Історії українок, які пішли на війну: про фотощоденник The War Edition говоримо зі співавторкою проєкту Катериною Радченко

Українсько-шведський проєкт Re-framing My Body-2 випустив фотощоденники та історії жінок на війні під назвою The War Edition. Військовослужбовиці ЗСУ, медикині, волонтерки й журналістки розповіли, що їх мотивує, що означає бути жінкою чи небінарною людиною на фронті і як дати собі раду на війні. Особисті історії зібрані в одну онлайн-публікацію та проілюстровані фотографіями з персональних архівів. Для чого створювали цей проєкт, у "Ранку Вдома" розповіла кураторка і засновниця ГО "Мистецькі мандри" Катерина Радченко.

Ведучі — Ірина Хоменко та Костя Октябрський.

— Як з'явилася ідея цього проєкту і яка його мета?

— Re-framing my body — спільний проєкт ГО "Мистецькі мандри" (Україна) іLava-Dansproduktion (Швеція), спрямований на протистояння стереотипам про жінок у медіа та культурі. Проєкт започаткували у 2020 році. Тоді у ньому взяли участь 10 українських художниць, які працювали разом зі шведськими колегами онлайн та на воркшопі у Києві.

Друга редакція Re-framing my body зібрала 28 українських мисткинь, але була реалізована не повністю через повномасштабне вторгнення. Після 24 лютого 2022 року ми були вимушені змінити формат та адаптувати його під ситуацію. Тобто говорити про жінок на фронті.

Зараз це історія 12 дівчат, жінок і небінарної особи, які працюють на передовій. Це їхні приватні історії, зокрема, й про те, як адаптуватися і чому вони вирішили поїхати на фронт. Вони зібрані у фотощоденнику The War Edition.

— Хто ці героїні?

— Ми хотіли розказати історії не лише військовослужбовиць, але й волонтерок, фотографок, документалісток, парамедикинь. Найскладніше було обрати цих героїнь. Ми змогли розкрити лише 12 історій, а їх є тисячі. Кожна з них є неймовірно цікавою та важливою. Насправді ми просто зверталися до дівчат, які були готові поділитися своєю історією.

Далі виникли інше питання — наскільки вони готові розкритися і скільки часу вони на це мають. Дуже багато героїнь в момент створення проєкту перебували на фронті. Деякі дівчата просто записували нам голосові повідомлення з фронту, хтось телефонував, або ж ми домовлялися і чекали їх на ротацію.

Головне зазначити, що онлайн-публікації ми створили для поширення. Бо ми хочемо, щоб ці історії почули й почули не лише в Україні, а й за кордоном. Зараз ми намагаємося зв'язатися із різними видавцями та організаціями аби поширювати ці історії, щоб всі почули голоси цих дівчат.

Зараз їх можна побачити на сайті Odesa Photo Days. Це 90 сторінок. Це неймовірно захопливі історії, візуалізовані фотографіями з телефонів самих дівчат. Тобто там показують війну їхніми очима, це дуже інтимні розповіді.

— Якими мовами плануєте перекладати ці історії?

— Цей проєкт вже перекладений на англійську, і тому ми вже контактуємо з міжнародними організаціями, аби зробити публікації доступними за кордоном. Перекладати іншими мовами поки неактуально. Якщо буде такай запит, то ми звісно відгукнемося на нього.

— Чи плануєте ви робити ще одну збірку?

— Ми маємо багато робити. Тож зараз не йдеться про кількість збірок, радше про кількість історій, яку хочеться передати світові. Ми вважаємо, що сьогодні дуже важливо говорити про війну, особливо за кордоном, не лише через зведення з фронту, а й через приватні історії. Це можуть бути історії підлітків, дітей чи жінок. Важливо, щоб це були приватні історії, аби кожна людина за кордоном могла провести паралелі та відчути, що зараз переживають українці.

Також цікаві гості "Ранку Вдома":

• Українська версія американської гри Wordle: інтерв'ю з розробником ігор Олександром Козловим
• "УкрЛіт" від MEGOGO — аудіокниги українською мовою: інтерв'ю з менеджеркою проєкту Катериною Котвіцькою та маркетинг-директоркою медіасервісу Валерією Толочиною
• Промоція незалежної анімації в Україні та за кордоном: інтерв'ю з директоркою фестивалю Linoleum Анастасією Верлінською