Головна
Публікації
Україна
Суспільство
Порятунок сироти з Ізюма та перший клас у 13 років: історія опікунки Олени Кравченко

Порятунок сироти з Ізюма та перший клас у 13 років: історія опікунки Олени Кравченко

02 Липня / 2023

Джерело: Телеканал “Дім”

Вдома 31-річна Юлія — мама для 13-річного сина, який вже вищий за неї зростом. На роботі перетворюється на "залізну леді" і працює менеджеркою в столичному ресторані. А ще вона волонтерка, яка на човні дісталася окупованого Ізюма і вивезла звідти свою родину та маленького Богдана.

53-річна Олена живе в невеличкому селі і працює соціальним фахівцем. Хоча її стаж становить лише один рік, вона вже стала знаменитістю. В Олени навіть брали інтерв'ю японські журналісти.

У студії програми "Я не забуду" з Іриною Хоменко жінки розкажуть, як війна звела їх разом, хто намагався позбавитися рідної дитини, хто всиновив Богдана та як хлопчик почувається зараз.

На човні вивезла родину з окупованого Ізюма

Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії 31-річна Юлія Чередник була далеко від Ізюма, де жили її син та матір. Рідні опинилися в окупації, звідки їх Юлія врятувала на човні.

— На початку війни ваша сім'я пережила неймовірну евакуацію. Про вас багато писали та знімали сюжети. Розкажіть докладніше вашу історію.

— Сім'я жила на тій частині міста, яку окупували відразу. Швидко зник зв'язок. Я не могла виїхати до них звідси (з Києва, — ред.), а вони не могли виїхати з дому.

— Як вам все ж таки вдалося туди дістатися?

— З перших днів [повномасштабної війни], навіть ще до перших обстрілів мого рідного міста, я шукала шляхи, як евакуювати бабусю з сином. Поки шукала, зрозуміла, що є десятки, сотні, людей з Ізюма, які також хочуть евакуюватися. Мою родину мені не вдалося вивезти в ті перші дні, але інших, близько 70 людей, вдалося. Бабуся боялася і не пішла на ту евакуацію.

На 13-й день без зв'язку мені вдалося виїхати з Києва до Дніпра, з Дніпра — до Краматорська, а вже далі — до сіл. Разом із добровольцями ми зрозуміли, що далі нікуди не можемо рухатися через підіваний міст. Вже там на місці я стала шукати рибальський човен. Наші захисники сказали, що в Ізюм я на ньому точно не допливу — або вб'є снайпер, або зґвалтують.

В сусідньому селі я знайшла човен і хлопця, який погодився мене саму перевезти на інший бік.

— Як відбулася ваша зустріч із сином?

— Я обійняла його, почали ревіти з бабусею. А син спокійно сказав: "Взагалі-то я знав, що ти мене врятуєш і у тебе все вийде".

— Вивозили ви їх назад також човном?

— Так, таким самим шляхом. Коли я повернулася до Києва, моє волонтерство не закінчилося. Ми за п'ять днів зробили найбільшу в історії волонтерську гуманітарну колону. Це найкоротший термін організації такої масштабної колони — 49 машин і близько 60 людей. До неї з'їжджалися з усієї України. Нас обстрілювали, був складний об'їзд, мусили робити розриви по сім-вісім машин. Везли їжу, ліки, будівельні матеріали, а також після того, що було в Бучі, я везла з собою тести на вагітність і психологів. Як чоловіків-психологів, так і жінок.

— Кого ви зустріли під час однієї з таких поїздок в Ізюм?

— Ми випадково дізналися про самоорганізований дім для літніх людей. Я взяла кілька пакетів із засобами для гігієни та якихось смаколиків і пішла шукати. Коли зайшла, зрозуміла, що той пакетик — то смішно, бо там було близько 40 пенсіонерів у жахливих умовах. У когось перелом стегна, у когось туберкульоз, COVID-19 — коїлося страшне. Не було де випрати речі. А в одній із кімнат лежала дитина. Я заклякла. Запитала, що в такій антисанітарії робить дитина. Мені розповіли, що його тато, вже літнього віку, був тут, але цього ж дня вранці помер. Дитина залишилася сиротою в центрі для літніх людей.

— Що ви вирішили робити?

— Мабуть, це доля так вирішила. Його звати Богдан, як і мою дитину. Вони майже однакового зросту, однаковий колір волосся та очей. Через два тижні складної підготовки я приїхала його забирати.

— Як склалася доля Богдана після того, як його евакуювали до Києва?

— Поки його обстежували в ОХМАТДИТі, служба у справах дітей та я займалися залишками його документів та документами батька. Я одразу сказал, що сама шукатиму йому сім'ю. Просила, якщо є якісь кандидати, то спочатку мене з ними знайомити.

— Як ви шукали сім'ю Богдану?

— Нам багато дзвонили з-за кордону, однак під час воєнного стану заборонено так всиновлювати дітей. До того ж, я розуміла, що враховуючи, що дитина боялася навіть стати на ваги, то про закордон мова йти не могла. Він пережив стрес, окупацію, а додасться ще й інша країна, мова, традиції. Тому ми принципово шукали саме українську сім'ю. За три місяці ми знайшли йому дуже класну родину під Києвом.

Стала офіційною опікункою хлопчика-сироти з Ізюма

Соціальна працівниця Олена Кравченко має дорослого сина, який нині боронить Україну у лавах ЗСУ, та чотирьох дітей, опіку над якими вона взяла. Останнім до родини доєднався Богдан з дому для літніх людей в Ізюмі.

— Як ви наважилися на те, щоб усиновити ще одну дитину?

— Я сама з інтернату. Мама мене туди відправила, коли мені було півроку. Там я зрозуміла, що у дітей мають бути батьки. Згодом у мене з'явилося троє дітей, котрі були позбавлені батьківського піклування. Ми з чоловіком навіть не обговорювали це, просто забрали дітей. В останньо дитини, наприклад, батьки були наркоманами. Забирали прямо з роддому. Я під ним чергувала. Боялася, що вона його там і залишить.

— Як ви дізналися про Богдана?

— Я товаришую з адміністраторкою благодійного фонду. Вона мені розповіла про Юлю, яка з Ізюма привезла дитину. Мене це дуже розчулило — що дитина без батьків. Я сказала, що спробую допомогти знайти сім'ю, оскільки працюю соціальним фахівцем. Дитяча обіцянка не залишати дітей без батьківського піклування спрацювала. Вирішили тимчасово взяти його до себе. Ми поїхали в лікарню і там відбулося наше перше знайомство.

Він спочатку був трішки переляканим, не знав, куди його знову перевозять. Мій чоловік підійшов до нього, обійняв і сказав, що все буде добре і що він їде в сім'ю. Ми обмінялися номерами телефонів і він стави писати, що хоче додому, до "братика" та "сестрички".

— У який момент ви зрозуміли, що берете дитину не тимчасово, а назавжди?

— Це рішення було всередині і в чоловіка, і в мене. Але записали, що тимчасово. З часом служба у справах дітей подзвонила і нагадала, що дитина не має довго бути у стані "тимчасової". А він у нас був вже місяць.

— Як лікарі оцінили його стан здоров'я?

— Його станом здоров'я був виписаний папірець А4. По-перше, це дитина з аутизмом. Коли я раніше працювала нянею, то займалася дітьми з аутизмом, тож прийняти рішення про усиновлення такої дитини було неважко. Крім цього у нього знайшли кісту в головному мозку. Ще виявилося, що протягом 13 років він ходив у памперс. Було видно, що він хоче щось змінювати у своєму житті, що досить незвично для дітей з аутизмом.

— Що ви дізналися про родичів Богдана?

— Я зідзвонилася з його названою сестрою, яка повідомила, що її батько Микола, котрий помер, встановив Богдана. Мати ж вела розгульний спосіб життя і Миколу одного разу просто поставила перед фактом, що від нього завагітніла.

— То де ж мама Богдана?

— Вона померла в 2020 році в Ізюмі. До цього він проживав з нею, але було невесело. Його закривали в туалеті, бо він заважав їй (матері, — ред.) та новонародженій дитині, били, не слідкували за його гігієною, за годуванням. Він жодного дня не навчався у школі.

Жінка взагалі не хотіла його народжувати, планувала спровокувати викидень. Коли ж він народився, вони закривалися і від лікарів, і від соціальних служб.

— Як Богдан опинився у батька?

— Вона привела його і сказала, що помирає. Сказала, що дитину треба всиновити, інакше заберуть. Врешті-решт, батько пив та грав на баяні, а хлопчик сам по собі.

— Яким став Богдан, коли доєднався до вашої родини?

— Одразу сприйняв тата. Він для нього герой і бог. Щойно чує голос, біжить, як щеня. Ми працювали над тим, щоб він став сам ходити в туалет. Спочатку казав, що не хоче і не буде. Але за тиждень — все. Одразу почав називати мене мамою.

— Враховуючи, що він не ходив до школи, що він вмів?

— Читати і друкувати на планшеті. Зараз вміє додавати цифри до 10, писати від руки, читає в голос. Уже ходить до школи, у 7-Б клас. Йому дуже подобається Хімія та Основи здоров'я.