"Неофициальный разговор" із Польщі: як адаптуватися українцю, де отримати допомогу та який бізнес відкрити
Як українці змінюють Польщу ● Про торт із правильною картою України ● І про польські стартапи успішних українців.
Це друга частина "Неофициального разговора" — з Польщі з послом України в Республіці Польща Андрієм Дещицею.
А в першій частині посол розповів про ідеальний кордон між Польщею та Україною, про нові пункти пропуску, скільки українців працюють у Польщі та як за останні роки змінився образ заробітчанина.
Ведуча програми — Карина Самохвалова.
Впевненість і комфортність
Продовжуємо розмову з Андрієм Дещицею про українців в Польщі, розпочату в першій частині програми.
— За останніми соціологічними даними, 92% всіх трудових мігрантів у Польщі — це українці. Наскільки зараз українці відчувають себе комфортно в Польщі?
— Наскільки вони відчувають себе впевнено і комфортно, це залежить теж від того, наскільки вони тут легально або нелегально перебувають. Хто перебуває в країні легально, відчувають себе впевнено, бо, якщо щось трапилося, можна звернутися до поліції, до консульства.
Багато поляків, з якими я спілкуюся, дуже високо цінують українців, які сюди приїжджають працювати. Про наших людей відгукуються як про висококваліфікованих інженерів, фінансистів, банкірів. І вони хочуть працювати, вони не бояться роботи. Про них говорять тільки гарні слова.
— Невже поляки не бояться конкуренції? Ось в інших країнах не завжди люблять трудових мігрантів.
— Звичайно, деякі поляки теж не дуже хочуть, щоб українці сюди приїжджали працювати. Бо їм потрібно рівнятися на темп роботи наших людей... Ми трохи швидші, ми готові працювати довше, ніж передбачено, щоб заробити більше. Тому конкуренція існує.
— Але водночас поляки ж теж стають трудовими мігрантами, наприклад, їдуть на заробітки до Німеччини.
— Так, їдуть ті, які більш активні. Їдуть до Німеччини, до Швеції або до Норвегії.
— А що необхідно поліпшити в Польщі, щоб українці відчували себе комфортніше?
— Звичайно, є питання, які потрібно поліпшити. По-перше, школи з українською мовою навчання, яких дуже мало. Так, наші громадяни можуть відправити своїх дітей в польські школи. Але якщо хочуть, щоб вони вивчали українську мову або культуру, таких шкіл дуже мало, потрібно їх збільшувати. Те ж саме з телебаченням — всього, здається, одна програма на тиждень [українською мовою], це дуже мало.
У Польщі утворилася вже нова хвиля еміграції, вони випускають свою українську газету. Але, мені здається, цього замало для такої кількості українців, яка тут перебуває.
— Як уряд Польщі допомагає переселенцям з України, особливо біженцям з окупованої частини Донбасу, з Криму?
— Вони передусім допомагають тим, у кого польське коріння. І особливо тим, хто отримав карту поляка, тобто змогли довести, що у них прадіди, діди були польського походження.
З початком військових дій вони допомагали з лікуванням, з реабілітацією дуже багато. Дуже багато органів місцевого самоврядування допомагали, тому що лікарні або якісь реабілітаційні центри належать до них, вони оплачують це. Тому могли приймати безкоштовно на лікування і на реабілітацію.
— А якщо українець захворіє на коронавірус у Польщі? Чи є різниця, як лікують поляка та українця?
— Різниці немає. Тут майже всі могли отримати медичну допомогу, якщо хтось захворів. Звичайно, якщо у громадян України є медстраховка — це розв'язує багато питань, до того ж лікування дешевше.
Але навіть зараз українці, які перебувають у Польщі, вакциновані або планують вакцинуватися. Тому що підприємства організовують вакцинацію всіх працівників. І в цьому разі не ділять на поляк, українець, білорус... Також наші громадяни можуть зробити щеплення від COVID-19 через сімейного лікаря, якому вони тут відповідають.
Повернулися після пандемії
Анатолій Зимнін — менеджер агентства з працевлаштування громадян України в Польщі. Він допомагає землякам у правових питаннях, у питаннях працевлаштування, легалізації, оформлення документів тощо.
— Скільки українців тут працює?
Зимнін: Дуже важко порахувати. Таку спробу зробило Головне статистичне управління Польщі наприкінці 2019 року, вийшло близько 1,3 млн осіб. Але це було перед пандемією. Зараз, думаю, кількість приблизно така сама. Бо ті громадяни України, які виїхали з Польщі в період пандемії, вони ж і повернулися. Тобто десь від 1,3 до 1,5 млн українців працює в Польщі.
— На 2021 рік у Польщі запланований перепис населення.
Зимнін: Так, він почався в березні та тривав до кінця серпня. Частина українських трудових мігрантів, які працюють у Польщі, також повинні переписатися і могли це зробити або за допомогою інтернету, або за допомогою телефонної лінії, або за допомогою тих представників Головного статистичного управління Польщі, які приходять на місця і переписують індивідуально.
Я, наприклад, переписався одним із перших за допомогою інтернету. Питають майже про все: де живе, хто живе, хто за національністю, хто за походженням батьки, сімейний стан. Також це перепис комунального фонду — чи є якась нерухомість, де мешкає, яка квартира тощо.
— На які труднощі натрапляють тут українці?
Зимнін: Є ще таке явище, як нелегальна трудова міграція з України до Польщі. Вона була дуже популярна у 90-і роки, у 2000-х роках. Зараз, на щастя, під час пандемії коронавірусу люди бояться вже їздити до Польщі нелегально і намагаються працювати з перевіреними роботодавцями. І це дуже хороша тенденція.
Так, зменшується кількість нелегальних випадків, але виникає таке явище як нечесний роботодавець. Тобто в Україні роботодавець потенційному працівнику обіцяє одне, а українець приїжджає до Польщі та отримує зовсім інші умови життя, роботи, оплати праці. Тому потрібно звертати увагу на це.
— І тоді вони біжать до вас.
Зимнін: У нас дуже багато звернень, телефонних дзвінків та інтернетом з нами зв'язуються: "Ось що робити? Я приїхав до Польщі. У мене роботи немає. У мене віза закінчується через 4 місяці...". І ми тоді швидко намагаємося знайти нову роботу такій людині, оформити легальні документи, щоб вона відчувала себе захищеною в Польщі, щоб знала не тільки про обов'язки, а й про права.
— Як перевірити — порядний чи ні роботодавець?
Зимнін: Ми щороку проводимо соціологічне дослідження. І його результати свідчать, що більшість громадян України шукають роботодавця не за допомогою інтернету, не з допомогою реклами, а за допомогою порад близьких і знайомих. Тобто спираючись на досвід і рекомендації інших.
Українці тут були завжди
З 2009 року в Польщі працює фонд української емігрантської організації "Наш вибір". Його очолює Мирослава Керек.
— Багато українців входить до вашої організації?
Керек: Як фонд ми не маємо права мати членів, але до нас приходять люди. До пандемії наш Український дім відвідувало до 10 тис. осіб. Також у нас є газета, в електронній версії 400 тис. унікальних користувачів. Частина з них — це українці, які живуть постійно в Польщі.
Ми були створені в період Помаранчевої революції. Це був такий виклик, потреба допомагати Україні. Багато з нас поїхали на Майдан до Києва. А пізніше ми вирішили якось діяти далі тут, допомагати українцям, тобто мігрантам.
Ось приїжджаєш до чужої країни — не знаєш законодавства, де що знайти, немає інформації твоєю мовою. Тому вже 7 років існує Український дім — це не тільки культурний центр, а й місце, де можна знайти допомогу. Ми ведемо консультації з легалізації. Ведемо загальну польську інформлінію для іноземців. Тобто можна зателефонувати, дізнатися, як легалізуватися, які документи потрібні, як піклуватися про свої права.
Українці, які приїжджають до Польщі, часто думають, що у них немає ніяких прав. А це неправда. Є права, є право на працю. І варто знати свої права, щоб не стати жертвою і щоб тебе не використовували.
— Якщо брати такий зріз, то українці в Польщі — хто вони?
Керек: Дуже різні групи. Бо українці в Польщі — це і робітники, які приїхали працювати в сільському господарстві, на фабриках, у ресторанному бізнесі, у сфері обслуговування — те ж прибирання, опіка над старшими. Але також є й українці, які працюють викладачами, лікарями, в логістиці, в бізнесі. Є і студенти, громадські діячі.
Можна сказати, що в Польщі представлений повний соціальний склад українського суспільства.
— Є багато хвиль міграції до Польщі. Коли перший українець потрапив сюди?
Керек: Це, звичайно, важко сказати. Бо раніше частина нинішньої України була частиною Польщі. Згадати ту ж Річ Посполиту з XVI століття. На частині сучасної території Польщі жили українці, це були наші етнічні території. До 1947 року, поки українців не переселили в межах операції "Вісла", українці жили на південному сході Польщі. На жаль, польська радянська влада теж асимілювала українців. Тож тут дуже складна історія, якщо йдеться про українськість.
Але поляки та українці століттями жили разом. Тож ми тут були завжди, з моменту утворення Польщі.
— Бачу, що на всіх ваших заходах є українське посольство. А ви — на посольських заходах. У вас дійсно гарна побутова співпраця? Чи чогось би більше хотілося?
Керек: Ми, звичайно, співпрацюємо з посольством багато років. Але думаю, що потрібна більш продумана державна політика, МЗС щодо стосунків з діаспорою.
Зараз дуже багато заходів з діаспорою, але цього мало. Свято — це одне, а реальна співпраця — зовсім інше. Вважаю, що з українським урядом має бути набагато більш тісна співпраця. Щоб ми, як діаспора, могли діяти більш ефективно на користь Україні. Відповідно, Україна повинна чути голос наших експертних думок і теж брати їх до уваги.
— З одного боку, згодна. З іншого — є голоси в Україні, мовляв, "вони поїхали, чого вони нам радять"?
Керек: Людина вільна. Вона має право їздити, подорожувати, жити. Різні ситуації. Знаєте, кожен поїхав з різних причин. І бувало так, що були просто змушені.
Але те, що ми поїхали, не означає, що ми не є громадянами України або ми не любимо Україну. Україна є в нашому серці.
Ідеться про співпрацю, про побудову іміджу України. А в цьому ми можемо допомогти. Кожен з нас у своїй діяльності в Польщі або в інших країнах є Україна. Поляки, які з нами спілкуються, бачать через нас Україну.
— З приводу ситуації з Кримом і Донбасом. Діаспора якось допомагає українцям, які залишилися на непідконтрольних територіях? Ви самі говорили, що різні бувають ситуації. Не всі можуть поїхати. Особливо люди похилого віку.
Керек: У Польщі є кілька організацій, які досить активно надають допомогу і деякі польські організації діють на сході України, допомагають дітям, старшим особам. Є організація "Карітас" та інші, які теж активно працюють.
Звичайно, зараз трохи допомога пішла на спад. Зараз тут більше інформації про допомогу білоруським біженцям. Проте є низка організацій, які не випускають Україну з поля зору і допомагають.
30-кілограмовий торт із правильною картою
Варшавська академія кондитерського мистецтва. Її очолює українець Ігор Зарицький. Коли тільки почав проводити майстеркласи, було лише кілька слухачів. Зараз до кінця року 80% місць на заняття продані, багато займають місця вже на наступний рік.
— Польських кондитерів навчає українець. Тобто українці вже не асоціюються в Польщі з низько кваліфікованою робочою силою? Ось, дають майстеркласи для поляків.
Зарицький: Мені самому на початку було дуже дивно — як це буде. Але тут вже не залежить, українець ти чи поляк, чи німець, чи руський. Залежить від того, що ти вмієш робити. Якщо ти професіонал і можеш передати свою майстерність, то національність не має значення.
— Скільки людей у групі?
Зарицький: Максимум це 12 осіб. Ми вчимо максимально всьому, що пов'язано з кондитерським мистецтвом, взагалі з кондитерської галуззю. Вчимо пекти якісь елементарні десерти — крем-брюле, тирамісу, панакота. А тих, хто хоче удосконалюватися у своїй майстерності, вчимо робити шоколадні скульптури, скульптури з цукру тощо.
— Ви готували торт для посольства України — з картою нашої країни. до того ж із правильною картою.
Зарицький: Так, із Кримом і з Донбасом.
— Скільки часу пішло на його приготування? Які взагалі нюанси цього торта?
Зарицький: Це було на 30-річчя Незалежності України, тому вирішили створити торт вагою 30 кг торт. Тому сидиш і все прораховуєш, щоб у тебе вийшла саме ця вага. Потім починаєш випікати бісквіти. У кондитерській справі все починається з духовки, а вже потім — міксери, креми та все інше. Я розподілив цей процес, і виготовлення торта зайняло сумарно десь 20 годин.
— Нічого собі. 30 кг готуються 20 годин.
Зарицький: Ну, там же ще карта України з шоколаду була. Це теж зайняло дуже багато часу.
Як адаптуватися — лайфхаки
Анна Грановська — киянка, відкрила в Польщі стартап "Музична школа пані Анни".
"Я приїхала сюди та почала, як усі, адаптуватися. Бо я чітко знала, що я їду в еміграцію, тобто не на заробітки, не на пів року, а вже знала, що тут залишуся. І я зіткнулася з речами, з якими стикаються абсолютно всі мігранти, які приїжджають сюди", — розповідає Анна.
— З якими саме?
Грановська: Перше — це важка адаптація. Друге — це психологічний тиск, бо ти не знаєш свого майбутнього. Ти приїхав зі своєї країни, там, де ти вчився, працював, де у тебе є друзі, де у тебе є свій куточок світу, в якому ти відчуваєш себе спокійно.
Приїжджаючи до іншої країни, у тебе все це забирають. Є просто білий чистий аркуш. І кожен реагує на цей білий чистий аркуш по-різному.
Для когось це, дійсно, шанс змінити своє життя. Згадати про те, чого він хотів домогтися, і намагатися це втілити. Інших це пригнічує, вони не розуміють, що їм робити, у них немає ґрунту під ногами.
Що стосується мене, то я не знала польську мову. Тому пішла тут до поліціальної школи, отримала ще там професію, простою мовою — "сільський туризм". Я там вчила мову, вчилася спілкуватися.
Як і більшість мігрантів, я почала з роботи в ресторані. Я працювала в польському ресторані. Там не було ні росіян, ні українців. Я там була одна українка. Тут на кухні мене поляки навчили справжній польській мові.
І там я помітила, що коли ти починаєш з людьми співати, вони починають розслаблятися, у них поліпшується настрій. Я навчила весь штат співати. Моя начальниця була в шоці. Ось зміна на кухні триває до 12-14 годин. І під кінець зміни ти "вмираєш". І ось починаєш співати — і аж ось і енергія.
І я подумала, що було б добре організувати такий острівець творчості для дорослих. Бо для дітей є багато таких місць, та й діти швидше адаптуються, у них немає таких проблем, як у їхніх батьків.
І ось до мене почали приходити жінки, чоловіки, які працюють в Польщі. До речі, тут дуже багато айтішників. Вони приходять. Після постійного сидіння біля екрана ти відчуваєш себе як муха в окропі або миша, яка в клітці замкнена.
— І що, дорослі люди приходять до тебе просто поспівати?
Грановська: Не тільки. Деякі після 50 років починають вчитися грати на фортепіано. Це приголомшливо, тому що людина починає раптом мати інтерес абсолютно до іншої галузі. А завдяки цьому у неї відкриваються нові можливості. А якщо у тебе нові здібності — у тебе нові можливості.
Що відбувається з людиною, яка приходить до мене в студію? Людині 35 років, про себе вона все знає, але їй чогось в житті не вистачає. Не зрозуміло. Вона відчуває, що ось її десь щось шкребе. Вона приходить. Я кажу: ну, давай ми з тобою помукаємо, поспіваємо. І вона починає співати. Вона раптом починає відчувати, як з неї починає перти ця енергія.
— Тобто ти такий музичний психолог? Співучий психолог.
Грановська: Я — коуч. У мене повна вища освіта. Я отримала її в Київській консерваторії — Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського.
Тепер у мене "Музична школа пані Ані", я зареєстрована як польський стартап. Працюю офіційно.
— Ось у двох словах — твоя порада українцям, які хочуть приїхати до Польщі.
Грановська: Я вам скажу чесно: кордонів немає. Кордони — тільки в нашій голові. Ми живемо всі на Землі, ми всі земляни. І просто, коли ви вирішуєте кудись переїхати, пам'ятайте, що ви завжди берете себе з собою.
Читайте також: Пропуск на кордоні та нові заробітчани: "Неофициальный разговор" із послом України в Польщі Андрієм Дещицею