День праці або Першотравень: з чого все починалося (ВІДЕО)

Сьогодні, 1 травня, відзначається День праці. У різних країнах це свято називають по-різному, але спочатку замислювався воно як день демонстрацій робітників, а з часом перетворилося — в додатковий вихідний, передає "Дом".

1 травня для багатьох асоціюється з демонстраціями радянських часів. Однак мало хто знає, що День праці почали відзначати ще до появи СРСР, причому, у Сполучених Штатах. Саме 1 травня 1886 року робітники Чикаго вийшли на вулиці з вимогами поліпшити умови їх роботи. Тоді людей жорстко розігнала поліція — були загиблі.

"Ця історія — не тільки про восьмигодинний робочий день. Це — про боротьбу з поліцейською брутальністю. За банальну гідність людей та за право на мирний протест. Тобто це питання многоконтекстуальне. Пізніше в пам'ять про ті події на соціалістичному конгресі 1 травня було оголошено Днем боротьби, Днем солідарності", — розповідає Марія Чорна, аспірантка кафедри історії Національного університету" Києво-Могилянська академія".

Вже наступного року в Україні (тоді вона була в складі Російської та Австро-Угорської імперій) теж пройшла першотравнева демонстрація. Але не у пролетарських східних регіонах, а у Львові.

А ось в Києві вперше День праці відзначили у 1894 році. Робітники-залізничники збиралися таємно в Кадетському Гаю. Хоча на маївки-пікніки городяни тут збиралися і раніше.

"Що стосується Російської імперії, то там було більш жорстке законодавство і ставлення до робітничих демонстрацій теж було далеко нелояльним. Ясно, що ніхто вихідний день не оголошував. Робочі збиралися нелегально. Іноді в місті — іноді за містом. Жандарми їх розганяли", — говорить Олена Яковець, провідний науковий співробітник Національного музею історії України.

До початку ХХ століття збори київських робітників перенеслися на Хрещатик. Традиція щорічної ходи по головній вулиці міста збереглася і після приходу до влади більшовиків.

"У 1917 році — це просто демонстрація волі, свободи. Тоді основним було гасло волі: "Волю народам!", "Волю людям!". Але потім поступово все перейшло у виключно ідеологічне свято, яке будо пропагандистським засобом комуністичного режиму", — зазначає Геннадій Єфіменко, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Академії наук України.

Але попри гасла про те, що праця робітників в пошані, їх права в СРСР були нічим не захищені, а будь-які спроби висловити невдоволення припинялися найжорстокішим чином.

"Найяскравішим прикладом стали події в Новочеркаську. Це були робочі, яким за три місяці до цього знизили оплату за різні види роботи. Весь завод вийшов на вулиці, пішов до будівлі партійної адміністрації. Закінчилося все тим, що протест втопили в крові", — продовжує Олена Яковець.

Однак в деяких випадках протести були настільки масштабними, що з часом ставали потужними політичними проєктами. Наприклад, в Польщі загальнонаціональна профспілка "Солідарність" менш ніж за 10 років звалила диктатуру Комуністичної партії.

""Солідарність", яка була створена у 1980 році у Гданську на корабельні ім. Леніна, прийняла такі величезні масштаби, що придушити це було вже неможливо. Влада пішла на переговори. Приблизно третина всіх робочих країни були членами "Солідарності"", — розповіла Олена Яковець.

Ефективність профспілок актуальна і в XXI столітті, в усьому світі. Наприклад, через 100-денний страйк гільдії сценаристів у 2007-2008 роках Голлівуд втратив 2,5 млрд дол. Американські сценаристи тоді домоглися свого — підвищення оплати праці. А ось на пострадянському просторі профспілки такого впливу ще не мають.