Прототип сучасного політтехнолога та творець Російської імперії — історія українського богослова Феофана Прокоповича

Цей українець був одним із найосвіченіших вчених своєї епохи й водночас головним творцем Російської імперії. Неймовірна доля Феофана Прокоповича — саме той випадок, коли амбіції та розум заводять людину надто далеко. Але чи справді все так однозначно? Про 5 основних фактів з життя українського богослова можете дізнатись у матеріалі "Ранку Вдома".

Цей українець був одним з найосвіченіших учених своєї епохи й водночас одним із головних творців Російської імперії. Неймовірна доля Феофана Прокоповича — саме той випадок, коли амбіції та розум заводять людину надто далеко. Але чи справді все так однозначно? Ось п'ять основних фактів про карколомне життя українського богослова.

Насправді його звали зовсім не так. При народженні орієнтовно 1681 року цьому київському хлопчику дали ім'я Єлеазар. Його батьки, на прізвище Церейські, мали крамницю в Києві, проте розорилися та невдовзі померли. Тож сироту взяв на виховання дядько за материнською лінією. Він був намісником одного з київських монастирів, а також професором та ректором Києво-Могилянського колегіуму. Дядько вирішив попри все дати Єлеазару гарну освіту. Юнак блискуче показав себе у навчанні, дуже рано проявивши неабиякі ораторські здібності. Лише значно пізніше, після смерті дядька, на знак великої вдячності до нього Єлеазар візьме його ім'я Феофан Прокопович.

Вже у студентські роки він показав, що готовий жертвувати своїми принципами заради амбіцій. 1698 року Прокопович закінчив києво-могилянський колегіум і майже одразу вступив до Володимир-Волинського греко-католицького колегіуму. У гонитві за знаннями юнак змінив віру. Як одного з найперспективніших учнів, його відправили до самого Риму, до Папської колегії святого Афанасія. Тут готували богословів для поширення католицтва серед православних. Однак Феофан не мав такої мети. Отримавши доступ до бібліотеки Ватикану, він прочитав не лише класичні роботи грецьких філософів, а й заборонені на той час праці з астрономії Галілео Галілея, Миколая Коперника та інших видатних науковців. З невідомої досі причини талановитий український студент не закінчив Римської колегії. У 1704 році він повернувся на батьківщину, знов прийнявши православ'я.

Саме у рідному києво-могилянському колегіумі Прокопович розкрився як геніальний викладач, письменник та оратор. У свої 25 років він читав курси риторики, піїтики та філософії, а також уперше на українських землях запровадив лекції з вищої математики. Водночас Прокопович написав драму "Володимир" за мотивами історії хрещення Русі. В ній легендарний князь постає сміливим реформатором, який впевнено долає супротив жерців язичників та знищує ідолів. Цей твір та палкі проповіді українця привернули увагу російських вельмож — князів Дмитра Голіцина та Олександра Меншикова. Вони відрекомендували Прокоповича своєму патрону, котрий мріяв увійти в історію, великим реформатором — Петру I.

Між царем Московії та українським гетьманом Іваном Мазепою, який повстав проти нього,  Прокопович обрав Петра I. Судити про його мотиви складно, однак історики вважають найімовірнішим поясненням саме амбіції українця. Він прагнув застосувати свої таланти у найбільших можливих масштабах, а цар саме жадав порад у створенні принципово нової держави. Саме Прокопович підказав Петру I, що його Московію варто перейменувати на Російську імперію та відповідно реорганізувати.

Далі він допоміг імператорові подолати чи не найбільшу перешкоду до омріяних реформ — спротив вкрай консервативної православної церкви. Прокопович зі своїм ораторським талантом дуже переконливо обґрунтував скасування посади патріарха та запровадження натомість Священного Синоду напряму підконтрольного Петру I. Мовляв, не може бути двох самодержців в одній державі, але церковні питання при цьому краще вирішувати колегіально.

Сам Прокопович отримав за це посаду віцепрезидента Синоду і зрештою став його негласним керівником. Загалом не було такої ініціативи Петра I, якої б українець не зміг обґрунтувати у своїх творах та проповідях. Сьогодні ми б назвали його геніальним політтехнологом. Серед іншого, Прокопович виправдав абсолютну владу Петра I Божою волею і на основі цього запропонував скасувати традиційне успадкування престолу, щоби монарх міг сам обирати собі наступника.

Лишень у 1725 році високий покровитель Прокоповича раптово помер, так і не назвавши спадкоємця. Українець включився в боротьбу за виживання у вищих колах імперії. За його пропозицією, яку підтримав князь Меншиков, імператорську корону віддали другій дружині спочилого монарха Катерині. Вже після її смерті вороги Прокоповича серед дворян та церковників хотіли відправити його в монастир.

Проте він заручився підтримкою небоги Петра Анни Іванівни та допоміг їй стати імператрицею з такою самою необмеженою владою. При ній Прокопович почав співпрацювати зі зловісним керівником політичної поліції Андрієм Ушаковим, аби знешкодити всіх своїх опонентів. За доносами блискучого вченого та богослова на заслання та до катівень відправили десятки вищих церковників. Для цього було достатньо написати гнівний памфлет на Прокоповича. 

Водночас у своєму Петербурзькому домі він власним коштом створив школу для бідних та осиротілих дітей, таких, як він сам. Завдяки Прокоповичу 160 юнаків навчили літератури, філософії, математики та інших предметів, а найбільш здібних він відправив до рідної Києво-Могилянки або за кордон. Втім, придворні інтриги дуже підірвали здоров'я українця. У вересні 1736 року він помер, не доживши навіть до 60 років. У спадок він залишив не тільки величезний творчий та науковий доробок, а й нове російське самодержавство.

Також цікаво: Історія одного з найстарших освітніх закладів Європи — Києво-Могилянської академії