Ризик вторгнення Білорусі до України: аналітика та прогнози експертів

Білоруський диктатор Олександр Лукашенко то обіцяє ввести війська в Україну, щоб не допустити її "окупації" блоком НАТО, то навпаки — загрожує знищити українські міста, а заразом і міста країн Балтії та Польщі. То "бацька" запевняє, що Білорусь нікому не загрожує, а то заявляє, що республіка з перших днів "спецоперації" бере в ній участь.

Чи готовий Лукашенко перейти від погроз до дій та віддати білоруським військам наказ про напад на Україну? Про це в інтерв'ю для телемарафону "FreeДОМ" на телеканалі UA говоримо з експертами:

• політологом Валерієм Карбалевичем;
• експертом Інституту майбутнього, аналітиком Ігарем Тишкевичем;
• військовим експертом, полковником у відставці Сергієм Грабським.

— Останнім часом риторика Олександра Лукашенка дуже радикалізувалася. З чим це пов'язано?

Карбалевич: Тут є кілька факторів. Найголовнішим є бажання продемонструвати лояльність Путіну, бажання підтримати Росію. Але підтримати саме на рівні риторики. І цим уникнути можливості реальної участі білоруських збройних сил у війні на території України.

Тобто демонстрація Росії, мовляв, ми ось тут на кордоні проводимо якісь мілітаристські ігри, ми виступаємо з грізними заявами, ми підтримуємо Росію, тому не вимагайте від нас, щоб ми ще й реально брали участь у війні.

Другий момент, і це знову ж таки адресовано Росії, а частково білоруській номенклатурі. Що, мовляв, Білорусь оточують із Заходу. Ну, і з території України, ясна річ, загрожують. І у відповідь на ці погрози білоруські офіційні особи заявляють, що зараз по Польщі ракетами вдаримо, по Україні вдаримо і так далі. І цим демонструють Росії, що дивіться, із Заходу загроза, і ми не можемо відправити білоруські збройні сили до України. Бо інакше НАТОвські орди без перешкод через територію Білорусі підуть на Москву.

І це також пояснення білоруському суспільству, чому Білорусь опинилася у ситуації співучасті у війні. Дивіться, на Заході нам загрожують, з України нам погрожують, у нас немає іншого виходу, як опинитися в одному окопі з Росією.

Тишкевич: Тут меседжі Кремлю та для внутрішньої аудиторії. Кремль тисне та створює умови більш чіткої прив'язки Білорусі до російських підходів у війні проти України, аж до вступу в цю війну. З погляду Лукашенка, якщо брати базову соціологію, настрої в суспільстві, то для нього це руйнує всю його конструкцію збереження власної влади.

Грабський: Лукашенко відчайдушно намагається уникнути прямої участі у війні, але простору для маневру залишається все менше і менше. І, найімовірніше, його вже фактично схилили.

І питання часу, коли це бажання переростає у дії.

— Як білоруське суспільство ставиться до участі країни у війні проти України?

Карбалевич: Згідно з соцопитуваннями, участь Білорусі у війні підтримують близько 10% населення. Інші 85-90% виступають проти.

Білоруське суспільство дуже сильно розколоте багатьма лініями. Але щодо участі Білорусі у війні — консенсус.

І противники Лукашенка, і прихильники Лукашенка цього не хочуть. І номенклатура правляча, і силові структури реальної участі у війні не хочуть. Лукашенко це розуміє. І тому всіляко ухиляється від реальної участі у війні. А компенсує це такою грізною загрозливою риторикою.

Тишкевич: Коли Росія своїми медіаресурсами входила до білоруської політичної кризи на початку 2020 року, вона працювала серед іншого на розкол суспільства. Це було те саме, що й в Україні у 2005-2006 роках.

Але російські політтехнологи не звернули уваги на те, що білоруське суспільство вже було сегментоване на групи на ціннісному рівні. І кожна група мала зачатки свого інформаційного поля. Тобто дивилися свої канали, не особливо лізучи до опонентів.

Умовно кажучи, ядро нової опозиції жило у своєму маленькому світі, їх ніхто не бив, їх ніхто не утискав, їм було добре до 2020 року. Вони жили з медіа, де розповідають про котиків, їм було чудово. Вони не розуміли, що відбувається у державних медіа, вони їх не читали.

Те саме споживач державних медіа, цієї пропаганди. Вони дивилися про злісний Захід, про поганих буржуїв, вони бачили на вулицях Мінська цих молодих поганих буржуїв, але вони не читали медіа цих буржуїв.

А що сталося під час кризи? Лукашенко, намагаючись стабілізувати ситуацію, розпочав зі спроби знищення регіональних медіа, обрубування містків між групами суспільства. І в результаті станом на сьогодні у Білорусі сформувалося кілька медійних резервацій, медійних бульбашок, всі містки знищено.

Це проблема, з одного боку, як для Лукашенка, бо він має своє поле підтримки, на яке працюють білоруські ЗМІ. І ці люди дивляться російську пропаганду. Це проблема для опонентів Лукашенка, які опинилися у резервації зі своїми групами сайтів та ресурсів, і не можуть вийти навіть на нейтральних.

А більшість білорусів — це група нейтральних, які не люблять ані тих, ані інших.

І тут склалася цікава ситуація. З одного боку, Лукашенко не може стабілізувати своє політичне становище всередині у відриві від війни, бо не має нормального виходу на ці групи. А з іншого боку, так у Білорусі й пробуксовує російська пропаганда — просто тому, що ці канали не дивляться. Ти можеш на білоруському телебаченні як завгодно красиво і яскраво говорити про злісних українців. Але якщо це дивляться максимум 40% населення, то на решту 60% ти не впливаєш.

— А які настрої у білоруській армії?

Тишкевич: Білоруська армія складається не з марсіан. Вона складається із громадян Білорусі. Й навіть серед ядра Лукашенка кількість підтримки Російської Федерації силами білоруської армії, залежно від соцопитування, коливається від 18 до 22%. Які можуть бути настрої у білоруській армії, коли офіцери та солдати розуміють, що вмирати їм? Явно не мілітарні. До того ж з огляду на досить складні історичні відносини Лукашенка саме з армією.

Карбалевич: Я не беру сили спеціальних операцій тощо. Тобто так, є різні. Але йти воювати за чиїсь чужі інтереси не надто хочеться.

— За останні тижні вперше після втечі окупантів із півночі України активізувалися російські війська на території Білорусі. Ввозиться військова техніка, обладнання, таємно прибувають військові. Чи варто очікувати нападу з території Білорусі найближчими тижнями? Чи не готує Росія "спецоперацію" під чужим прапором?

Карбалевич: У сучасних умовах це приховати неможливо. Ця війна відрізняється тим, що вона дуже прозора. Нічого неможливо приховати. Тут і спостереження із космосу, нові можливості розвідки, елементарно соціальні мережі…

А якщо сховати це буде неможливо, то я особливо сенсу не бачу, навіщо переодягати когось і наступати під якимось іншим прапором. Адже за кілька днів усе це виявиться.

Грабський: Реальна загроза може бути лише тоді, коли ми побачимо достатнє зосередження російських військ. Нинішньої кількості білоруських військ — до 4 тисяч особового складу або 7 батальйонно-тактичних груп — недостатньо, щоб проводити широкомасштабні наступальні дії.

Говорити про серйозне перекидання російських підрозділів на цей напрямок теж поки що зарано. Поки що є дуже повільна, але позитивна динаміка поступового збільшення їхнього контингенту на території Білорусі.

Тишкевич: Є польоти транспортної авіації. До того ж вони перевозять, найімовірніше, вантажі, але поки що не техніку. За моніторингом, кількість саме російської техніки, яка пересувається білоруськими дорогами, досить мінімальна.

Є спроба перекидання інженерного складу, наприклад, на аеродром у Зябрівці на Гомельщині, недалеко від українського кордону. Це аеродром, який був однією з баз постачання під час вторгнення до Київської області через Полісся.

Є зараз зальоти російської авіації, яка здійснила пуски ракет по Україні. Прилетів літак дальньої розвідки, і ще транспортник привіз пару систем РЕП (радіоподавлення), які також переїхали до Зябрівки.

Але станом на сьогодні — це все, що є.

— Нещодавно до Білорусі прилетів літак далекого радіолокаційного виявлення А-50. Про що це може свідчити?

Грабський: Як мінімум, білоруські та російські льотчики відпрацьовують питання взаємодії із цим літаком.

Це літак далекого радіолокаційного виявлення. Тобто це і навідник на цілі, це і літак, який знімає інформацію про наявність якихось загрозливих об'єктів, систем протиповітряної оборони, об'єктів, що літають тощо. Має багато завдань.

Ми розуміємо, що такий літак з'являється не просто так. Зважаючи на те, що на територію Білорусі прибувають і російські військові льотчики, й додаткова авіатехніка, можна припустити, що створюється ударне повітряне угруповання для агресивних дій проти України.

— Із території Білорусі заходять диверсійно-розвідувальні групи. Яка ціль цих груп, якщо найближчим часом, за даними розвідки, вторгнення не передбачається?

Грабський: Диверсійно-розвідувальні групи заходять для визначення диспозиції, дислокації українських військ, з метою розвідування систем оборони та вузлів опору українських військ. Також, можливо, для закладок зброї, боєприпасів на наступні дії, для проведення терористичних актів з ліквідації якихось особливо важливих об'єктів на території України.

Це є абсолютно нормальна практика. Це було очікувано, й українські сили вже давно ставлять мінні загородження на окремих ділянках.

Тишкевич: ДРГ у межах приватних військових компаній (ПВК) може бути ефективною для вирішення серйозних завдань лише в одному випадку, коли ти людей взяв, провів із ними серйозну підготовку — з навчання, злагодження групи.

Що таке ДРГ за умов теперішньої війни? Набрали — і за місяць закинули. Чи серйозне навчання буде заходам конспірації? Чи буде серйозне навчання підтримці зв'язку? Чи буде серйозне навчання координації, об'єднанню з іншими групами для вирішення більш-менш масштабних завдань? А за місяць підготовки (це максимум, скільки може собі дозволити ПВК) — навряд.

Так, навчать ховатися, навчать стріляти або підтягнути певні навички. Але така ДРГ — це гарматне м'ясо. Надійде їм наказ напасти на якийсь інфраструктурний об'єкт, цих людей уб'ють, але ці трупи Росію вже не цікавлять, бо це ПВК.

Такі диверсійно-розвідувальні групи у складі ПВК служать, найімовірніше, прикриттям для ДРГ із кадрових військових, що діють у тилових регіонах.

— Якщо Лукашенко накаже білоруським військам наступати, які можуть бути наслідки?

Грабський: Війська підуть в атаку. Але самостійно білоруська армія не може проводити таких операцій. Тому ми особливу увагу звертаємо на зосередження додаткових контингентів російських військ. Тобто білоруська армія може бути залучена лише як співучасник у складі об'єднаного угруповання російських військ.

І якщо вони підуть у наступ, мені здається, білоруське населення ніяк не відреагує. Особливо на початковому етапі. Бо є суто психологічний ефект. Люди ще не усвідомлюють, що трапилося, в яку катастрофу їх кидають, їм здається, що це їх не торкнеться. Тому на початковому етапі переживатимуть лише мами тих солдатів, яких кидають на знищення у бік України. А решта населення не реагуватиме ніяк, враховуючи високий ступінь пропаганди, яка ллється з телевізорів, радіо в Білорусі.

Карбалевич: Думаю, що наказ армія виконає. Але питання в мотивації білоруської армії в цій війні, наскільки активно вони братимуть участь у цьому всьому, чи не будуть тихо саботувати.

А великої мотивації нема. Бо для білорусів це чужа війна, і пояснити білоруським збройним силам реальні мотиви, реальний сенс участі в цій війні буде досить складно.

Тому моє припущення: наказ виконуватимуть, але виконуватимуть так, щоб не підставлятися, щоб не загинути та щоб ухилитися.

— Чи можна розраховувати, що у перспективі білоруське керівництво понесе відповідальність за участь у цій війні?

Карбалевич: До відповідальності притягають лідерів держав, які програли у війні. Переможці притягають до відповідальності сторону, що програла. Так було після Другої світової війни.

Тому, якщо українська армія захопить Москву, захопить Мінськ, заарештує Путіна та Лукашенка, у цьому випадку, напевно, — так, до відповідальності можуть бути притягнуті. Але, чесно кажучи, такий сценарій мені не здається надто правдоподібним.

Тишкевич: Це дуже залежить від того, як розвиватимуться події. Якщо Росія втрачатиме зовнішньополітичні позиції і буде на межі внутрішньополітичної кризи, я не виключаю такого публічного акту політичного маневру.

Або не виключаю такий собі маневр Маннергейма 1944 року (фінський маршал Карл Маннергейм під час Другої світової війни був союзником Гітлера, у серпні 1944 року став президентом Фінляндії, у вересні 1944 року під тиском антигітлерівської коаліції ухвалив рішення про вихід із війни, — ред.). Ось у мене питання, чи Маннергейм поніс відповідальність у 1945 році? А керівництво Румунії понесло відповідальність у 1945 році? З Лукашенком може бути приблизно те саме.

А якщо офіційний Мінськ буде до кінця з Москвою у війні, то внутрішньополітичні та зовнішньополітичні проблеми Росії автоматично йдуть на Білорусь. Тоді буде відповідальність.

Грабський: Чинний політичний режим Білорусі несе повну відповідальність відповідно до норм міжнародного військового права за статтею про воєнні злочини, що скоюються на території України. Бо Білорусь надавала та надає свою територію та повітряний простір для розгортання ударних угруповань російських військ, для запуску крилатих ракет, що знищують мирне населення України. Вони надають свої комунікації для підвезення військ, роблять медичне та тилове обслуговування підрозділів російських військ, які брали участь в агресивних діях на території України.

Тобто повний спектр, окрім одного елемента, — явних прямих дій у складі окупаційних військ.