круто.