Зібрала домашній музей старовинного українського одягу — історія майстрині Любові Левицької

Будинок Любові Левицької схожий на справжній музей. Тут зберігається багато національного одягу, який виготовила майстриня та її матір з бабусею. Деяким рушникам та сукням понад 100 років. Майстриня прагне вберегти спадщину від окупантів та створити справжній музей, йдеться у матеріалі "Ранку Вдома".

Вишивкою Любов Левицька захопилася в шість років. Вишивати навчили мати та бабуся. З часом це перетворилося на традицію. У радянські часи, коли вимикали світло, вишивали під лампочкою. 

"Ми народилися в цьому. Вона в нас, мабуть, у крові. Я пам'ятаю, як прийдемо зі школи, матір вже виставляла кросна в хаті та починала ткати. Бабуся сукає цівки, а ми повинні вишивати", — пригадує майстриня. 

63-річна Любов Левицька розповідає, що національна вишивка супроводжує весь її життєвий шлях. Свою домівку вона навіть жартома називає музеєм, адже більшість елементів інтер'єру в кімнатах — це ручна вишивка. Тут є рушники й сукні, яким понад 100 років. 

Повномасштабну війну Любов Левицька зустріла вдома під обстрілами, рятувала вишиті руками рушники та національний одяг, адже боялася, що російські загарбники їх знищать.

"Коли окупанти нас бомбили, то я не знала, де його подіти. Я все спакувала у валізи та вивезла за сарай. Якщо хата згорить, то хоч це залишиться. Якби все це зникло, то зникли б спомини про нас, адже це моє коріння. Моя бабуся це вишивала", — каже жінка. 

Зізнається, що під час широкомасштабної війни відбулась переоцінка цінностей. Вишиванка, на її думку, це генетичний код українського народу, символ віри та перемоги. Майстриня мріє відкрити музей та хоче, аби якомога більше українців дізнались про своє коріння. 

Читайте також: Сімейна традиція: ткаля з Рівненщини зіткала тисячі метрів полотна на стародавньому верстаті