Перші кроки у вільній боротьбі, допінг-контроль, соцмережі та думки залишити великий спорт: інтерв'ю зі срібною призеркою Олімпіади-2024 Іриною Коляденко
Сьогодні о 20:40
Джерело:
Телеканал “Дім”
На минулій Олімпіаді у Токіо українська борчиня Ірина Коляденко здобула "бронзу", але пообіцяла стати олімпійською чемпіонкою. На Іграх-2024 у Парижі вона виборола "срібло" — єдину медаль українських борчинь на цій Олімпіаді.
У програмі "Коло спорту" телеканалу "Дім" триразова чемпіонка Європи та призерка світових змагань розповіла про свої перші кроки у вільній боротьбі, олімпійські медалі, думки залишити великий спорт, допінг-контроль та розвиток своїх соціальних мереж.
Ведуча — Діана Звягінцева.
Здоровий спосіб життя
— Ми знаходимося в Ірпені. Яке ваше найулюбленіше місце тут?
— Напевно, наші парки, набережна, де я багато тренуюсь і бігаю. У нас багато різних спортивних локацій.
— Лише тренування чи на прогулянки з друзями теж час є? Можливо, маєте інший вид спорту?
— Іншого виду спорту немає. Прогулянки з друзями — звісно, так.
— Між Олімпіадами у Токіо і Парижі ви запустили власний бізнес…
— Хотілося чимось іншим зайнятися, щоби трішки переключитися від професійного спорту. Я знаходжусь у середовищі, де спортсмени приймають багато різних вітамінів, тому розбираюся в них. Я не маю медичної освіти, але для БАДів та вітамінів це і не потрібно.
Зараз ця справа трішки затихла, тому що у мене не вистачає часу. Поки займаємося розвитком спорту в місті, на це зараз спрямована увага.
— Наскільки важливими у житті спортсмена є правильне харчування і вітаміни? Яку вони відіграють роль? Чи можна сказати, що це 50% успіху?
— Це не 50% успіху, але їх роль дуже велика. У підготовці до спорту, до змагань є багато різних нюансів. Має розбиратись і спортсмен, і тренер, і лікар. Спортсмени, які виступають на високому рівні, стоять на міжнародному й українському допінговому моніторингу. Щось не так і не те з'їв, не ті краплі закапав — тебе чекає дискваліфікація. Сильно розбиратись не будуть, як саме та речовина потрапила в організм.
"Досягнення на Олімпіаді — більше, ніж просто медаль"
— Ми дуже добре пам'ятаємо Олімпіаду у Токіо і ваші емоції після тієї "бронзи". На Олімпіаді в Парижі я була особисто і теж бачила весь спектр тих емоцій. Які емоції в Ірини Коляденко зараз?
— Спочатку був емоційний викид, а лише потім приходить розуміння, що саме ти зробив, Всі нюанси з телебаченням, з людьми, які підходять підтримати і сфотографуватися, складають картинку того, що ти зробив, розуміння твого досягнення і його значення для суспільства, країни і тебе самого. Зараз я саме на цьому етапі, коли я розумію, що я поїхала не просто на змагання і привезла якусь медаль. Це досягнення — більше, ніж просто медаль.
— Зустрічі, журналісти, фотосесії, спілкування вас втомлюють чи лише демонструють результат вашої роботи?
— Мене це не втомлює, тому що спорт привчає до активного життя. Коли я втомлююсь від спорту, я переключаюся на інше. Я не лягаю перед телевізором, а змінюю вектор діяльності. Зараз, наприклад, основна частина мого життя — медійна робота.
— Скільки часу минуло з повернення з Парижу, коли захотілося повернутися в зал і потренуватися?
— До речі, вчора було. Ввечері була запланована англійська, а я приїхала додому раніше і ще мала час. Вирішила просто полежати і відпочити, але лягла і зрозуміла, що так не можу. Переодягнулась у форму, розстелила килимок і почала тренуватися. Я навіть не планую собі, що саме буду робити. Воно все саме. Я вперше не контролювала, що саме я роблю. Це квартира, і всі мої сусіди вже звикли, що я можу зі скакалками стрибати. Сьогодні встала з крепатурою.
"Якщо тебе немає в соцмережах, ти не існуєш"
— Що ще зараз є у вашому житті, окрім спорту?
— Тренування, англійська, розвиток мого блогу в Instagram, зйомки, реклама, розвиток боротьби в місті.
— Наскільки соціальні мережі є важливими для вас? Ми раніше спілкувалися з Мариною Бех-Романчук, котра розповідала, що для неї це дуже важливо — вона планує кожну публікацію і кожну фотосесію обмірковує.
— Зараз я вже також виходжу на такий рівень, коли планую, в який день і який саме вийде пост, коли мені допомагають зняти і змонтувати. Це все також вартує коштів і часу. Це досить довга історія. Для спортсмена і не тільки, мені здається, якщо тебе немає в соцмережах, ти не існуєш. Для мене це частина репутації, частина мого майбутнього заробітку, можливість мати контракти зі спортивними брендами. Мені хотілося б до Нового року 10 000 підписників набрати.
— Щодо самого блогу, чи думали туди вводити щось окрім спорту? Лайфстайл чи моду?
— Коли я приїхала після Олімпійських ігор, то звернулася до знайомої стилістки. Вона підібрала мені досить класні не спортивні речі. Спортивним одягом завалено пів моєї квартири, а ось класичну базу вона мені допомогла зібрати. Я залучаю аудиторію різними інтересами.
Перші кроки у вільній боротьбі
— Ірпінь — це місто і місце вашої сили?
— Так, моє становлення особистості почалося тут. Відкрити свою школу боротьби — це дуже складний процес, але в майбутньому все можливо. Тут є дитячі групи, але я не треную. Я можу просто приходити на тренування, спілкуватися з ними, заміняти тренера іноді. На повноцінній основі — ні.
— На вашу думку, з якого віку потрібно розпочинати заняття з боротьби?
— Десь із 7-8 років можна приходити в зал, починати рухатись і навчатись. Дитина ж починає не боротьбу вивчати, а прості речі: акробатику, силові вправи, ігри. Лише коли дитина набирає якоїсь фізичної стабільності, можна підключати її до прийомів. Якщо дитина після якогось спорту, то вистачить кількох місяців підготовки. Якщо без спорту — пів року.
— Як почалася ваша історія з вільною боротьбою?
— Я почала займатися боротьбою у Житомирській області, в місті Радомишль. Мені було 11 років. Тренер прийшов на урок фізкультури, побачив, що я досить активна і спортивна, і, не дивлячись на те, що я не займалася спортом до цього, запросив мене. Я мала вигляд досить спортивний, постійно гралася з хлопцями, лазила на турніки. Той тренер зацікавив мене не саме боротьбою, а друзями, поїздками, спілкуванням. Уже коли я прийшла, то зрозуміла, що таке спорт, і залишилась.
— Коли прийшло розуміння, що це ваш професійний вид спорту, яким ви хочете займатися впродовж свого життя?
— Коли почала отримувати великі результати. Це десь 2018 рік — перша медаль з чемпіонату світу до 20 років. Після того ми з тренером (Володимир Яременко, є тренером Ірини протягом 11 років, — ред.) зрозуміли, що хотіли б дійти до найвищої сходинки — "золота" Олімпійських ігор.
— Яким був ваш перший бій? Пам'ятаєте, проти кого він був? Чи перемогли тоді?
— Спочатку ми їздили на змагання і боролися з хлопцями. У віці 10-12 років дівчата і хлопці фізично перебувають на однаковому рівні. Свої перші змагання я точно програла, але тренер подарував просту медаль зі словами, що я добре боролася і що я молодець.
Думки залишити великий спорт
— Були такі моменти таких поразок, коли хотілося все закинути чи обрати інший вид спорту? Були думки, що це не ваш вид спорту?
— Ні, лише загалом про спорт. Звісно, після великих поразок, травм, психологічного виснаження, бувають думки і бажання змінити вектор діяльності. Від спортсмена піти в щось інше. Психологічно я втомлююся, але щоб змінити боротьбу інший вид спорту — ні. Я люблю боротьбу, я займаюся з нею з самого дитинства. Чому я маю йти і почати навчатися з самого початку, якщо в мене є такий багаж за плечима?
— Хто або що вмовило Ірину Коляденко зайти на ще один олімпійський цикл?
— Зараз це під силу тільки моєму тренеру. Якщо він захоче займатися далі і йти разом до Олімпіади, то я погоджуся. Поки що ми не обговорювали ці моменти.
Читайте також:
- Відновлення після Олімпіади, розставання з дівчиною та зустріч з батьком-нацгвардійцем: велике інтерв'ю зі 18-річним стрибуном у воду Олексієм Середою
- Олімпіада-2024, Лілія Подкопаєва та розвиток легкої атлетики в Україні: розмова з Олегом Верняєвим
Підпишись на Facebook каналу "Дім"
Не пропусти наші відео в YouTube "Дім"
