Проєкт "Спільний спадок" збирає унікальні речі українців

Засновниця проєкту "Спільний спадок" Аліна Божнюк полює на українське народне вбрання та побутові речі аби зберегти культурну спадщину. Їй вдалося викупити чимало унікальних речей та передати їх у "Музей Івана Гончара". Журналісти "Ранку Вдома" бачили цю красу на власні очі.

Старовинна цурканка з Буковини потрапила до Київського музею Івана Гончара завдяки Аліні Божнюк. Вона полює на українське народне вбрання. 

"Зараз є дуже багато майданчиків для пошуку цих речей. Є такі старі методи, як аукціони. Є групи у Facebook та Instagram.Зараз з'явилося багато продавців, які ведуть свої сторінки у соцмережах. Там переважно і продають речі", — розповіла засновниця проєкту "Спільний спадок" Аліна Божнюк.

Традиційні речі, які колись були родинною реліквією, стають предметом перепродажу і можуть потрапити в погані руки. Найцінніші екземпляри вивозять за кордон іноземні колекціонери. Тож Аліна вирішила заохочувати внески на поповнення українських музейних фондів. Так зародився проєкт "Спільний спадок".

"Для придбання експонатів ми вирушаємо в експедиції, спілкуємося з власниками, записуємо первинну інформацію на місці. Звичайно, що інтернет — це зовсім інший спосіб надходження", — пояснила старша наукова співробітниця Національного центру народної культури "Музей Івана Гончара" Олександра Сторчай.

У музеї одяг чистять, консервують і вивчають за ним історію нашої культури. Цим займається Олександра Сторчай. До речі, зі старовинним одягом вона працює виключно в рукавичках.

"Одяг в традиційній українській культурі він завжди є дуже етичним і екологічним. Наші предки ніколи не використовували хутро дорогих або рідкісних тварин, а лише овець. Зокрема, тих овець, яких розводили самі. Лише на святкових цурканках можна побачити використання дорогоцінного хутра диких тварин. Це унікальні випадки", — додала Олександра Сторчай.

Рідкісні речі — дитячий гардероб. Одну сорочку проєкту "Спільний спадок" подарувала родина з Дніпра.

"Це була заможна родина. Цю сорочку вони замовляли в майстрині. Не кожна сім'я могла собі таке дозволити. Сорочка пошита на хлопчика орієнтовно у 1960-х роках. Про це геометрична вишивка. Хоча можна зауважити, що вона виконана в сучасній кольоровій гамі. Це якраз і було характерним для другої половини XX століття", — веде далі Олександра Сторчай.

Один з рушників вишитий білим по білому. Його музею подарувала ініціаторка проєкту "Спільний спадок". Аліна Божко подарувала музею частинку власної колекції.

"Візерунок тут традиційний для всіх рушників з Чернігівщини. Це дерево роду або дерево життя, як його називають. Цінність даного експоната в тому, що тут саме застосована давня форма зображення, коли в основі дерева життя є посуд або певний елемент горщик або глечик, які символізували першопредка", — резюмувала наукова співробітниця музею Гончара Олександра Сторчай.

Всі експонати музей зацифровує. Речі заносять в базу даних наукового центру: фотографують, проводять заміри кожного елементу й описують сам експонат. Тут запевняють, що кожна річ має певне смислове навантаження. Знаки та символи закодовані в зображеннях. Це своєрідний паспорт власників цих речей, стверджують фахівці.  

Долучитися до покупки експонатів для музеїв можна на сайті "Спільний спадок". Ініціатори проєкту прагнуть зберегти та розвивати українську культуру для майбутніх поколінь.

Читайте також: Музей у Володарці: унікальні експонати під одним дахом зібрав "кіборг" Олександр Ушинський