Донбас, південь, північ — особливості воєнної ситуації: інтерв'ю із Сергієм Грабським

Хто насправді вчинив теракт у Оленівці. Чому російська армія загрузла на Донбасі. Як може змінитись ситуація на східному фронті до вересня. Яка ймовірність просування окупантів на Запоріжжі? Яких дій російської армії чекати на півдні та півночі України. Ці теми в інтерв'ю в межах марафону FREEДОМ на телеканалі UA обговорюємо з військовим експертом Сергієм Грабським.

— Теракт 29 липня на території колонії в окупованій Оленівці, внаслідок якого загинули українські військовополонені. Як обґрунтувати з військової точки зору, чому російські, а не українські війська завдали удару по Оленівці?

— По-перше, росіяни стверджували, що по Оленівці завдали удару українські військові за допомогою американської ракетної системи HIMARS ("Хаймарс"). Але американці підтвердили, що кожен удар із такої установки жорстко фіксується, і кожна ракета має своє маркування. І тому: будь ласка, дайте нам номер цієї ракети, ми подивимося і доведемо, звідки ці постріли робилися.

По-друге, завдяки розвідданим ми маємо близько 200 цілей, за якими наносимо удари з високою точністю. Оленівка не входила до переліку цих цілей, бо там не існує військового об'єкта, який був би вартий уваги HIMARS.

По-третє, приховати постріл неможливо. Тобто говорити про якесь незаконне використання HIMARS неможливо, тому що потрібно розуміти, який обсяг коштів електронної, агентурної та інших розвідок перебуває на лінії фронту та взагалі у зоні конфлікту. Тому такий удар непомітно завдати неможливо.

По-четверте, це абсолютно безглуздо.

Росіяни не розуміють однієї ментальної особливості: в Україні склалася ситуація, коли полонені українські військовослужбовці — це герої, на відміну від росіян, для яких полонені російські солдати — це зрадники, у кращому разі — сміття.

Судячи з фотографії з місця теракту в Оленівці, зробленої з супутника, характеристики до і після пошкоджень говорять про те, що найімовірніше, це був вибух зсередини [барака, в якому утримувалися полонені]. Бо при попаданні до будівлі снаряд несе із собою інші руйнування. Це можна побачити навіть на відео.

Якби це був удар ззовні снарядом, то все всередині мало бути просто розкидане, посічене осколками і має бути серйозна вирва. Вибухова хвиля мала перевернути ліжка у в'язниці, а ми цього не бачимо. Ми бачимо обвуглені тіла на ліжках, що стоять. Це може статися лише в результаті зовсім іншої фізики процесу, коли газова субстанція вибухає одномоментно і випалює кисень зсередини. Це називається термобаричний боєприпас.

— Росія каже, що не оголошує загальну мобілізацію нібито тому, що в цьому немає сенсу. За логікою Москви, так звану "спецоперацію" можуть успішно завершити ті сили, що вже кинуті в Україну. Нібито, якщо Росія збере 10 дивізій, то дійдуть і до Берліна.

— На сьогодні немає жодного зразка озброєння в російській армії, який не мав би свого коріння в Радянському Союзі.

10 дивізій — це 150 тис. осіб. Так, ви можете роздати повістки цим 150 тис. чоловік, але що далі? Для цих 150 тис. осіб ви повинні мати підготовлені бази, на яких їх зможуть прийняти. Їх треба розмістити, зареєструвати, взути, одягнути, годувати та навчати. І кожен із цих рухів вимагає грошей та наявності відповідної інфраструктури та організації.

Цей нещасний офіцер просто застрелиться, коли на його голову сядуть сотні, м'яко кажучи, малоадекватних людей, набраних із різних регіонів Росії, які не завжди добре навіть розмовляють російською мовою. Плюс ще близько 200 інертних людей, які не мотивовані, думають про те, як би втекти, які роблять все, щоби знищити техніку, щоб нікуди не піти. Як із цього кодла зробити армію?

— Російські "експерти" кажуть, що Росія не загрузла на Донбасі і все в них добре. Начебто саме в цьому регіоні операція йде саме так, як треба, завдяки артилерійському наступу, коли вони зносять українські укріплені позиції.

— Що означає — не загрузла на Донбасі? Є критерії наступу, які прив'язуються до сил і засобів противника. Коли створюється превалювання наступаючих сил над силами, що обороняються. Кожен день наступу — це досить серйозний і складний процес. Наступ не може бути вічним. Психічно та фізіологічно людський організм не здатний постійно перебувати у стані стресу.

Існують певні параметри наступу та темпи просування. Темпи просування своїх військ за умов хаотичного опору противника становлять 25-30 км на добу. Тобто якщо ми говоримо про те, що за квітень-червень вони просунулися на 30 км, це про що?

До того ж ми тут бачимо просто феноменальне невміння навчатися з боку російських командних структур у війні XXI століття. Вони мали передбачати рівень навчання українських військ та способи ведення оборони українськими військами, які є просто блискучими — в умовах п'ятикратної переваги супротивника досягають своїх результатів.

А російські військові спробували діяти за шаблоном. Тобто після завдання артилерійських ударів, атакуючи танковими підрозділами, намагаючись потім прорвати оборону і вийти на оперативний простір. Але оперативного простору не було. Тобто прорвавши чи зруйнувавши опір на одному опорному пункті, вони натикалися на наступний опорний пункт. І що? І нічого.

Тому вони перейшли до специфічної тактики дій — зносити все артилерійським вогнем. Поки що ресурси їм дозволяють це робити. І виникає питання: наскільки вони здатні оперувати на місячному ландшафті, де немає нічого, крім купи щебеню та руїн?

За деякими даними, у місті Попасна Луганської області немає жодної будівлі або залишків будівлі, висота стін якої понад 20 метрів. Все згори просто знесено. Чого вони досягли?

Вони кілька разів змінювали цілі та завдання "операції". Але будь-яка адекватна людина, яка розуміє, скільки військ зосереджено, може збагнути, що буде наступ приблизно за таким напрямом.

А ми з вами спостерігаємо динаміку згортання цього наступу буквально з квітня.

Успіх наступу полягає не в окупації, не в захопленні територій, а в розгромі угрупування супротивника. Вони ніде не досягли оперативного розгрому. Так, були атаки, в яких наші підрозділи потрапляли до оточення, потрапляли в полон зокрема. Я говорю про другий етап війни. Перший — це раптовий удар наприкінці лютого та до початку квітня. Але після того, як українські війська зорієнтувалися, наступу ніде не було. Ми говоримо про спроби дорожнього просування лише на Донбаському напрямку з мінімальними та нікчемними результатами. Протягом цього місяця українські війська примудрялися ще відбивати у супротивника окремі населені пункти.

Ми зараз спостерігаємо за серйозним нарощуванням зусиль обох сторін, які хочуть вийти на якісь позиції у вересні. Сторона, яка може вдарити першою, може мати певні бенефіти.

Але жодною мірою ми не говоримо про те, що це викличе повну зупинку бойових дій на Донбасі. Бахмут залишається гарячою точкою. До того ж, зараз противник нарешті зрозумів, що взяти Авдіївку в лоба йому не вдасться за жодних умов. І ми спостерігаємо відчайдушні спроби просунутися у напрямку, щоб оточити, тобто перетворити його на другий Маріуполь. Наскільки їм це вдасться? Все, що ми називаємо — Бахмут, Мар'їнка, Авдіївка, Краматорськ, Слов'янськ — це, по суті, одне велике місто. Тому як вони там діятимуть — питання. Але вони у будь-якому разі тиснуть на всіх доступних їм ділянках фронту.

— На яких напрямках українські Збройні сили зараз можуть просуватися відповідно до тієї оперативної ситуації, яка складається? Херсонське чи Таврійське угруповання?

— Якраз на цих напрямках є дуже багато питань, бо вони є критично важливими як для України, так і для Росії. Для росіян вони більш ніж важливі.

Без просування на Криворізькому напрямку з одночасним просуванням лінією Василівка — Оріхів — Гуляйполе у бік Запоріжжя їм особливого успіху не бачити. Чому? Тому що операції військ противника, що розташовані на правому березі Дніпра, дуже обмежені внаслідок руйнування комунікацій. Тобто росіянам слід розширювати можливості забезпечення військ на правому березі. Ці можливості є лише завдяки Запорізькій греблі (ДніпроГЕС). Тому вони відчайдушно потребують такого успіху. Вони ж не відмовилися ані від Миколаєва, ані від Одеси, ані від Придністров'я, ані від Молдови.

Я вважаю, що основні події можуть розвиватись на півдні. Але водночас ми відчуватимемо тиск скрізь, де тільки можна. Тобто це буде й провокативна дія на білоруському кордоні зі збільшенням кількості польотів безпілотників. Буде і активізація диверсійних груп, і провокаційні польоти, обстріли. Це інша іпостась війни. Ми говоримо про таку саму ситуацію в районі Чернігівської та Сумської областей. Ми говоримо про спроби противника активізуватися на Харківському напрямку, що також має сенс. Тобто все це продовжуватиметься, динаміка зберігається.

Операція такого рівня передбачає завдання другорядних, відволікаючих, демонстраційних та імітуючих ударів. Перекладаючи простою мовою: ми повинні чекати загострення по всьому периметру. Я більш ніж впевнений, що наше військове керівництво це чудово розуміє, і до цього готується.

Читайте також: РФ потрапила у власну пастку, задекларувавши як мету "звільнення" Луганщини та Донеччини, — Грабський