"Коні-люди" та цунамі ксенофобії: про проблеми етнічної дискримінації говоримо з Назарієм Боярським

Не беруть на роботу, урізують зарплату, не дозволяють одружуватися або позбавляють привілеїв від держави — лише тому, що ти — людина нібито "не тієї" національності. Дискримінацію за національною ознакою іноді пов'язують з расовою, але це окремий вид вираження нетерпимості. Як вона виявлялася історично й що відбувається зараз — з'ясовують журналісти програми "На самом деле: мир" телеканалу "Дом" і експерт Коаліції з протидії дискримінації в Україні Назарій Боярський.

Сексуалізована Азія

Дідусь Саші Залуцької емігрував із дружньої радянській державі Республіки Корея майже пів століття тому. Мама з татом познайомилися вже в Україні. Зараз Саші 26 років, вона живе в Миколаєві, активно веде сторінку в Instagram, працює в IT-сфері. Себе називає наполовину іноземкою.

"Я не вважаю себе стовідсотковою українкою. Це очевидно, тому що різницю видно. Проте, тому що я тут народилася, я тут отримала освіту, очевидно, не вважати себе українкою зовсім — неможливо", — говорить Саша.

Вона додала, що відчуває на собі підвищений чоловічий інтерес, який пов'язує саме зі своїм походженням. Коріння такого ставлення бачить у масовій культурі.

"Це вже закладено в головах: азіати — це аніме, це хентай. Всі ми прекрасно знаємо мільйон статей про Голлівуд, який сексуалізує Азію. Який зробив якийсь дійсно бум. Ось через це дійсно незручно й важко жити", — розповідає Саша.

Саша спеціально не викладає селфі, оскільки намагається не провокувати зайвий інтерес до своєї національності. Каже, черговий список питань від нових підписників — хороший фільтр для дружби в Instagram.

Головне — налаштувати фільтр, сміється Саша.

"А ти готуєш корейську кухню? А ти говориш корейською? А ти відрізняєш, де японці, корейці, а де китайці?", — перелічує дівчина питання, які отримує від аудиторії в соцмережі.

Але, незважаючи на це, вона з упевненістю може сказати, що більшість людей в Україні є доброзичливою до іноземців.

"Культура скасування"

Дискримінація за етнічною ознакою може проявлятися в різних формах. Вона може бути цілеспрямованою державною політикою. Або побутовою — наприклад, непряма дискримінація під час прийому на роботу. Роботодавці не відмовляють прямо, але не обов'язково зателефонують представникам національних меншин.

Стереотипи можуть бути вбудовані в культурний продукт — наприклад, кінострічки можуть містити подібні установки, непрямим чином сприяючи дискримінації, кажуть експерти.

Останніми роками Голлівуд став мішенню й однією з головних арен боротьби з дискримінацією. Актори, режисери та студії — під вогнем критики, яка загрожує повним крахом репутації. Таке явище отримало назву "культура скасування".

Так, із престижною кінопремією "Золотий Глобус" відмовилися співпрацювати студії Netflix, Amazon, Warner Bros. До бойкоту приєдналися й актори — Том Круз, Скарлетт Йоганссон і Марк Руффало, а телекомпанія NBC відмовилася вести трансляцію церемонії. Скандал загрожує скасуванням церемонії цього року. Причиною стала відсутність етнічної різноманітності в журі.

"Скандал навколо "Золотого глобусу" спричинить серйозні зміни. Я навіть не впевнений, чи переживе Голлівудська асоціація іноземної преси цей скандал в її нинішньому вигляді", — говорить глава європейського бюро The Hollywood Reporter Скотт Роксборо.

Минулого місяця гніву шанувальників піддалася актриса Гіларія Болдвін. Джерелом обурення стала звістка про її "несправжнє" походження. У своїх минулих інтерв'ю зірка видавала себе за іспанку й навіть підробляла акцент — такого висновку дійшли шанувальники акторки в соціальній мережі. Пізніше вона зізналася, що американка, а її справжнє ім'я — Гіларі.

"Культура скасування — як лісова пожежа в постійному пошуку хмизу. Об'єктивне, без забобонів і культурного коду, просте знищення, без огляду на те — заслужено чи ні", — написав у своєму Twitter чоловік акторки Алек Болдвін.

Це явище має багатьох критиків. Не всі поділяють логіку, за якою у людини не залишається шансів на виправлення.

Російські забобони

Водночас на іншій стороні землі факт дискримінації — не причина для бойкоту. Навпаки — до засудження публічно приєднуються політики.

Так сталося в Росії, де хвилі інтернетксенофобії та критики політиків прокотилися на адресу співачки Manizha (Маніжа) через її пісню "Російська жінка", з якою уродженка Таджикистану, яка бореться за права біженців, жінок і ЛГБТІК-спільноти, пройшла національний відбір "Євробачення-2021".

"Я — недослов’янка, я — недотаджичка. Живу з Корану в стінах церкви", — йдеться в заявковій пісні співачки.

"Це коні-люди якісь. І взагалі якась маячня. Я взагалі не розумію — що це таке? Про що це?", — такою була реакція голови ради федерації РФ Валентини Матвієнко.

Кілька років тому два журналісти провели експеримент з метою вивчити етнічні забобони роботодавців у Росії. Вони розіслали 9 тис. резюме з ідентичним рівнем кваліфікації. Здобувачі відрізнялися лише національною приналежністю. Дослідження показало, що:

• татар запрошували на співбесіду в 29% випадків;
• таджиків, узбеків, чеченців і азербайджанців — 28%;
• вірмен — 27%;
• грузин — 26%;
• українців — 48%;
• росіян — 49%.

Аналогічні дослідження здійснюються Міжнародною організацією праці в Європі з кінця 60-х років минулого століття. Їхні висновки мало відрізняються від висновків російських журналістів. Роботодавці більш схильні наймати представників етнічної більшості.

Голокост і кримські татари

Останніми роками Європейський суд з прав людини почав задіювати дані щодо непрямої дискримінації як допоміжний аргумент у суді. Адже, незважаючи на розвинену систему антидискримінаційного законодавства, і в США, і в Європі — практика захисту прав дискримінованих в європейських судах неоднозначна. Довести факт дискримінації буває вкрай важко, кажуть юристи.

"Якісь залізобетонні докази того, що мала місце дискримінація. Доки там людина не покаже лист роботодавця, де буде написано — ти маєш таке-то віросповідання, сексуальну ідентичність або мову, або вік — і тому я тебе звільню", — пояснює кандидат юридичних наук Віталій Дудін.

Міжнародна тенденція до перегляду того, що припустимо, а що — ні, щодо нацменшин відбилася й на євреях. Бабин Яр — символ Голокосту. З вересня 1941 року до вересня 1943 року це місце стало некрополем для понад 100 тис. людей під час німецької окупації Києва. До дня пам'яті українців, які рятували євреїв від нацистів, на цьому місці встановили символічну синагогу.

"Різдво, різдвяні свята, обряди. І, наприклад, відомий традиційний український вертеп, який організовувався в Українському католицькому університеті у Львові, — вже кілька років, як організатори цих уявлень відмовилися від того, щоб вносити до вертепу традиційну фігуру Жида. Тому що, як би хто не апелював до традиції, цього недостатньо, щоб відтворювати абсолютно очевидно дискримінаційні практики. Там цей персонаж поміщений в антисемітський контекст", — говорить правозахисник Максим Буткевич.

Одне з найбільших злочинів радянського режиму направлено проти кримських татар. Починаючи з 18 квітня 1944 року, депортували майже 240 тис. людей.

Голод, брак житла й хвороби, що блискавично поширювалися, забрали життя майже 110 тис. кримських татар. Лише через 20 років люди могли почати повертатися додому.

Але історія повторилася — у 2014 році Росія окупувала український Крим і відновила знущання над кримськими татарами.

Упередження й робота над собою

Як побороти дискримінацію, представники яких національностей від неї страждають найбільш сильно, і як захистити права дискримінованих — про це у програмі "На самом деле: мир" говорить член правління громадської організації "Вектор прав людини", експерт Коаліції з протидії дискримінації в Україні Назарій Боярський.

Ведуча програми — Анна Нитченко.

— В яких державах найбільш жорстко проявляється дискримінація за національною ознакою? І навпаки — де влада й громадяни максимально проявляють толерантність?

— Вивчаючи ситуацію в різних країнах, можна сказати лише те, що дуже важко її порівнювати. Оскільки немає навіть консенсусу, як правильно називати цей показник дискримінації. Якісь країни, наприклад, Америка, частіше вживають "расова дискримінація". Десь кажуть "за ознакою національності", десь "етнічне походження". Водночас, розглядаючи кожну конкретну справу, ми розуміємо, що йдеться про те саме.

Також існують дуже різні механізми захисту прав людини. Можна порівнювати показники, якісь резонансні справи. З останніх подій згадується рух Black Lives Matter у Сполучених Штатах Америки, який заново порушив питання расової дискримінації та несправедливості в суспільстві, і як вона може відображатися з боку влади, зокрема поліції.

Низка подій драматичного характеру, як-от війни, сильно впливають на ситуацію з дискримінацією й на ставлення до певних категорій осіб за етнічною ознакою. Наприклад — війна Росії з Україною, анексія Криму, вона відбилася на тому, як ставляться українці до росіян, росіяни до українців.

І тут ми можемо порівнювати статистику так званої соціальної дистанції, яка показала, що росіяни частіше говорять про те, що не хочуть бачити українців у своїй країні й не готові їх впускати, готові обмежувати приїзд. І в Україні ставлення до росіян, відповідно, теж погіршилося, як до представників країни-агресора.

Тому драматичні події, світ політики та відносини між державами дуже впливають на те, як ставляться люди одне до одного і як представники тієї чи іншої національності себе відчуватимуть.

— У США протягом тривалого часу був поширений так званий інституційний націоналізм — нетерпимість торкнулася, наприклад, італійців. І лише з другої половини ХХ століття ставлення трохи змінилося. Але тоді до США прибули інші групи — кубинці, гаїтяни, мексиканці. Здавалося б, це вже історія, але й у сучасному світі проявляється нетерпимість. Наприклад, актриса Сальма Хаєк розповідала, що на початку її кар'єри їй казали, що "мексиканка не може грати провідні ролі в Голлівуді". Що можна сказати щодо таких історичних змін?

— Історія дійсно часто повторюється, особливо якщо не робити висновків з історичних подій. Якщо говорити про США, там складна історія, лише у 30-х роках індіанці, наприклад, були визнані громадянами країни, й расова нетерпимість існувала ще довго.

У Європі під час подій Другої світової війни й фашизму були позбавлені прав представники національностей, що традиційно проживають на території Європи, наприклад, євреї, слов'янське населення, залежно від країни. Тому дійсно такі проблеми є.

Зараз у світі менше такого явного, синхронізаційного підходу за національністю, але він може залишатися на рівні вже не державної політики, а міжлюдських відносин.

Ми можемо бачити повідомлення про те, що в якомусь місті представники, скажімо так, "титульної нації", в лапках, можуть вимагати, щоб представники громади залишили їхній населений пункт. І це не державна політика, а через те, що держава робить мало в освіті щодо запобігання стереотипів та нетерпимості до якоїсь національної меншини, люди мають цю ненависть і вони намагаються це робити на рівні якогось конфлікту, на рівні фізичного протистояння тощо.

Світ постійно стикається з новими викликами. Ось зараз, наприклад, дуже болючим стало питання пандемії COVID-19. Вона сильно вплинула на сферу дискримінації за національною ознакою, етнічною. Генеральний секретар ООН робив щодо цього заяву, сказавши, що пандемія продовжує давати цунамі ненависті й ксенофобії.

Політики використали той факт, що про COVID-19 дізналися з Китаю, де перший випадок був зафіксований, як привід для розпалювання ворожнечі відносно до представників Азії, і як частину антимігрантської політики. Це призвело там до нападів на вулицях, до образ, до того, що в готелях розміщували оголошення, що "ми забороняємо заселення людей з Китаю". Такі випадки були навіть в Україні.

— Чи можна виділити, в яких сферах більше відчувається така дискримінація — політика, масова культура, кінозірки?

— Насправді дискримінація пронизує всі сфери. Ми просто десь трохи більше бачимо її, десь трохи менше помічаємо.

18 травня проходило "Євробачення", і були скандали — наприклад, в тій же Росії — з приводу того, чи може співачка таджицького походження, яка ідентифікує себе як російську жінку, представляти країну. І там навіть на рівні політики пропонували їй виступати без прапора Росії на "Євробаченні".

Звичайно, якщо на якомусь побутовому рівні така ситуація відбувається, про неї не писатимуть ЗМІ — більш публічні сфери впливають на інших людей. Наприклад, трансляція стереотипів на телебаченні та в кінематографі.

Дуже часто комічні зображення інших національностей, як, наприклад, Жид у вертепі, про який говорив мій колега Максим Буткевич, мають згубний вплив, оскільки укорінюють упереджене ставлення до певних національностей та етносів.

Часто дискримінація може проявлятися у сфері освіти. Тут страждає, наприклад, ромська громада. У багатьох країнах проблема доступу до освіти для представників ромської громади є великою проблемою, яка призводить до того, що представники громади не можуть влаштуватися на роботу. Це спричиняє подальші проблеми.

Щодо різних національностей та етносів важливо зазначити, що часто вони мають якусь сферу, в якій більш уразливі.

— Ви багато подорожуєте світом. Чи відчували нетерпимість на собі — і, якщо так, то як це проявлялося?

— Я багато подорожую світом, але, чесно кажучи, ніколи не відчував якогось упередженого до мене ставлення. Навпаки, часто поїздки стають для мене джерелом роботи над самим собою. Тому що ксенофобію неможливо в собі викорінити, й мій заклик — постійно працювати над собою й побороти якісь забобони.

Ось нещодавно зі мною сталася історія, яка мені нагадала, що є ще над чим працювати. Я подорожував автостопом у Єгипті та їхав поїздом 14 годин з одного міста до іншого. І я — єдиний, хто говорив англійською, всі інші говорили арабською мовою. Мені здавалося, що я був єдиним іноземцем у всьому поїзді.

Місцевий житель, що сидів біля мене, дуже хотів познайомитися, не виходило, але в якийсь момент він сказав "Money". Я дивився круглими очима. Він говорив: "Give, give". І я, чесно, на якомусь інстинктивному рівні прямо злякався, що ось зараз мене пограбують тут.

Але виявилося, що йому було дуже цікаво подивитися, як виглядають українські гривні. І він мені показав свої гроші, сказав: "Ось наші "мані", ну, а ти мені покажи українські".

Ось цей якийсь інтуїтивний страх — ти не знаєш місцевості, не знаєш, чого від тебе можуть хотіти місцеві люди. Звичайно, якби я їхав десь у Голландії в поїзді, в комфортному експресі, мав би інші відчуття. Ну, щонайменше я б подумав, що за потреби звернуся до поліції.

Робота з ксенофобією і з забобонами — завжди робота над собою. Я тому й закликаю всіх намагатися працювати.

Якщо ви бачите, що хтось поширює якийсь ксенофобний анекдот у соціальних мережах — ви повинні пояснити людині, чому недобре жартувати на тему національності, що це насправді не смішно. І навіть іноді потрібно рапортувати до соціальних мереж на прояв дискримінації.