Політика військового шантажу: про прогнози зустрічі Байдена з Путіним говоримо з політологом Альвідасом Медалінскасом

Білий Дім і Кремль підтвердили зустріч президентів Джо Байдена та Володимира Путіна. Переговори заплановані на 16 червня в Женеві. У Білому Домі повідомляють, що сторони обговорять питання стратегічної стабільності, пандемію COVID-19 і регіональні конфлікти. А радник глави США Джейк Салліван констатував, що окреме місце в порядку денному посяде Україна.

Мета США — відновити стабільність у відносинах з Росією, адже саме Байден запропонував Путіну провести зустріч через напругу між країнами. Кремль до останнього залишав відкритим питання, чи прийме Путін запрошення. Байден приїде до Європи в середині червня, зокрема для участі в саміті НАТО.

Як прийдешні переговори можуть вплинути на ситуацію в Україні й зокрема на питання окупації Криму та бойових дій на Донбасі, — у програмі "На самом деле: Украина" телеканалу "Дом" говоримо з литовським політологом Альвідасом Медалінскасом.

Ведучий програми — Микола Сирокваш.

— Чого ви очікуєте від зустрічі Байдена з Путіним?

— Принципової позиції Сполучених Штатів щодо того, що Росія робить у цьому регіоні й за його межами. Я займаюся Росією та Україною як політолог і як політик, був головою комітету у закордонних справах парламенту Литви.

Якщо Росія відчує слабинку — вона піде далі. Я сподіваюся, цей урок США вивчили. І взагалі — що західні демократії вивчили, що дуже важко знайти спільну мову з автократичними режимами, якщо йдуть лише поступки.

Думаю, на цій зустрічі головне питання буде таким — що буде далі? Англійською говорять "containment" або "appeasement", тобто — стримування агресії Росії, в тому числі, й щодо України. Або це буде умиротворення в ім'я інших деяких регіонів, в першу чергу Арктики, це дуже важливий регіон.

Я дуже сподіваюся, що Америка покаже свою тверду позицію, адже це буде сигнал Росії, що нема чого влаштовувати провокації, які вони влаштовували цієї весни. Я вже не кажу про сім років гібридної війни, яка йде проти України, і анексію Криму.

— На вашу думку, які питання, що стосуються України, обговорять президенти США та Росії?

— В першу чергу — щодо анексії Криму. США дотримуються позиції про невизнання цієї анексії, і вважають Крим територією України. Тут все ясно. А що стосується питання Донбасу, то тут є кілька можливих варіантів розвитку подій, про які ми, напевно, не відразу дізнаємося після цієї зустрічі.

Сполучені Штати не представлені в Нормандському процесі. Як і в іншому процесі — Мінському. Питання — чи дійсно захочуть Сполучені Штати більш активно включитися у вирішення цього питання?

І тут знову ж таки можливі два варіанти. Один — що Сполучені Штати скажуть, що вони хочуть цим займатися, як важливим питанням стабільності в регіоні — не лише для України. А інший варіант — що ми не побачимо взагалі нічого, тому що Росія, наприклад, висловить заперечення.

Так само можна сказати по Чорному морю. Одне — це припиняться російські провокації проти кораблів НАТО, які заходять у Чорне море, а російські засоби масової інформації пишуть, як якийсь їхній літак тріумфально пролетів над кораблем, або відлякав якийсь корабель НАТО. Або це не припиниться. Це ми, напевно, побачимо не лише з заяв після зустрічі, а й з подальших кроків.

— Як ви дивитеся на обговорення питань про бойові дії на Донбасі та окупації Криму? Чого очікувати?

— Обговорення питання Криму практично неможливо через тверду позицію США та інших західних країн щодо невизнання анексії. "Кримська платформа" запущена. Росія, напевно, не очікувала такого перебігу подій. Але вони могли пам'ятати уроки Сталіна та наступних лідерів, коли Захід ясно сказав у Гельсінському процесі 1975 року, що буде невизнання окупації Балтійських держав. Зараз є невизнання анексії Криму, його не вважають частиною Росії.

А ось що стосується питань навколо Донбасу та в цілому України — ми повинні говорити, що навесні Росія просто оточила своїми військами Україну, там був і напрямок Харкова, і з Криму, і до Воронежу завезли навіть ракетний комплекс "Іскандер", а до Ростовської області — зенітно-ракетну систему "С-300".

— Так би мовити, "обклали" Україну по кордону.

— Абсолютно. І я називаю це політикою військового шантажу. Та й не лише "обклали". Адже була пряма загроза знищення держави Україна. Мені, як політологу й як колишньому політику, незрозуміло — чому Захід не реагував належним чином? Їх риторика — близька іранським аятола або північнокорейським лідерам: одні Ізраїль хочуть знищити, інші — Південну Корею.

— Але погодьтеся, що під час цієї ситуації представники НАТО та Євросоюзу висловлювали глибоку стурбованість.

— Стурбованість була — але реакції на риторику не було. Я думаю, що двох речей не вистачає в західній політиці.

Перше — звернення уваги на риторику, яка стає все більш войовничою, коли йдеться про якихось "нацистів", "фашистів", і що Росія, Путін зараз "борються" проти них. Другий недолік — те, що ще не наважуються, крім США і ще деяких країн, дати озброєння Україні, щоб Україна могла самостійно забезпечувати свою безпеку.

Чи скаже Джо Байден на цій зустрічі: "Так, ми підемо далі, ми розвиватимемо не лише економічні, але й військові відносини з Україною", чи ні? Це ми побачимо після зустрічі — в наступних кроках.

Поки що ситуація зачаїлася — й потрібно дуже ясно сказати, чому — щоб зрозуміли люди на Донбасі. А зачаїлася тому, що, з одного боку, є держави західного демократичного світу — Євросоюз, НАТО (і Україна наближається до цього світу). А з іншого боку — є держава, яке говорить кожного разу: "Якщо буде не по-моєму, то ми маємо ядерну зброю".

І люди на Донбасі, які знаходяться по той бік лінії зіткнення, під контролем Москви, — стають заручниками ситуації. Питання таке: людина, яка керує в Кремлі, яка вирішує все, вона може або не може піти на безумство? Питання стоїть саме так — тому що не йдеться про людину, з якою можна домовлятися.

Так, ситуація зачаїлася — це такий дуже обережний підхід до людини, яка може щось підірвати, або не може.

— Тобто ви вважаєте Володимира Путіна людиною, з якою дуже складно або навіть неможливо домовитися?

— Коли я був радником президента, я навіть бачив, коли він (Путін, — ред.) підійшов до нашого столу і щось емоційно пояснював. І тоді я сказав, що ця людина, напевно, не лише прагматична, але також дуже ідеологічно налаштована.

А проблема в тому, що Путін щодо України вірить євразійським концепціям. Що Україна якась "неіснуюча держава", що це частина "російського світу". Він у це вірить.

Але є й інше питання — Україна для нього є також інструментом для тиску на Захід. І якщо Захід, і в тому числі США, зрозуміють, що Путін Україною грає, як у карти, в світовому просторі, й покаже тверду позицію, що — ні, ми в такі ігри не граємо, ми підтримуємо Україну, тому що це дуже важлива країна в регіоні, тому що ця країна оголосила своє рішення про рух до євроатлантичного простору.

Путін — це людина, яка йде туди, де відчуває вакуум, або нішу якусь. Він прораховує кроки. І щодо Криму він, напевно, прораховував: як Захід реагуватиме, як Україна: готова — не готова. Напевно, мав інформацію, яка ситуація з військовими силами: готові — не готові.

І ось тут, по-моєму, світ зачаївся. Справа не в тому, що Путін могутній зараз, і що Росія могутня як країна. Ні. А в тому, чи зможе наймогутніша країна західного світу дипломатичним шляхом, але дуже ясно сказати: "Ось такої гри не може бути, тому що подібна гра вже принесла дуже велику трагедію в середині XX століття".

Якщо позиція США та інших західних партнерів буде ясно висловлена, то Путін зрозуміє, що ніша для його дій і втручання до справ України маленька, а можливий маневр таких дій набагато зменшиться.

Захід і США, коли приходять на такі розмови, вони повинні зрозуміти, що, коли вони захищають Україну, вони захищають і інший регіон. І якщо ці маневри Росії не обмежити, то тоді — апетит приходить під час їжі.

— Ініціативу цієї зустрічі взяв на себе Байден. Це має якесь значення для світової спільноти?

— Звісно. У дипломатії дуже важливі сигнали. І те, що Росія тривалий час не погоджувалася на зустріч, означало, що Росія шукає підтвердження від США, що не буде якихось публічних заяв до виборів до Держдуми у вересні, які б показали, що Путін не досяг своєї мети.

Зараз Росія погодилася на цю зустріч. А якою буде як публічна, так і непублічна позиція Байдена та його адміністрації — ми далі побачимо. Але я дуже хочу вірити, що Захід не піддасться на хитрощі Кремля й деяких його прихильників в Європі, які говорять — це з часів Горбачова йде: "Тільки не нашкодьте Горбачову, Єльцину, Путіну, Медведєву".

Мені здається — Путіну нашкодити більше ніхто не може, ніж він сам собі вже нашкодив.

Він є людиною, з якою дискутують не тому, що вважають надійним партнером, або, як, можливо, деякі люди на іншій стороні Донбасу (непідконтрольні Україні території, — ред.) думають: ось, його бояться. Так — але бояться лише як людину, яка може підірвати все.

— З'явилася інформація, що Офіс Зеленського й адміністрація Байдена вже зараз контактують перед зустріччю з президентом РФ у Женеві. Які ще питання можуть обговорювати під час зустрічі, крім того, що ми з вами вже позначили?

— Напевно, головне питання, яке для України завжди було важливе — що без України та без узгодженої позиції з Україною — Україну не обговорюють, особливо — якщо в позиціях виникне щось нове. Я не знаю позиції Банкової, Офісу президента України, але ця позиція завжди була і при президенті Порошенку, і при президенті Зеленському.

Другий момент — щодо Донбасу. Може, це можливість дати ще якісь аргументи. Але, повертаючись до питань сигналів, я скажу — коли було найжорсткіше протистояння, Америка показала дуже позитивний і хороший сигнал. Ніхто не знає, що в голові у Путіна, але думаю, що вони були готові на деякі провокації щодо України на Донбасі чи в Криму (йдеться про загрозу наступу військ РФ з окупованого Криму на Херсонську область з метою захоплення контролю над Каховським водосховищем, — ред.), не дивлячись на якісь жертви.

Але Америка провела переговори на рівні політиків і військових відомств, і з Україною, і з Росією, і це все призупинила.

Потім був сигнал, який Україна сама сприйняла не дуже добре — коли Америка не прислала кораблів на Чорне море, і відкликала їх. Але це був сигнал уже Путіну.

Хочу сподіватися, що світовій спільноті зрозуміло значення цих кількох сигналів: якщо даси слабинку (перед Росією, — ред.), то отримаєш розширення цієї агресивної політики дестабілізації в регіоні.

— Чи внесе якісь корективи до порядку денного затримання в Мінську білоруського опозиційного журналіста Романа Протасевича?

— Я вже висловив точку зору, що за цим стояла Росія. Не думаю, що Лукашенко зважився б на це самостійно.

І тут можливі два моменти. Перший — "загнати" Лукашенко з Білоруссю до складу Російсько-білоруської союзної держави. Інший момент — Путін може звернутися до західних країн по допомогу, тому що "Росія з Лукашенком не знаходить спільної мови". Чи буде таке — не знаю.

Я завжди підкреслюю — не потрібно вважати Путіна та його режим схожим на західні країни та їх керівництва. Це режим дуже агресивний, він хоче дестабілізувати не лише цей регіон, але взагалі Європу. І тому тут має бути більше стримування, ніж умиротворення.