З 66 квартир репресували мешканців 40-ка: невідомі факти з історії будинку "Слово" у Харкові

Під одним дахом — провідні українські письменники, поети, митці. 66 квартир — у кожній видатна особистість, про яку потім напишуть у підручниках. Будинок "Слово" звели у Харкові наприкінці 1920-х років. Квартири з високими стелями, навіть з телефоном і солярієм на даху. Красива пастка для української інтелігенції. Усіх мешканців цього будинку через кілька років репресують, знищать або зламають. Вистояти вдасться небагатьом.

Про цю трагічну сторінку української історії у програмі "Код ідентичності" разом із ведучою Світланою Леонтьєвою розповідають:

• Марина Куценко, співробітниця Харківського літературного музею, кураторка колекції 1920-х років, авторка настільної гри "Будинок "Слово";
• Любов Якимчук, поетеса, сценаристка і співавторка документального фільму "Будинок "Слово";
• Тарас Томенко, режисер документального фільму "Будинок "Слово" та художнього фільму "Будинок "Слово": Нескінчений роман".

Будівництво "Слова"

"Слово" — житловий будинок у Харкові на вулиці Культури, 9. Це був кооперативний будинок, жителі самі вкладали гроші на його будівництво. Будинок був задуманий 1926 року, а заселення почалось на початку 1930 року. На той час (до 1934 року) Харків був столицею Української РСР.

Формою будинок нагадує букву "С". У ньому п'ять поверхів, п'ять під'їздів, 66 квартир — по три-чотири кімнати в кожній. Також було передбачено бомбосховище і навіть солярій із душами над п'ятим поверхом, але солярій так і не добудували.

Будували "Слово" для української Спілки письменників. У ньому мешкали Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Павло Тичина, Остап Вишня та багато інших класиків української літератури. Хоча будинок називався "будинком для літераторів", в ньому поряд з письменниками й поетами проживали також представники інших творчих професій (режисери, актори, художники, скульптори).

66 квартир "Слова" розподілялися шляхом жеребкування.

"Але голови оргкомітету цього кооперативу вибирали квартири самі. У них був такий привілей. Так Остап Вишня та Сергій Пилипенко вибрали найкращі квартири — понад 100 кв. метрів кожна", — розповіла Любов Якимчук.

А ось Миколі Хвильовому дісталася "суперквартира" у 100 кв. метрів шляхом жеребкування. Але письменник був змушений відмовитися і погодитися на трикімнатну.

"Можливо, він по дружбі відмовився від великої квартири. Тому що про Хвильового взагалі згадують, що він був ладний завжди поступитися. Він був гарно налаштований до друзів. Ми припускаємо, що поступився він саме Михайлу Яловому, з яким у нього були дружні стосунки. До того ж була причина: у Ялового була велика родина, і йому з [неофіційною дружиною] Лілею Вовчик-Блакитною мали належати дві трикімнатні квартири, а вони погодились на одну. Це, звісно, не стопроцентна інформація, але її можна скласти з листування, зі спогадів", — уточнила Марина Куценко.

Видатні мешканці

У будинку "Слово" у квартирі 22 мешкав письменник-гуморист Остап Вишня (справжнє ім’я — Павло Губенко). Іін був дуже популярний, мав мільйонні тиражі.

"Це був цікавий феномен. Тому що після Першої світової війни людям хотілося читати не тільки щось трагічне, а й щось веселе. А Вишня — просто майстер гумору, писав фантастичні оповідання. Досі читаєш і смієшся", — зазначила Любов Якимчук.

1933 року Вишню було звинувачено у контрреволюційній діяльності й тероризмі, зокрема в замаху на секретаря Центрального комітету комуністичної партії України Павла Постишева (один з головних організаторів Голодомору 1932-1933 років в Україні, сталінських репресій).

10 років Вишня провів у таборах ГУЛАГу. Його мали розстріляти, але письменника врятував щасливий випадок. 1943 року Вишню несподівано звільняють. Одна з причин — успіхи УПА на військовому та ідеологічному фронті. Сталін вирішив, що звільнення улюбленця України Остапа Вишні спростує "наклепи націоналістів", що нібито його закатовала Москва.

Якщо Остап Вишня був одним з самих заможних мешканців будинку "Слово", то поет Володимир Сосюра був не менш популярний, але в нього ніколи не було грошей. Він у 1930-1934 роки жив у квартирі 57 будинку "Слово", і любив завітати на обід до друзів-сусідів.

Крім публікації віршів поети того часу заробляли "гастролями" — виступами перед трудовими колективами на підприємствах, на заводах. Сосюра родом з Донбасу, тому він часто відвідував з виступами рідний регіон, шахтарів.

"Сосюру обожнювали на Донбасі. Коли потім приїхали футуристи, вони їх зафукали, й сказали: от якби Сосюра виступав…", — розповила Любов Якимчук.

"На початку 1920-х Сосюра взагалі був дуже цікавим поетом. Тому що йому ще ніхто не казав, що треба писати катренами (чотиривіршами) з перехресним римуванням. Він експериментував, він писав, як на душу ляже", — додала Марина Куценко.

У квартирі 19 мешкав Валер'ян Підмогильний — один з найвизначніших прозаїків українського "розстріляного відродження". Він переїхав з Ворзеля до Харкова 1932 року, сподіваючись на кращі можливості для публікації своїх творів в українській столиці. Але йому вдалося видати лише одне оповідання, тому Підмогильний зосередився на перекладацькій діяльності.

"У Підмогильного у "Слові" була не квартира, у нього була кімнатка. Письменники мали 3-4-кімнатні квартири, але в частині з них вони жили за принципом комуналок. Вони в такий самий спосіб жили до того, як звели будинок. У властей при створенні "Слова" була ідея "оробочити" кожну квартиру — це означало, що до кожної письменницької сім'ї треба підселити робітничу родину. І щоб цього не сталося, письменники запрошували у свої квартири інших творців. Ось Підмогильний жив у перекладача Олекси Варавви", — пояснила Марина Куценко.

8 грудня 1934 року Підмогильного було заарештовано зі звинуваченням в "участі у роботі терористичної організації, що ставила собі за мету організацію терору проти керівників партії". На допитах Підмогильний не визнавав себе винним, проте через місяць після арешту у протоколі з'явилося "зізнання".

Письменника засудили на 10 років позбавлення волі. Покарання відбував у Соловецькому таборі. 3 листопада 1937 року Валер’яна Підмогильного разом з понад тисячею інших українських політичних в’язнів розстріляли в урочищі Сандармох (Карелія).

Видатний драматург Микола Куліш мешкав у квартирі 33. Переїхав до Харкова 1925 року. З середини 1920-х Куліш стає однією з центральних постатей українського літературного, громадського і мистецького життя, а також центральною постаттю тодішньої української драматургії.

Родом Куліш з Олешків Херсонської області. 1933 року він на недовгий час покинув Харків і мандрував Херсонщиною, бачачи наслідки Голодомору. Після цього драматург починає розчаровуватися у революційних ідеях. Більшість його творів, що доти були досить популярними, зазнають великої політичної критики, визнаються як "ворожі".

У грудні 1934 року Миколу Куліша було заарештовано — перед похороном його друга Івана Дніпровського (мешкав у квартирі 21 будинку "Слово").

Після арешту Куліша його дружина ховалася в підвалі будинку "Слово", і ніхто з мешканців не покликав її до себе, бо всі боялися. Зрештою її виселили з будинку.

"Коли когось заарештовували, то всі боялися навіть підходити до їхніх родичів, до своїх колишніх сусідів, навіть на вулиці обходили стороною. Просто уявіть собі цей рівень терору, рівень страху перед цим терором. Тому що ти розумієш, що сьогодні підійдеш до дружини того ж Куліша, і завтра приїдуть за тобою", — акцентувала Любов Якимчук.

Миколу Куліша засудили до 10 років Соловецьких таборів. 9 жовтня 1937 року його розстріляли у карельському урочищі Сандармох у складі так званого "Соловецького етапу" у кількості 1111 осіб — разом із режисером Лесем Курбасом (мешкав у квартирі 64 будинку "Слово"), письменником Валер'яном Підмогильним (квартира 19), письменником Григорієм Епіком (квартира 7), поетом Андрієм Панівим (квартира 13), письменником Валер'яном Поліщуком (квартира 65).

Микола Хвильовий (справжнє ім'я — Микола Фітільов) — один з найвідоміших представників "розстріляного відродження". В будинку "Слово" він жив у квартирі 9.

Хвильовий був лідером покоління, консолідував всіх письменників, поетів. Він був харизматичний, талановитий і дуже популярний. Настільки популярний, що існував двійник Хвильового, який користуючись його славою та ім'ям, їздив Україною, читав вірші, збирав гроші. Фальшивий Хвильовий був блондином, тому його швидко викрили.

Хвильовий спочатку був абсолютно переконаний в соціалістичному розвитку України, у 1919 році навіть вступив до комуністичної партії. Але навесні 1933 року письменник проїхався селами Харківщини та Полтавщини, де на власні очі побачив трагедію Голодомору.

На той час Харків був закритим містом, бо дуже багато голодних селян намагалися проникнути сюди. Навколо Харкова стояли блокпости. Тож у самому місті, яке до того ж було столицею, те, що відбувалося в сільській місцевості, не так було явно. Проте чутки ходили, що село голодує, що помирають люди. І деяким селянам вдавалося проникнути до Харкова. Деякі з них гинули прямо на вулицях, біля будинку "Слово" також просили милостиню або їжу.

Проте поїхавши селами, Хвильовий побачив масштаби цієї колосальної трагедії. З цієї подорожі він повернувся фізично й морально розбитим.

Після арешту свого приятеля письменника Михайла Ялового 13 травня 1933 року у будинку "Слово" Хвильовий покінчив життя самогубством — на знак протесту проти початку масових репресій проти української творчої інтелігенції. Він заявляв, що арешт Ялового — "це розстріл цілої генерації".

"Сучасники згадували, що Хвильовий думав, що його смерть надасть розголосу всім цим подіям, і що навіть за кордоном дізнаються про те, що відбувається у Радянському Союзі — голод, репресії. У нього були такі сподівання. Тому така театралізована смерть. Він вранці запрошує друзів на чай, вони спілкуються. А потім він йде в кімнату і робить цей постріл в себе. Звісно, всі збігаються й бачать це", — розповіла Любов Якимчук.

Репресії

Жителі будинку "Слова" заселилися 1930 року, арешти почалися вже 1931-го. До 1938 року з 66 квартир будинку "Слово" репресували мешканців 40-ка. Розстріляли 33 особи, трьох заслали в табори на довгі роки (двоє з них там загинули). А ще самогубство Хвильового і одна смерть "за нез'ясованих обставин".

Першою заарештували письменницю Галину Орлівну — 20 січня 1931 року — лише за те, що її колишній чоловік став черговим "ворогом народу". Галині присудили 5 років без права повернення в Україну.

1931-го також був засуджений до ув'язнення публіцист Павло Христюк, помер у "Севвостлаґу" (рос. Северо-Восточный исправительно-трудовой лагерь).

Найбільш сумну репутацію мала квартира 54 письменника Василя Вражливого — в ній було найбільше арештів. У Бражливого час від часу жили багато творців — комусь здавав кімнати, хтось просто гостював. З 13 мешканців цієї квартири заарештували 8 осіб, майже всіх їх було страчено. Так, репресували самого Василя Вражливого, письменника-фантаста Миколу Дашкієва, і навіть цілу сім'ю Крушельницьких: письменника Антіна Крушельницького та його дітей — поета Івана, письменника Тараса, лікарку Володимиру, економіста Богдана. Після арешту чоловіка з дітьми і розстрілів перших із них у Марії Крушельницькій не витримало серце, вона померла в лікарні.

1932 року у квартирі 54 заарештували й письменника Івана Багряного, який не мешкав постійно у "Слові", а лише зупинявся у свого друга Василя Вражливого.

Найчисельніші репресії припали на 1933 рік. 12 травня був заарештований письменник Михайло Яловий. Його звинуватили в шпигунській діяльності та підготовці замаху на Павла Постишева (як й Остапа Вишню). Ялового було засуджено до 10 років виправно-трудових таборів, але справу переглянули, й 1937 року його розстріляли.

"Арештів було багато. Просто арешт Ялового став таким знаковим, мабуть, тому що після нього застрелився Хвильовий. Яловий був першим президентом літературного об'єднанняВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури), а лідером організації був якраз Микола Хвильовий. З одного боку, Яловий — близький друг Хвильового, а з іншого — представник всієї організації, її обличчя", — зазначила Марина Куценко.

Знищення пам'яті

Інформація про репресованих письменників, поетів від 1930-х років була заборонена. Тільки після смерті Сталіна розпочалася поступова їхня реабілітація, але вона тривала довгі роки.

"Зовсім трошечки почали їх перевидавати лише у 1980-х роках. У 1990-х видавництво "Смолоскип" почало друкувати перші серії книг. Наприклад, вийшло п'ятитомне повне зібрання творів Хвильового, почали видавати серію "Розстріляне відродження". І почався трошки рух в цей бік. Але навіть у 1990-х люди все ще боялися брати цю тему для досліджень. Тому рух дослідників почався трошки пізніше — десь наприкінці 1990-х, початку 2000-х. А популяризатори завжди йдуть за дослідниками. Спочатку дослідники мають дослідити, розказати, написати. Бажано скласти біографію кожного з письменників, які в нас досі не написані. Тому й про будинок "Слово" довгий час широко не було відомо", — пояснила Любов Якимчук.

Дуже мало збереглося фотографій репресованих письменників, бо все було знищено після арештів. Навіть родичі не зберігали фотографії, боялися. Наприклад, залишилось лише три-чотири фото Миколи Хвильового.

Навіть з книжок вирізалися прізвища репресованих, виривалися сторінки з їхньою згадкою. Так, у квартирі 13 будинку "Слово" жив поет, перекладач Андрій Панів, буврозстріляний 1937 року. У Харківському літературного музею зберігається його поетична збірка "Вечірні тіні" — на обкладинці ім'я автора відрізано, далі йде автограф — текст "на згадку про…", але підпис Паніва під текстом вирізано.

Сьогодення "Слова"

У період української незалежності "Слово" — це звичайний будинок в Харкові. Більшість його нинішніх мешканців ще декілька років тому навіть не здогадувалися, що живуть у квартирах, які колись належали класикам української літератури. І коли до будинку почали приводити екскурсії, то для людей почута інформація стала відкриттям.

У 2016 році Тарас Томенко почав зйомки документального фільму "Будинок "Слово". Він згадує, що на той момент, навіть ще 8 років тому, люди гадки не мали, в чиїх квартирах вони мешкали.

"Взагалі ніхто не знав. Вони викликали на нас поліцію: що ви тут ходите, хто ви такі? Ще 2003 року на домі була встановлена меморіальна дошка [з прізвищами відомих мешканців "Слова" 1930-х років], але до неї підійти було практично неможливо — треба лізти через огорожу", — розповів він.

Одна із мешканок будинку "Слово" — Анастасія Ковальова. Вона оселилася тут з родиною 30 років тому. Тільки з роками дізналась, що живе в квартирі письменниці Наталі Забіли. Анастасія настільки зацікавилася історією свого дому, що створила сайт "Будинок "Слово".

Проте у "Слові" мешкали кілька нащадків творців — Павла Тичини, Миколи Трублаїні, Ігоря Муратова, Якова Кальницького. Вони, звісно, знали історію будинку.

Увага до будинку особливо зросла після виходу 2017 року документального фільму "Будинок “Слово”. А 2021 року відбулася світова прем'єра вже художньої драми режисера Тараса Томенка — "Будинок "Слово": Нескінчений роман". (Фільм "Будинок "Слово": інтерв'ю з режисером Тарасом Томенком та виконавцем головної ролі Дмитром Олійником).

7 березня 2022 року внаслідок російського ракетно-артилерійського обстрілу Харкова постраждав і будинок "Слово" — осколками посічено фасад, вибито вікна, сильно постраждав один із під'їздів.

Попередні випуски програми "Код ідентичності":

• Нащадки, які змінили Україну: маловідомі факти про дітей Івана Франка у програмі "Код ідентичності"
• Перший український письменник, який мав отримати Нобелівську премію: цікаві факти про Івана Франка
• Чарівна Баттерфляй: невідомі факти про оперну діву Соломію Крушельницьку
• Унікальний тембр та неповторний спів: невідомі факти про оперну приму Оксану Петрусенко
• Клітини Беца, дослідження ковтунів у волоссі та Анатомічний театр — відкриття українців, що змінили медицину