Патріот України попри громадянство іншої держави та допомога ЗСУ при законній можливості виїхати — історія Деміра Мерта

Демір Мерт — громадянин Туреччини та справжній патріот України. Чоловік активно вивчає українську мову та допомагає Збройним силам України. У студії "Я не забуду" з Іриною Хоменко він розповів, які погрози отримує від росіян, чим планував займатися в Україні до роботи в "найпатріотичнішому" таксі та який подарунок підготував для військових. 

В таксі познайомилася з турком, який допомагає ЗСУ

41-річна львів'янка Ірина Костенко протягом 17 років керує найбільшою у Львові фірмою з обслуговування комп'ютерної та офісної техніки. Також жінка є співзасновницею благодійного фонду "Трофейна". Восени 2022 року познайомилася з незвичайним таксистом — на задньому сидіннійого автор висіло оголошення: "Не розумію мову окупанта! Збираю гроші на ЗСУ".

— Розкажіть, чим ви стали займатися після повномасштабного вторгнення?

— Наша діяльність змінилася кардинально: до вторгнення була компанія офісної техніки та заправки картриджів, після — допомога військовим. Спочатку збирали [гроші] на техніку, тепловізори тощо. Згодом зародився проєкт "Трофейна" — військові відправляли нам у якості подарунків трофейні гільзи та тубуси. З них ми робимо підвіски, чарки, столики. Завдяки цьому ми зібрали дуже багато донатів.

— Скільки всього вам вдалося зібрати грошей на потреби наших Збройних сил? 

— Загальну суму ми не підраховували, але це близько п'яти автомобілів, тридцяти тепловізорів, п'яти дронів. І це я не рахую Starlink, амуніцію, взуття, спальники.

— Розкажіть про ту зустріч восени 2022 року?

— Я викликала таксі на роботу і приїхав чоловік турецької національності — Демір. Коли я сіла до нього, була дуже приємно вражена, тому що грала українська музика і була табличка за написом: Не розумію мову окупанта! Збираю гроші на ЗСУ". Він прикріпив файлик, куди пасажири могли кинути гроші. Він говорив українською. Не ідеально, але зрозуміти його можна було.

Ми спілкуватися і мені стало так цікаво і приємно, що, коли він мене привіз на роботу, дуже захотілося йому щось подарувати. Я також задонатила Деміру і розповіла, що маю благодійний проєкт під назвою "Трофейна" та запросила його до нас. Я показала йому брелок із розмальованої гільзи. Він хотів купити, але я зробила для нього подарунок. 

Так ми почали товаришувати. Він приходив до нас на майстер-клас із розпису гільз, робив розіграш москальских касок серед тих, хто задонатить.

— Скільки назбирали за цю каску? 

— Близько десяти тисяч. Ці гроші пішли на взуття і спальники.

Неймовірно круто і приємно, що іноземець є справжнім патріотом нашої держави. Він людина великого серця, допомагає не тільки військовим, а ще й здає кров і закликає інших робити те саме; активно вчить українську мову. 

Жінка з Туреччини з пенсії пересилає кошти на допомогу ЗСУ

80-річна Муаззез Мерт — мати Деміра. Проживає у Стамбулі. Дізналася про повномасштабну війну в Україні з новин по телевізору. З пенсії пересилає кошти на допомогу українській армії.

— Як ви дізналися про те, що в Україні почалася повномасштабна війна?

— Я постійно дивилася новини, дуже хвилювалася. Про початок війни дізналася з телебачення. Я постійно з сином на зв'язку, тож одразу зателефонувала йому і сказала постаратися допомогти людям. Я молилася Богу, щоб не було смертей. Ми розуміємо, що у війні немає переможців. 

— Ви переконували сина повернутися до Туреччини і виїхати з України? 

— Я його не переконувала. Я розумію, якщо мій син буде робити маленьке добро комусь, воно повернеться і йому.

— Звідки у вашого сина таке шалене бажання допомагати України? Він же громадянин іншої країни.

— У нас дуже велика сім'я. Від самого дитинства у нас виховується бажання допомагати, ми завжди допомагаємо одне одному. Він полюбив Україну, як свою рідну країну. Знаю, що він вже не захоче жити в іншій державі. Я [теж] завжди готова підтримувати Україну, надавати допомогу як морально, так і матеріально. Мала певні заощадження і перевела їх сину, аби він мав можливість щось придбати для українських військових. Я не зупинилась на цьому: частину пенсії обов’язково переводжу сину, щоб він міг задонатити на ЗСУ. 

— Коли ви востаннє бачили сина? 

— Два-три роки тому. Я його дуже ціную і пишаюся. У нього благородна душа. Я хочу приїхати до України, щоб познайомитися з такими ж благородними людьми, познайомитися із Володимиром Зеленським. Я постійно молюся за нього.

Отримує погрози за проукраїнську позицію та допомогу ЗСУ

43-річний Демір Мерт — громадянин Туреччини, який 4,5 роки тому приїхав до Львова будувати ресторанний бізнес. Коли почалась повномасштабна війна, він залишився в Україні, щоб допомагати ЗСУ. Наразі чоловік працює в найбільш незвичайному таксі в Україні і збирає кошти для української армії.

— Коли і з якою метою ви приїхали до України? 

— Чотири з половиною роки тому я приїхав спочатку до Львова. Подорожував. Мені дуже сподобалися люди. Львів — дуже історичне місто. У Стамбулі я маю свій ресторан. Коли приїхав у Львів, хотів відкрити такий і тут, але почався карантин. Чекав, щоб карантин закінчився, але він затягнувся. А зараз війна. 

— Як вивчали українську мову?

— Починав у Національному університеті "Львівська Політехніка", а коли захотів практики, пішов працювати в таксі та говорити з пасажирами.

— Коли почалося повномасштабне вторгнення, чому ви не виїхали до Туреччини? 

— Я дуже люблю Україну, тут маю багато друзів. Я думав, як можна допомогти. Спершу поїхав у лікарню здавати кров. Потім — переказував гроші на ЗСУ. Опісля я поїхав до військкомату — хотів стати солдатом. Але не взяли.

Коли почалася війна, я зрозумів, що у військових багато потреб. У мене була деяка робота, я зібрав кошти і придбав авто для військових. А потім ще одне — для того, щоб займатися перевезеннями. Я їздив у Краматорськ, Миколаїв та багато інших міст. Військові мені навіть вручили офіційну подяку. 

— Чи правда, що ваша активність призвела до погроз? 

— У Facebook та в Instagram вказаний мій номер телефону. Мені зателефонували. Спочатку говорили турецькою, а потім перейшли на російську. Це була нецензурна лексика: "Ми тебе вб'ємо", "ти фашист". Я відповів, що мав відповісти, і завершив дзвінок. Не звертав уваги на ці погрози.

Демір провів Ірині Хоменко екскурсію салоном свого авто. Крізь лобове скло таксі одразу видно прапор України, ляльку-мотанку, подаровані військовими трофейні гільзи та напис "Водій не розуміє мови окупантів". Салон автомобіля чоловік прикрасив українськими прапорами та шевронами військових, а на підлозі лежить футболка "другої армії світу", об яку пасажири можуть витерти ноги. В підставці Демір завжди тримає солодощі для пасажирів. До звороту переднього сидіння прикріплений файл з проханням задонатити на ЗСУ. Для підтримки українського духу та патріотизму в салоні грає українська музика. 

У студії "Я не забуду" Демір передав у БФ "Трофейна" 99 000 гривень на придбання мінібуса для військових. Співзасновниця фонду Ірина Костенко у свою чергу подарувала чоловіку подарунки — футболку з логотипом української розвідки від військовослужбовців, пряжку з ременя окупанта. Для ведучої програми вона теж підготувала презент — розписану гільзу від гаубиці Д-30.

Попередні випуски "Я не забуду":

• 650 тисяч для ЗСУ: про волонтерство 9-річної незрячої бандуристки Анни-Марії
• Спадок, підйом на Говерлу, петиція до президента: історія Катерини — 15-річної доньки військового
• Порятунок сироти з Ізюма та перший клас у 13 років: історія опікунки Олени Кравченко
• Ракетний удар, порятунок 11-річної Софії, звернення до президента: історія поліцейського Павла Нестеренка у проєкті "Я не забуду"
• Полон, загибель до народження сина та 24-річний тато для 8 дітей — спецвипуск "Я не забуду" до Дня батька