Як Червоний Хрест допомагає вирішувати проблеми Донбасу: інтерв’ю з Флоранс Жиллєтт

Фото: mil.gov.ua

Життя на Донбасі кардинально змінилося після 2014 року. Розділені сім’ї, зруйновані будинки та складності перетину КПВВ через коронавірус — далеко не повний перелік проблем, з якими стикаються жителі як непідконтрольних, так і підконтрольних Україні територій Донбасу. Вирішувати ці труднощі допомагає місія Міжнародного Комітету Червоного Хреста в Україні. Що вже зроблено і які плани в організації на 2021 рік — розповіла в інтерв’ю "Дому" глава місії Міжнародного Комітету Червоного Хреста в Україні Флоранс Жиллєтт.

— Ми сьогодні поговоримо про вашу діяльність — про роботу вашої організації на непідконтрольній і підконтрольній українському уряду частинах Донбасу. Розкажіть, чим ви займалися протягом минулого року на цих територіях?

— Частина нашої місії полягає у тому, щоб донести до людей, як це — жити сьогодні на Східній Україні, на території, на якій ось уже тривалий час відбувається збройний конфлікт. Плюс, як і весь інший світ, ця територія зараз є полем боротьби з пандемією COVID-19, що доставляє жителям додаткові незручності та несе додаткові загрози.

Думаю, минулий 2020 рік взагалі став одним із найскладніших за останній час; думаю, на глобальному рівні він запам’ятався нам як рік, який поставив перед нами величезні виклики. Основна проблема, з якою зіткнулася більшість людей — це, звичайно ж, пандемія. Важливо розуміти, що по людях, які проживають в зонах конфліктів, ця біда вдарила з ще більшою силою.

З моменту початку військових дій на сході України минуло вже майже сім років, і всі ці роки населення на цих територіях проживає в умовах конфлікту. І весь цей час ми намагаємося допомагати їм пройти через ці важкі часи і прожити їх разом із ними, ми постійно присутні поруч. Ми живемо поруч із цими людьми і постійно зустрічаємося з ними, відвідуємо їх у їхніх помешканнях, на робочих місцях; відвідуємо школи, де вчаться їхні діти, і лікарні, в яких лікуються місцеві жителі. Ми також постійно спілкуємося і дізнаємося про актуальні проблеми через систему "гарячих ліній", яку ми організували для більш тісного зв’язку з людьми, які проживають в більш віддалених або недоступних населених пунктах.

За ці кілька років ми розробили і втілили в життя цілу серію програм, спрямованих на те, щоб допомогти людям вирішити нагальні, актуальні для них проблеми. Ми не пропонуємо їм програми, які були б розроблені заздалегідь, без урахування їхніх конкретних потреб. Наше завдання — будувати програми допомоги таким чином, щоб вони відповідали побажанням і потребам конкретно взятих людей, тому всі наші активності проходять в тісних консультаціях з місцевим населенням. І коло цих активностей досить широке.

Думаю, не секрет, що одна з головних проблем цих територій — це колосальні втрати житлового фонду. Я маю на увазі масштабні руйнування будинків внаслідок військових дій. В ході конфлікту було зруйновано і пошкоджено велику кількість шкіл, лікарень і систем водопостачання. Весь цей час в межах своїх програм ми працюємо над відновленням місцевої інфраструктури, допомагаючи у відновленні як об’єктів соціальної сфери, так і безпосередньо житла.

Можу сказати, що за цей період ми допомогли відремонтувати і привести в житловий стан понад 15 тис. будинків: тільки за минулий рік ця кількість становила 3400 об’єктів. Ці домогосподарства розташовуються по обидва боки від лінії розмежування, і треба сказати, що більшість із них розташовані на непідконтрольних уряду України територіях: просто тому, що там менше людей готові займатися гуманітарними питаннями, а кількість невирішених проблем набагато вища, ніж на підконтрольних територіях. Тому це було одним із наших основних напрямів діяльності в минулому році.

Також ми приділяли велику увагу школам і дошкільним дитячим установам — теж по обидва боки від лінії розмежування. У 2020 році ми надали допомогу 58 школам — ми прагнемо забезпечити дітей нормальними умови для навчання.

Щодо медицини, то тут у нас теж великий фронт робіт. Наша діяльність ведеться за кількома напрямами: частина роботи пов’язана з конфліктом, тоді як інша стосується нового виклику — пандемії коронавірусу. Важливою частиною нашої роботи є також забезпечення поставок необхідних ліків і медикаментів, зокрема, для лікування неінфекційних захворювань, але також для людей, які страждають на діабет. У партнерстві з іншими організаціями ми проводимо програму з протидії таким захворюванням, як туберкульоз, ВІЛ та гепатит С серед населення непідконтрольних територій. Це теж важлива частина нашої роботи.

Але є й інші сфери, де ми також докладаємо свої зусилля. Наприклад, зараз діє перемир’я — режим припинення вогню встановлений з 27 липня. Проте, за останні кілька тижнів ми бачили численні порушення цього режиму. Деякий час тому я особисто побувала в багатьох місцях Донецької та Луганської областей по обидва боки від лінії зіткнення, і можу сказати, що як за нашими власними спостереженнями, так і за повідомленнями місцевих жителів, кількість жертв серед мирного населення знову стала зростати. Окрім того, ми реєструємо нові руйнування будинків та інфраструктури, зокрема, шкіл.

— Розкажіть, будь ласка, про свій останній візит до Донецька: коли це було?

— Я приїжджала в Україну в другій половині січня. Ми проїхалися по багатьох місцях, я побувала в Слов’янську і на прилеглих територіях, але також я була і в населених пунктах, розташованих уздовж лінії зіткнення, ближче до Донецька — на непідконтрольних територіях — включаючи, наприклад, Зеленівку, яка розташована по ту сторону від лінії розмежування.

Можна сказати, що ми приділяли більше уваги тим містам і селищам, які розташовані в безпосередній близькості від лінії зіткнення. Наприклад, Краматорськ розташований трохи далі від цієї лінії. Ми намагаємося більше фокусуватися саме на населених пунктах поблизу цієї межі, оскільки наш мандат передбачає роботу, спрямовану на пом’якшення умов життя для людей, які проживають безпосередньо в зоні конфлікту. Йдеться саме про населені пункти вздовж лінії розмежування — якраз там ступінь шкоди від конфлікту найвищий. І більшість людей на цих територіях відчувають схожі труднощі та мають спільні проблеми. Наприклад, буквально щойно ми згадували руйнування будинків і господарств внаслідок обстрілів.

Я б відзначила ще такий важливий момент як поділ сімей: багато сімей опинилися по різні боки від лінії зіткнення. Можна сказати, ця лінія пройшла через їхні сім’ї та розділила їх. Мене часто запитують, у чому саме полягає різниця — особливо щодо молоді, яка активно користується різними соцмережами, мессенджерами і має можливість обмінюватися інформацією. Я зустрічала багатьох молодих людей, відірваних від своїх сімей і майже позбавлених їхньої підтримки через те, що вони перебувають з іншого боку від лінії зіткнення, перетнути яку сьогодні непросто. Раніше перетин цієї лінії було більш здійсненним, але зараз, через ситуацію з коронавірусом, він вкрай ускладнений.

Тому сьогодні ми маємо величезну кількість вразливих категорій, які страждають від різних незручностей: однією з таких груп є старше покоління. Це пенсіонери, чиє благополуччя повністю залежить від соціальних виплат, і вони зараз змушені вигадувати якісь механізми отримання цих виплат. Щоб вижити і протриматися в ці важкі часи, люди похилого віку змушені покладатися на допомогу сусідів і гуманітарних організацій. Це дуже складна ситуація. Є, звичайно, різні приклади, але в цілому дуже багато схожих випадків ми бачимо по обидва боки лінії розмежування.

Наприклад, під час своєї останньої поїздки ми зустрілися з однією жінкою, яка зараз проживає в районі Золотого, на підконтрольній території, — точніше, в Катеринівці. Для неї величезною проблемою є навіть не стільки питання матеріального характеру, а щось більш важливе — ця жінка ось вже понад шість років не може провідати могили своїх батьків. Для неї ця ситуація нестерпна, але крім цього вона ще й переживає розлуку зі своїми сестрами, що живуть по той бік від лінії розмежування. Вона розповіла мені, що зв’язок між сестрами стає все слабшим і слабшим, тому що вони дуже рідко бачаться. А в минулому році такої можливості майже зовсім не стало.

Ось такий сумний життєвий приклад, і це тільки одна ситуація. З іншого боку, я також зустрічалася та говорила із ще однією місцевою мешканкою. Це літня жінка, яка, на жаль, сильно нездужає в силу віку. Вона живе на непідконтрольній території, і ось уже кілька років вона не отримує пенсію — не може перевести в готівку виплати, що належать їй. У неї просто немає доступу до своєї пенсії, яку вона заробила десятиліттями важкої праці. Маючи повне право на пенсію, вона просто не має змоги реалізувати його. Роками ця жінка живе під опікою свого сина, який зі свого боку теж постраждав від конфлікту. На щастя, маю сказати, що ця ситуація потроху вирівнюється, оскільки син цієї жінки розповів нам, що після кількох років жахливих поневірянь вони якось навчилися справлятися і зуміли покрити деякі свої потреби. Їм допомогли у відновленні житла — Червоний Хрест допоміг їм відремонтувати житло — плюс синові вдалося знайти роботу.

І, звичайно ж, це допомогло їм покращити своє життя. Але ви знаєте, таких ситуацій дуже багато, і в кожному конкретному випадку ми маємо справу з якоюсь особливою, індивідуальною проблемою. Але якими б не були ці окремі питання і аспекти існування, найбільшою бідою залишається відновлення обстрілів. Це має вкрай гнітючий вплив на психіку місцевих жителів, зокрема, жінок, з якими ми розмовляли, на дітей і, звісно, на всіх інших людей, які проживають на цих територіях.

Вони бояться обстрілів і живуть в постійному страху того, що в будь-яку хвилину снаряд може прилетіти в їхній будинок і зруйнувати його, або потрапити в сусідський будинок. Або все може обернутися ще гірше. Це постійне відчуття страху, цей постійний стрес роблять неймовірний тиск на психіку людей.

— А що ви можете розповісти про те, що ваша організація робить в області водопостачання — наприклад, про ініціативу "Вода Донбасу"? Це організація, яка займається водопостачанням територій по обидва боки від лінії зіткнення. Як ваша організація причетна до цього проєкту і що ви робите для того, щоб допомогти людям отримувати чисту воду?

— Абсолютно вірно, ми допомагаємо із цим проєктом, "Вода Донбасу", але також підтримуємо подібний проєкт для Луганської області. Це окрема система, і ці два проєкти мають відмінності. Але якщо ми говоримо про "Воду Донбасу", то ми інвестували в нього велику кількість ресурсів — не просто грошових коштів, а саме різних ресурсів, щоб вибудувати відносини довіри з такою компанією, як "Вода Донбасу". Адже "Вода Донбасу" — це об’єднання декількох великих регіональних підприємств, які подають воду на території по обидві сторони від лінії розмежування і надають послуги водопостачання для понад 3 млн осіб, де б вони не проживали — як в Донецьку, так і в Маріуполі або Покровську — містах, якірозташовані на значній відстані від лінії зіткнення.

Тому наша робота з цією компанією, можна сказати, проходить на декількох різних рівнях. Ми довгий час співпрацюємо з ними, і весь цей час намагаємося якомога точніше зафіксувати всі проблеми, що виникають у зв’язку з військовими діями, і водночас ми вже кілька років не втомлюємося повторювати людям зі зброєю — тим, хто ухвалює рішення військового характеру, — що цивільні об’єкти і об’єкти інфраструктури не можуть і не повинні ставати мішенню обстрілів. Міста і комунікації не можуть піддаватися обстрілу: вони мають бути захищені, оскільки Донбас уже і так постраждав від військових дій дуже сильно, і шкода регіону від конфлікту просто величезна. Найбільших втрат було завдано Донбасу на самому початку війни, але й останнім часом ми реєстрували високий рівень руйнувань.

Наприклад, великі руйнування були зареєстровані як раз перед запровадженням режиму припинення вогню в липні. Тому ми ведемо постійну роботу з людьми, відповідальними за застосування озброєнь, а також з особами, які відповідають за ухвалення політичних рішень щодо Донбасу, і не втомлюємося нагадувати їм, що міжнародне гуманітарне право чітко позначає, що об’єкти життєво важливої ​​інфраструктури — ті системи та об’єкти, які забезпечують життєдіяльність цивільного населення — не можуть піддаватися ніяким атакам і повинні бути захищені. Це дуже важливо. Це найважливіше, і це не вимагає ніяких матеріальних витрат.

Також ми підтримуємо підприємство "Вода Донбасу" в плані проведення ремонтних робіт. Комунікації і частини системи, пошкоджені в результаті військових дій, потрібно відновлювати, а це комплексні роботи. Іноді ми надаємо технологічну підтримку, але частіше матеріальну — скажімо, труби або щось ще. Загалом, це різні види допомоги, яку ми надаємо у великих обсягах.

Ми також брали участь або надавали підтримку деяким дочірнім підприємствам або партнерам цієї компанії, наприклад, працівникам Донецької фільтрувальної станції та Василівської насосної станції, особливість яких полягає в тому, що вони розташовані в "сірій зоні", безпосередньо на лінії зіткнення.

Це означає, що працівники цих підприємств — інженери, механіки і технологи, як і всі інші фахівці, які зайняті в обслуговуванні цих станцій, — щодня мають бути присутніми на своєму робочому місці, щоб забезпечувати споживачів чистою водою. Але якщо ці дві станції вийшли з ладу і не працюють, — то жителі Донецька і Маріуполя не отримають воду.

Тому можна сказати, що загалом ситуація з поставками води складна, і ми не цілком можемо вплинути на це. Але, наприклад, ми довгий час намагалися підтримати працівників цих станцій за допомогою гуманітарних наборів — просто наборів з певними продуктами харчування, щоб їм було легше пережити ці важкі часи, — але цей проєкт уже завершився, оскільки ці люди більше не відчувають потреби в такій допомозі.

Однак щоб забезпечити безперебійну та якісну роботу цих підприємств, ми досі поставляємо їм деякі необхідні речі — наприклад, потрібні хімікати або обладнання, які можуть знадобитися в технологічному процесі очищення питної води. Одночасно ми співпрацюємо з ними в плані допомоги в ухваленні потрібних рішень, щоб вони навчилися справлятися з проблемами самостійно — наприклад, забезпечити поставки тих же хімікатів на місці, в регіоні.

Це лише кілька прикладів того, як ми з ними працюємо. Можливо, ви звернули увагу на те, що наразі ми також намагаємося налагодити міжнародний оперативний аудит підприємства "Вода Донбасу" з метою надання всіх потрібних даних і всієї інформації для учасників переговорів в межах ТКГ — це дозволить переговорній групі виробити бачення щодо майбутнього водопостачання в Донецькій області, щоб забезпечити безперебійну подачу якісної питної води населенню по обидва боки лінії розмежування.

— А як би ви описали свої відносини з українською владою з питань, що стосуються нашого регіону: як вам здається, в гуманітарній сфері Київ робить максимум для Донбасу? Ви, напевно, чули про нові пропускні пункти в Станиці Луганській, наприклад. Як вам здається, цього достатньо чи не зовсім?

— Безумовно, ми працюємо у співпраці з українською державною владою, але водночас ми також вислуховуємо думку інших сторін цього конфлікту.

— Можливо, в зв’язку з цим у вас виникли якісь рекомендації українському уряду?

— Я б сказала, що ми весь час обмінюємося думками, і цей процес двосторонній, і він не припиняється. Але ми намагаємося почути всі сторони. Хотілося б зазначити той позитивний факт, що нам вдалося налагодити надійне довгострокове співробітництво, яке не припиняється ось уже сьомий рік поспіль. Ось уже сім років ми успішно виконуємо свою місію — перебуваємо поруч і живемо одним життям з місцевим населенням, і це відбувається завдяки тим людям, які надають нам доступ до цивільного населення безпосередньо в місцях його проживання, в населених пунктах уздовж лінії зіткнення.

Також нам забезпечили відповідні санітарні умови, щоб ми могли продовжувати роботу, не піддаючи наших співробітників небезпеці, й продовжували доставляти всі необхідні життєво важливі послуги, продукти і медикаменти населенню. І я думаю, що насправді це має величезне значення, що сторони, включаючи український уряд, йдуть назустріч гуманітарним організаціям і забезпечують їм можливість нормально працювати.

Але на сьогоднішній день нас найбільше турбує інша проблема, а саме, майже повна відсутність можливості перетину КПВВ через лінію розмежування. У порівнянні з минулим роком, ситуація змінилася докорінно. Пам’ятаєте, як приблизно рік тому ситуація з коронавірусом буквально вибухнула в Італії — це сталося рівно рік тому, але зараз на території Донбасу відбувається щось подібне: зараз перетнути лінію дотику можуть лише 25% бажаючих. Це означає, що 75% людей не отримують доступу на підконтрольні території.

Що стосується Донецької області, то кількість людей, допущених на територію, підконтрольну уряду України, становить всього близько 0,3%. Це означає, що 99% людей не можуть вирватися з тимчасово окупованих територій. Я думаю, для цього вигадано безліч обґрунтувань, зокрема щодо санітарних норм. Зрозуміло, що дотримання санітарних норм важливе і необхідне, оскільки вони діють з метою захисту людей, але очевидно, що часто ці заходи стають надмірно політизованими.

Окрім усього іншого, як ми вже згадували, такі заходи часто перешкоджають зустрічі членів сімей — люди просто не мають змоги бачитись один з одним. Це особливо впливає на старше покоління, одну з найбільш вразливих груп населення. Справа ж не тільки — і не стільки — в матеріальній підтримці, в грошах: людям потрібно бачитися з рідними, які живуть по той бік лінії зіткнення, — і це стосується всіх людей, що живуть по обидва боки від неї.

Думаю, нашою метою має стати підтримання діалогу, оскільки, на мою думку, щоб вирішити цю кризу, потрібна лише політична воля. І переговори в політичній площині. Тому що саме від політиків залежать всі рішення щодо цього конфлікту. А не від гуманітарних організацій, звичайно ж. Ми тут для того, щоб допомогти людям перенести і подолати всі труднощі постконфліктного періоду. Але це можливо тільки після ухвалення остаточних рішень, які призводять до миру.

Це дуже складна та багатогранна проблема, звичайно ж, і це займе тривалий час. Але попри все ми маємо продовжувати шукати рішення для повсякденних питань і важливих проблем людей. Ми хочемо, щоб сім’ї, які роз’єднав цей конфлікт, отримали можливість спілкуватися між собою. Ми хочемо, щоб вразливі категорії населення отримували всю необхідну допомогу та ні в чому не мали потреби. Це все, чого ми хочемо. І це величезна робота, яку ще належить виконати.

— Від деяких українських політиків я чув таку інформацію або думку, що ваша організація, Міжнародний Комітет Червоного Хреста, може посприяти виплаті пенсій для жителів тимчасово окупованих територій, задіявши якийсь спеціальний механізм. Це правда? Наскільки це можливо — допомогти людям отримувати українські пенсії, проживаючи на тимчасово окупованих територіях?

— Так, дійсно, ці питання зараз обговорюються. І це частина нашого двостороннього діалогу зі сторонами конфлікту. Зі свого боку, ми внесли деякі пропозиції, які дозволять протестувати цю процедуру. Ми хочемо перевірити, наскільки цей механізм може спрацювати, і чи виявиться він ефективним. Це завжди так: потрібно випробувати механізм, перш ніж застосовувати його на практиці.

Але наразі ми не ввели цю систему в дію: перш ніж застосувати її на практиці, ми повинні абсолютно точно розрахувати, як саме будуть проводитися виплати. Тому що абсолютно недостатньо ввести цю систему для декількох десятків пенсіонерів, адже на цих територіях людей, які зіткнулися з проблемою отримання виплат, кілька сотень тисяч. І потрібно розробити чіткі механізми і працюючу систему виплат для всіх.

В цьому плані одна з основних проблем, яку потрібно врахувати, — те, що багато пенсіонерів позбавлені можливості вільно пересуватися. У жінки, про яку я вам розповідала, складнощі, скоріше, психологічного характеру, — і саме цей факт ускладнює для неї перетин лінії розмежування. Але багато інших літніх людей не в змозі вільно пересуватися через хвороби або фізичні обмеження, або просто через вік. З огляду на все це, нам потрібно виробити якісь нові, інноваційні способи вирішення цієї проблеми, щоб допомогти цим людям подолати усі виклики, які перед ними стоять.

І це дуже складне завдання. Тому наразі ми працюємо над проміжним рішенням, яке влаштовувало б усіх.

Але я сподіваюся, що ми все-таки знайдемо дієвий спосіб допомогти цим людям. Потрібно також взяти до уваги, що ця проблема вимагає широкого обговорення, і її рішення значноюмірою залежить від успішності діалогу та переговорів, які ми проводимо щодо цього питання.

Наші програми мають деякі відмінності для різних типів територій — можливо, вам було б цікаво дізнатися, що, наприклад, на непідконтрольних українському уряду територіях Донецької області ми надаємо пряму допомогу великій кількості людей — ми регулярно забезпечуємо їх продуктовими наборами та гігієнічними товарами. Більшість цих людей — як раз пенсіонери, які не мають доступу до своїх пенсій.

Люди, з якими я зустрічалася в Шахтарську та інших населених пунктах, ледь виживають — вони живуть в обмежених умовах вже тривалий час і повністю залежать від нашої підтримки. Тому ми невпинно допомагаємо їм, але цього недостатньо. Це не забезпечує їм належного рівня життя, і вони все одно потребують допомоги, і так буде тривати, поки вони не отримають доступ до належних їм виплат.

— Так, я згоден з вами, це величезна проблема. А скажіть, будь ласка, ви розробляєте якісь плани або програми доставки вакцин для жителів непідконтрольних територій?

— Що стосується вакцин, то на цій стадії Міжнародний Комітет Червоного Хреста бере непряму участь в програмі COVAX і в інших міжнародних проєктах з вакцинації людей на непідконтрольних уряду України територіях. Як ми розуміємо, для цих територій вже діє певна програма: подібна програма розроблена і для жителів підконтрольних територій.

Безпосередньо у нашій організації немає доступу до вакцин на даному етапі: поки що ми можемо лише проводити організаційну роботу і переконувати всіх відповідальних осіб, з якими зустрічаємося, в необхідності забезпечити рівний доступ до вакцин для всіх. Водночас при вакцинації важливо дотримуватися принципу пріоритетності: спочатку вакцину мають отримати ті групи населення, які потребують її найбільше — люди, які схильні до найбільшого ризику захворіти, і медичні працівники, що перебувають в контакті з хворими. І тільки потім вакцинацію слід проводити для інших груп населення.

Зараз вакцинація тільки стартувала, і в найближчі тижні й місяці ми будемо ретельно моніторити хід цієї кампанії як на підконтрольних, так і на непідконтрольних територіях, погоджуючи всі свої дії з такими великими гравцями, як Всесвітня організація охорони здоров’я, ЮНІСЕФ та іншими структурами ООН.

— Опишіть проблеми населення прифронтових територій — найбільш нагальні потреби жителів, які проживають в безпосередній близькості до лінії зіткнення, які вимагають першочергового рішення?

— Я б сказала, що для людей, які живуть в безпосередній близькості до лінії зіткнення, першою і головною потребою залишається потреба в міцному мирі. Найбільше ці люди потребують припинення обстрілів, дотримання режиму припинення вогню. Тому що для них це найважливіше — перестати жити в постійному страху та повернутися до мирного життя. Цим людям потрібно перестати боятися і отримати можливість подивитися в майбутнє. Їм потрібно знову знайти впевненість в завтрашньому дні, щоб починати відбудовувати свої будинки, відновлювати свій побут і приводити своє життя в порядок. Для цього потрібен мир — немає сенсу вкладати сили та кошти в розвиток, якщо в одну мить все може бути зруйновано. Тому мир — це головна умова для відродження життя на цих територіях.

Також дуже важливо подбати про старше покоління і про найбільш уразливі групи населення. Необхідно допомогти людям відновити родинні зв’язки, дати можливість спілкуватися зі своїми родичами та забезпечити доступ до соціальних послуг. Всі соціальні послуги, включаючи медичне обслуговування, мають надаватися на постійній основі та з обох сторін покривати всю територію до самої лінії розмежування. Водночас для нормальної роботи цих служб важливо забезпечити належний рівень безпеки.

Пильної уваги вимагають також проблеми дітей. Діти на прифронтових територіях сильно постраждали внаслідок воєнних дій. Вони не відчувають себе в безпеці по дорозі в школу і додому, і це важкий і травмуючий досвід. Допомогти дітям позбутися цих переживань дуже важливо.

Одним із критично важливих моментів залишається розмінування територій. На жаль, ми вже стали свідками безлічі нещасних випадків, пов’язаних із мінами, коли цивільні люди, дорослі й діти, травмувалися і навіть гинули від мін. До минулого року кількість жертв серед мирного населення залишалася шокуючою. На щастя, з минулого року з'явилося певне позитивне зрушення в цій сумній статистиці, особливо із припиненням бойових дій і встановленням перемир’я. Але такі трагічні події мають місце досі, наприклад, коли люди виходять в поля або в ліси, намагаючись обробити землю або зібрати якісь дари природи, щоб прогодувати себе та свої сім’ї.

І серед нагальних потреб людей залишається, звичайно ж, наявність якісної та доступної медицини й чистої питної води. Але все ж найголовніше — людям потрібен мир, спокій і безпека.

— Дякую, я впевнений, що наша розмова допоможе нашій аудиторії краще зрозуміти проблеми і потреби людей, які проживають поблизу лінії зіткнення в цей важкий час. Дякую вам!

— Велике спасибі за змістовну бесіду.

Прямий ефір