Голос Кобзаря "оживили" — деталі проєкту: "Утро Дома" з Олегом Завгороднім та Михайлом Зубарем

До 30-ї річниці Незалежності в Україні презентували унікальний проєкт — творчу реконструкцію голосу найвідомішого українця, всесвітньо відомого поета, художника, прозаїка, громадського і політичного діяча Тараса Шевченка.

Як виникла ідея, наскільки складно було зібрати інформацію для відтворення голосу Шевченка та де його можна тепер почути — розповіли асоціативний креативний директор агентства Tabasco Олег Завгородній і керівник відділу розвитку Національного музею Тараса Шевченка Михайло Зубар в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучі — Анастасія Касілова та Костянтин Октябрський.

— Кому з вас прийшла в голову ця ідея? Кому потрібен голос Шевченка зараз?

Михайло Зубар: Кому прийшла ідея, і кому потрібен голос — це два різних питання.

— Давайте з першого.

Олег Завгородній: Прийшла вона до мене. Коли ми працювали над аудіокнигами, подумали, чому Жадан може прочитати свої вірші, Андрухович може прочитати книги Андруховича, а Шевченко, наприклад, або Шекспір, чи хтось давно померлий, не може прочитати свої твори?

— Але їх немає вже з нами…

Олег Завгородній: Так, але їх хочеться почути. І це трошки символічна така штука. Ми подумали, чому не озвучити твори давно померлої людини її ж голосом, і відразу з'явилася фігура Тараса Шевченка.

Михайло Зубар: Насправді я можу додати, що ця ідея, і те, як вони до неї прийшли — відображення дуже популярного останнім часом в західному світі напряму в світовій історії, такого як вивчення побутової історії. Людині завжди цікавий побут. Як люди жили, що їли, як говорили, яким голосом. І ця ідея потрапила у такий науковий тренд. Очевидно ж, Олег і колеги, які працювали з ним, про це не знали. Але це дуже цікаво. Частково це відповідь на питання, кому це потрібно.

Олег Завгородній: Сучасні технології вже давно дозволяють відтворити голос, якщо є година або пів години запису — це все робиться.

— Як ви це робили технічно?

Михайло Зубар: Олег із колегами звернулися до нас, і нам дуже сподобалася ця ідея. Перед нами вони, в принципі, поставили чітке завдання. Потрібно було просто знайти якісь матеріали, спогади сучасників про те, як звучав голос Шевченка, який у нього був тембр, чи любив він співати. Тобто все, що було з цим пов'язано.

— Але це ж може бути абсолютно суб'єктивна оцінка. Хтось би написав, що огидний голос був у цього Тараса Григоровича.

Михайло Зубар: Взагалі, історія може бути теж дуже суб'єктивною.

— Ось до цього і ведемо. Добре, ви знайшли якісь письмові підтвердження, що це був за голос?

Михайло Зубар: Так, ми зібрали дані. Це було досить непросто. Тому, що наше шевченкознавство багато років орієнтувалося не зовсім на це. Нам розповідали про те, який Тарас Шевченко був великий поет, пророк нації, батько тощо. А ось такі речі побутові, вони не були добре вивчені. Очевидно, що були спогади. Ми їх вивчали, збирали, комбінували, посилали колегам. Але, врешті-решт, у нас була ще база фотографій Тараса Шевченка, його фото, і посмертна маска.

Це так звана біометрія. Але я думаю, що Олег про це краще розповість. Ми також надали доступ колегам до цих матеріалів.

Олег Завгородній: Ми консультувалися. Взагалі, нам було цікаво дізнатися у лікарів, фахівців, що може впливати на голос, які чинники. Як виявилося, їх дуже багато. На 70% — це антропометрія, а далі йде темперамент, звички, наприклад, куріння, вживання алкоголю, хвороби, якими людина перехворіла, навіть хвороби зубів. Все це впливає на голос безпосереднім чином. Тому нам потрібна була інформація не тільки про голос, тембр і так далі, але і про звички, хвороби. І все-все нам надавав музей, а ми вже це обробляли. Ми визначали рейтинг, наскільки саме ця характеристика важлива при формуванні голосу.

Потім нейромережа шукала людей. По-перше, ми створили 3D-модель голови Шевченка за його посмертною маскою. І наша нейромережа шукала людей в інтернеті в різних регіонах, по всій Україні зі схожими антропометричними даними особи. Потім ми відібрали 116 або 118 людей, які найбільше схожі на Тараса Шевченка. Потім ми вже про них збирали всі необхідні дані, і знову ж таки, нейромережа визначала людей, які не тільки за зовнішностю, але і за звичками, хворобами, всією біографічною інформацією, яка важлива при формуванні голосу, найбільше схожі на письменника. Нейромережа обрала 26. Потім ми запустили ще одну, яка скоротила їх до трьох. Це найбільш репрезентативні голоси. І з цих трьох ми створили один медіанний голос, який втілив риси кожного.

— Ви залучали тільки українських фахівців чи радилися і з західними колегами, які вже в таких масштабах займаються цим?

Олег Завгородній: Ми брали до уваги, по-перше, розрахунки бразильських вчених про антропометрію, вплив антропометрії на голос. Брали до уваги експерименти, які були поставлені в Нідерландах, де відтворили голос Рембрандта за його картинами.

— Я не чула про таке.

Олег Завгородній: Ті, що говорять, картини знамениті. А зараз "Канал 1", здається, відтворив голос Людовіка ХІV за його медичними записами та портретами.

— У вас є власний якийсь особистий критерій оцінки результатів вашої роботи? Як ви це самі оцінюєте?

Олег Завгородній: Коли я вперше почув — у мене мурашки пішли шкірою від цього.

— Не боїтеся, що це може бути пов'язано з якимись потойбічними силами? Ви ж буквально оживляєте людину. Це не страшно?

Михайло Зубар: Ми живемо в епоху розквіту науки. Ми, зі свого боку, практики в цьому процесі. Коли колеги нам надали голос, ми протестували його на наших відвідувачах у музеї, особливо на наймолодшій аудиторії, якій це дуже цікаво, і яка дуже звикла до технологічності. Ми завжди говоримо, що наша культура нині недостатньо технологізована. Якщо дитина сидить із планшетом, звикла до цих всіх нових технологій, що вона може побачити в нашому музеї, традиційному, українському?

— Нічого не поскролити...

Михайло Зубар: Так. Відповідно, сучасний музей, заклад культури мав би йти в ногу з цим процесом, тобто комунікувати за допомогою нових технологій, звичних сьогодні. Це не нові технології, це навіть дещо застарілі. Але комунікувати за допомогою цих інструментів. І власне, ось такі прецеденти, такі випадки, коли колеги приходять до нас, і хочуть щось технологізувати, у нас викликають не те, щоб подив, а захоплення. Мені це дуже подобається. Ми завжди йдемо назустріч.

— Тобто тепер можна прийти до Національного музею Тараса Шевченка та почути там голос Шевченка? У якому ключі будете його використовувати тепер?

Олег Завгородній: Ми не плануємо. Музей — так.

Михайло Зубар: У нас є вже кілька ідей, починаючи з того, що ми хотіли б записати цим голосом аудіогіди для музею. Може, не в повному обсязі, але деякі елементи аудіогіда: Шевченко міг би розповісти про свою роботу, своє життя, або читати вірші.

— Що цікавого, можливо, нового, ви дізналися про Тараса Шевченка, поки займалися оживленням голосу?

Олег Завгородній: Я думаю, що Міша нічого нового не дізнався.

Михайло Зубар: Щоби саме нового, прорив якийсь створили, то нічого.

 — Хвороба зубів?

Михайло Зубар: Цинга, так. Але я думаю, що це, в принципі, для нас був досить відомий факт. Фактично збираючи всі дані, які були потрібні колегам, ми побудували таку собі модель його життя. Тут він перехворів тим, тут цим, там був у таких кліматичних умовах, умовно кажучи, в Казахстані на засланні, тут у таких.

Це було вивчено, але розрізнено. Ми зібрали все в одному місці, й фактично все це потрібно буде вводити в науковий обіг, публікувати. Це також наукова робота, якою ми займаємося.

Олег Завгородній: Я не шевченкознавець, тому для себе я і мої колеги відкрили багато про митця. Тому що є такий якийсь радянський образ Шевченка — надутого, сивого старого. Він, насправді, не був занудою. Він був душею компанії, завсідником всіх тусовок світських у певний період свого життя. Він любив дуже модно одягатися. Він був веселим, абсолютно не похмурим, в молодості — так точно.

— Давайте пам'ятники замінимо.

Олег Завгородній: І пам'ятники потрібно замінити.