"Тревел нашого часу" на Харківщині: евакуація мешканців села Липці та порятунок ферми

У новому епізоді проєкту "Тревел нашого часу" телеканалу "Дім" ведучий і волонтер Денис Христов вирушив на північ Харківської області, де з травня російські окупанти намагаються реалізувати свій наступ.

Волонтер розповів про людей, які займаються евакуацією, поділився історією подружжя, яке завдяки йому змогло вивезти цілу ферму в безпечне місце, показав, на що окупанти перетворили мальовничі міста та села. Ви також станете свідками евакуації місцевих з найгарячішої точки Харківського напрямку фронту — села Липці.

Евакуація з Липців

З початком травневого наступу російських окупантів на північ Харківщини розпочалась активна евакуація місцевих мешканців з прикордонної з РФ території — з напрямку села Липці та міста Вовчанськ.

Евакуацією з лінії зіткнення на Харківщині, зокрема з Липців, займаються передусім правоохоронці — співробітники відділення поліції №1 Харківського районного управління поліції №2.

"Якщо брати громади, що наближені до кордону з РФ, то ми евакували близько 2 тисяч людей за півтора місяця. Найактивніша фаза була в перші 10 днів", — говорить Сергій Гугляк, начальник відділення поліції №1.

Він додав, що родини з дітьми евакуювали ще до 10 травня, коли окупанти почали свій наступ. Люди активно виїжджали, бо вже знали, що таке окупація. Росіяни окупували Липці у перший день повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року. Того ж року 11 вересня Збройні сили України під час контрнаступу звільнили село.

На момент нового російського наступу в Липецькій громаді не було жодної дитини — усіх вивезли.

"Ми превентивно в цьому напрямку спрацювали до 10 травня. Якось в Липцях в магазин прилетіла керована авіабомба (КАБ), вбила продавчиню. В магазині було двоє неповнолітніх дітей. Ми приїхали, магазин повністю складений, герої ДСНСники почали разом з нами розбирати завали. Змогли дістати хлопця 17 років. Слава богу, живий. Потім дістали дівчинку, швидка, яка вже була на місці, проводила реанімаційні заходи, але врятувати не змогли. На цьому фоні порушили питання. У нас були списки дітей, ми разом з сільською військовою адміністрацією об'їхали всіх дітей, і вмовили батьків вивезти їх. Тому на 10 травня в Липецькій громаді не було жодної дитини", — розповідає Сергій Гугляк.

Волонтер разом з підполковником поліції Віктором Єною вирушив до Липців, щоб допомогти з евакуацією місцевих жителів.

До села Липці від Харківської окружної траси їхати недалеко, проте рівень небезпеки тут вищий в рази — наразі одразу за селом починається "нуль", тому обстріли щодня.

У селі багато домівок були зруйновані ще 2022 року, а зараз окупанти фактично знищили Липці — жодної вцілілої будівлі. Переважно б'ють КАБами.

"КАБом знищено Слобожанський ліцей, який я закінчив 20 років тому. Нещодавно був приліт КАБ-3000 — зруйнували лікарню, місцевий клуб", — навів приклади підполковник поліції Віктор Єна, який сам родом з Липців.

Батьківський будинок Віктора теж розбитий. Батьки виїхали ще під час окупації села у 2022 році, після того, як росіяни тричі забирали батька "на підвал" та катували.

Віктор Єна займається евакуацією мешканців з цього напрямку постійно. Говорить, що у нього та колег це вже "адреналінова залежність".

"Ми вже не можемо без цього. От прийшли зранку на роботу, інструктаж провели. Все. Ну, що сидіти? Треба щось робити, треба їхати. Й ти отримуєш задоволення, коли приїхав та вмовив людину евакуюватися, врятував їй життя", — ділиться поліцейський.

Він розповів про одну з місцевих сімей — мати, батько та син, які мешкали в багатоповерхівці. Сім'я пережила окупацію 2022 року, залишалася у Липцях під час повномасштабного вторгнення та відмовлялася евакуюватися.

"Ми їх довго вмовляли. А вони казали: та ні, ми й це переживемо, ми в підвал спускаємося. Але все-таки погодилися. Ми завантажили їхні речі, вивезли. Через день вони телефонують: "Ми забули кішку, можете її погодувати?" Приїжджаємо, і ось, подивіться, що залишилося від їхньої квартири. Вони якраз жили в цьому місці, на першому поверсі. Ні квартири, ні підвалу", — говорить Віктор та вказує на руїни.

Звичайно, такі поїздки дуже небезпечні. Проте Віктор запевняє, що його захищає "персональний РЕБ", й демонструє його:

Денис Христов звернув увагу на якість місцевої дороги.

"Її встигли зробити перед початком повномасштабного вторгнення. Коли орки сюди зайшли, вони не зрозуміли, куди потрапили, кажуть: "Це місто?" Люди кажуть: "Та ні, це село". — "Та яке ж це село, коли у вас така гарна дорога", — пригадав Віктор Єна.

На цей раз з Липців погодилися евакуюватися чоловік та жінка. Чоловіка забрали під час першого виїзду. Але в евакуаційній машині було пробито колесо, тому вимушено повернулися.

"Поки нас не було, окупанти скинули на Липці вже дев'ять КАБів, і один з них впав на ту саму вулицю, з якої ми у перший візит забирали чоловіка", — повідомив Денис Христов.

Також окупанти в черговий раз вдарили по школі, точніше — по тому, що від неї залишилося після попередніх прильотів.

Прильоти були по всьому селу.

Коли повернулися за Світланою, жінки вдома не виявилося. У дворі — теж наслідки обстрілів. Віктор Єна каже, що так часто відбувається: домовилися про евакуацію, приїжджаєш, а люди десь гуляють.

Проте Світлана все-таки виїхала з Липців — її Віктор із колегами вивезли під час наступного свого приїзду.

Евакуація ферми

Наприкінці минулого року Денису Христову вдалося вивезти цілу ферму з села Петропавлівка Куп'янського району.

"Щоб ви розуміли, Петропавлівка — це вже останній населений пункт. Далі йде Сеньківка, якої вже нема. Ну, і далі вже позицій російських бойовиків. Ми встигли вивезти всіх тварин та їх господарів", — розповів він.

Тоді вдалося врятувати 9 коней та 3 поні, 30 овець, 15 кіз, птицю, два алабаї та інших тварин.

Серед мешканців ферми Володимира та Олени — молодий кінь Кокос, якому лише рік, народився ще у Петропавлівці.

"У нього бойова історія. Якось до нас прийшов хлопець, позивний "Чех". Говорить, що загинув їх батя (комбат) з позивним "Кокос". А у нас якраз народилося чорне лоша. І він говорить: а давайте назвемо його Кокос. Я відразу погодився. І пообіцяв, що Кокос залишиться у нас, але якщо хлопці захочуть, то зможуть його забрати у будь-який момент", — розповідає Володимир.

Ластівка — це вже десятий кінь на цій фермі. Вона теж з Петропавлівки, але з іншого фермерського господарства, в якому було десять коней — дев'ять з них загинули під час обстрілів. У самої Ластівки від тих подій залишився шрам.

Володимир з дружиною не були професійними фермерами. У них просто була дача у Петропавлівці. Перші коні та й сама ферма у подружжя з'явилися восени 2022 роки, коли українські захисники звільнили село від окупантів. Тоді було дуже багато покинутих тварин.

"Прибігає до мене наш місцевий хлопець і каже, що наш односелець Валерка кинув коней та побіг до Росії. Він не займався конями, брав їх чисто на бойню. І ось коні по луках бігали, а там стріляли, ще територію мінували. І ми пішли та забрали цих коней. Звідки у нас з'явилися кози та вівці у такій кількості? У нас було лише дві кози та одна вівця. Й вийшло так, що коні та ці наші кізоньки з овечкою привернули увагу решти покинутих тварин. Бо наші були гучними. І ось на їхній звук до нас валом почали йти інші кози та вівці ", — пригадує фермер.

"Коли до нас у такій кількості йшли кози, я плакала. Говорю: куди ви йдете, нам годувати вас нема чим. А вони стоять за парканом і ніби кажуть: а ми вже прийшли", — додає Олена.

Під час вже повномасштабної війни окупанти постійно обстрілювали Петропавлівку. В один з таких днів подружжя й познайомилося з Денисом Христовим.

"Ось уявіть, іде обстріл. Міна прилітає прямо в нашу "Газель", яка стояла у дворі. А щойно заправили газом бак. "Газель" палає. Другий приліт — у погріб. Погріб горить, і тут третій приліт — у літню кухню. У підсумку — удар під будинок. І в цей час з'являється Денис. Ми дивимося — їде гарна машина (а в нас на той час цивільні машини взагалі не їздили), з автівки виходить якийсь дивак, і питає: "А що ви тут робите?" Ми кажемо: "Живемо". — "Так я евакуюю людей, давайте зі мною" — "Ні, ми не поїдемо" — "А чому?" І ми повели Дениса по нашому господарству. Через два дні дзвінок: "Володю, ви готові виїхати? З тваринами". Я очманів", — розповідає фермер.

Наступного дня Денис приїхав на 5-тонній фурі, так за декілька днів вдалося вивести ферму. Цікаво, що фуру дав приятель волонтера, який є власником бійні.

Основною проблемою було — де розмістити таке господарство.

"І раптом з'являється чоловік, власник стайні, і каже: можете поки що розміститися в мене, є сіно, погодуйте тварин, усе абсолютно безкоштовно. А згодом він заявив, що це тепер його коні. Це Микола Іванович Клок, як з'ясувалося, він був раніше засуджений, і на той момент судимість з нього не була знята", — зазначає Володимир.

На захист тварин встала поліція. У підсумку суддя виніс постанову про вилучення коней у Клока. Наразі подружжя зі своїми тваринами мешкає у затишній садибі, яку їм надали друзі.

У Володимира та Олени є мрія. Щоб тварини приносили радість не тільки їм, вони хочуть зробити зі свого імпровізованого ранчо місце для реабілітації військових та дітей.

Розмова з очільником обласної поліції

Головне управління Національної поліції в Харківській області очолює Володимир Тимошко — людина, за плечима якої досвід роботи в поліції Харкова та в зоні АТО, а також кілька років служби в Державному бюро розслідувань (ДБР). На посаду очільника поліції Харківщини його призначили вранці 24 лютого 2022 року.

"Приблизно о 10 годині ранку я вже виїхав з Борисполя до Харкова. От 13:30 того дня я зайшов в кабінет начальника ГУНП. Орки вже стояли на Харківській окружній. Вже були захоплені Вовчанськ, який вони захопили майже за годину, Липці. В цей час орки вже заходили в Куп'янськ, і була загроза Золочеву", — розповів Тимошко.

Він зазначив, що ситуація на Харківщині зараз стабільно тяжка.

"Однак якщо ми вистояли в ніч з 24 на 25 лютого, то навіщо сумніватися, що ми вистоїмо зараз? Я не бачу для цього приводу ", — наголошує очільник обласної поліції.

2 березня 2022 року росармія завдала масованого удару по центру Харкова. Дві ракети "Іскандер" окупанти випустили по будівлі обласного ГУНП. Тимошко акцентує, що били цілеспрямовано, бо на той момент у будівлі було все керівництво області.

"Я сидів за столом, поруч сидів [голова Харківської обласної військової адміністрації] Олег Синєгубов, в кабінеті були два мої заступники. Також було декілька бійців спецназу, тому що в мене в кабінеті була кулеметна точка. Десь вісім людей нас було. Я почув звук вибуху. Дивлюся на вікно, і бачу, як воно на очах вигинається в бік кабінету. Тут же лопається, і скло перетворюється на дрібну крихту. Вибухова хвиля розкидала нас по кабінету. Я розумів, що буде другий приліт, тому скомандував всім спускатися у підвал. І як тільки ми зайшли в підвальне приміщення — пряме влучання у будівлю, і нас всіх засипає. На нас з Синєгубовим залетіли металеві двері, що прикривали вхід до підвалу. Починає литися окріп, бо в підвалі йшли труби гарячої води", — пригадує він.

Олег Синєгубов зателефонував меру Харкова Ігорю Терехову з проханням перекрити гарячу воду.

"Мер здивувався: "Навіщо, холодно ж?" Синєгубов лише відповів: "Є обставини", — додав Тимошко.

Швидко прибули рятівники ДСНС, почали гасити пожежу та розбирати завали.

"Рятівникам не вистачало води. Знову телефонуємо меру, просимо, щоб увімкнув воду. Він каже: "Ви визначтеся — вам потрібна вода чи не потрібна вода". Це зараз воно виглядає трошки смішно. А тоді зовсім було не смішно. Тим більше, що від цього прильоту загинули люди, загинули наші працівники. Це були перші втрати поліції в цій війні", — зазначив Володимир Тимошко.

Також голова обласної поліції пригадав ранок 26 лютого 2022 року, коли російська диверсійна група зайшла в Харків, дійшла до центру міста.

"Впевнений, що ціллю цієї групи було зайти в адміністративну будівлю, повісити свою трикольорову ганчірку та зробити ІПСО, що Харків взятий. Їх вибили на вулицю Шевченка, прострелили їм колеса, і вони зупинилися напроти школи, куди зайшли зі зброєю та боєкомплектами. Почався штурм школи. Бій тривав близько 8-12 годин", — розповідає Тимошко.

До речі, у РФ посмертно зробили "героєм" командира цієї диверсійної групи й назвали його іменем школу.

"Ми намагалися донести інформацію до цього дикунського народу, що він не підривав себе гранатою, не оборонявся до останнього патрона, як стверджувала роспропаганда. Він загинув один з перших, на вході в школу. І до подальшої "оборони" школи, як вони кажуть, жодного відношення не має. Ця історія — це все, що треба знати про Росію", — наголошує очільник обласної поліції.

Попередні випуски проєкту "Тревел нашого часу":

• "Тревел нашого часу": евакуація з прифронтового Гуляйполя Запорізької області
• "Тревел нашого часу": будні прифронтових Покровська та Селидового та трагічна евакуація з Новоолександрівки
• "Тревел нашого часу": як сьогодні живе прифронтова Донеччина — Курахове, Велика Новосілка, Времівка та Водяне
• "Тревел нашого часу": як сьогодні живуть прифронтові Нікополь, Марганець та сусідні села