Досі оговтуються після окупації росіян — спогади жителів Жукотки

Село Жукотки було окуповане загарбниками 34 дні. Шкода, що всі жахіття війни довелося побачити дітям, кажуть мешканці громади. Вони продовжують працювати та активно волонтерять. Пишаються своїми односельцями, які захищають Україну на полі бою та мріють про перемогу над ворогом, йдеться у матеріалі "Ранку Вдома".

27 лютого 2022 року село Жукотки на Чернігівщині заїхали перші російські танки. Місцеві мешканці нарахували понад півтори тисячі одиниць ворожої техніки. Гул стояв навкруги несамовитий. До кінця лютого через населений пункт постійно рухались ворожі колони. Та на початку березня росіяни зупинилися в селі. Окупанти оселилися в старостаті, в сільському будинку культури та в порожніх хатах.

"У конторі вони ночували. Спали на дверях у підвалі. Дах будівлі розібрали. Нагорі стояв снайпер, слідкував за всіма. Ми як на долоні у них були", — пригадує староста Жукотківського старостинського округу Тетяна Найдьон.   

Росіяни гатили по будинках, а на одну з вулиць скинули касетні бомби. Пошкодили трактори, будинки та господарські будівлі. Уламками повибивало вікна, понівечили хати та огорожі. Любов Кравченко добре пам'ятає ті дні, як разом із дітьми та онуками ховалися в погребі від обстрілів, як окупанти наставляли на них автомати і в будь-який момент могли вбити.

"Приїхали і сказали, що вони прийшли нас звільняти від нациків. Коли ми питали, хто ж ці нацики, то відповідали, що це "Азов". Ми пояснювали, що його ту нема", — розповідає жителька села Жукотки Любов Кравченко.

Російські солдати нишпорили у помешканні Кравченків все перевернули догори дриґом. Шукали військову форму та снайперів, а тоді оселилися поряд з їхнім будинком. Серед хат розмістили важку техніку, звідси й обстрілювали навколишні села та Чернігів, каже жінка.

Дісталося від загарбників і Юрію Савенку. Він мешкає в сусідньому селі, яке входить до складу Жукотківського старостинського округу. Чоловік розповідає, що окупанти перевірили документи, забрали бензопилу та кинули гранату в погріб, де ховалися люди. Дивом тоді ніхто не постраждав. Та страху натерпілися. Потім росіяни прийшли за Юрієм, щоб він разом з односельцями розчищав завалену деревами дорогу.

"Молоді солдати були, їм максимум по 30 років. Вони змусили нас пиляти дерева, прибирати все з дороги. Ми працюємо, а вони стріляють над нами та підганяють", — каже Юрій Савенко.  

Російські загарбники позабирали у всіх телефони, допитували, декого катували та погрожували. Кілька разів водили на розстріл Юрія та його сина. У чоловіка досі подих перехоплює, коли він пригадує ці події. Каже, найстрашнішим було те, що ти нічого не може вдіяти, не можеш захистити свою дитину. Селяни й досі оговтуються від російської окупації.

Нині всі жителі села волонтерять. Виготовляють окопні свічки, шиють білизну військовим, взимку в'язали шкарпетки та навіть килимки. Крім цього, жінки готували овочеві набори та вітамінні суміші, а потім почали плести маскувальні сітки. За чотири місяці сплели 93 сітки.

Читайте також: "Перші вибухи й ніякої паніки": спогади вчительки Тетяни Купрієнко про окупацію Бородянки