Чиновник нової формації: "Неофициальный разговор" із заступником голови Харківської ОДА Антоном Деньгубом

"Я себе ще не відчуваю класичним чиновником" ● "Потрапивши в будівлю Харківської облдержадміністрації, воно мене ввело в стан невеликого шоку" ● "Я коли сюди приїхав, мені аж "пахло" Росією" ● "Мені страшно стає, коли я починаю аналізувати свій робочий день"...

Гість чергового випуску програми "Неофициальный разговор" — заступник голови Харківської обласної державної адміністрації Антон Деньгуб, який після роботи в приватному секторі в 32-річному віці став чиновником.

Антон Деньгуб — 32 роки, закінчив Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара. Юрист, правозахисник, адвокат. Працював на телебаченні. Був радником патронатної служби голови Харківської ОДА Айни Тимчук. З лютого цього року призначений заступником голови Харківської ОДА. Неодружений.

Ведуча програми — Ірина Твердовська.

Селфі з Держпрому

Унікальне місце Харкова — Будинок Державної промисловості (Держпром) на центральній площі, він є одним із 12 офіційних символів міста. Держпром — це один із перших радянських хмарочосів (13 поверхів), побудований у 1925-1928 роках у стилі конструктивізму.

З Держпрому Антон Деньгуб і запропонував почати розмову. На даху будівлі до 30-річчя Незалежності України планують відкрити оглядовий майданчик, селфімісце.

"Ми зараз перебуваємо на локації, яка вже в цьому році стане ще одним туристичним магнітом міста Харкова. Ми її між собою називаємо селфімісце або інстамісце. Це оглядовий майданчик, який розташований на даху будівлі Держпрому. Планується відкриття до 30-річчя незалежності України", — почав розмову заступник голови Харківської ОДА.

— Як це виглядатиме?

— Тему реалізує департамент культури ОДА. Цей простір буде наповнений певним смисловим навантаженням. Територія буде реконструйована, на стінах планується показати історію Харкова, будуть представлені картини. Сам оглядовий майданчик — це буде не просто селфімісце, а ще місце для проведення різних заходів, наприклад, лазерного шоу.

Проєкт оглядового майданчика. Джерело: objectiv.tv

— Оглядовий майданчик буде безкоштовним?

— Якщо брати практику інших міст, якась символічна плата за це стягується. Потрібен хоч якийсь символічний бюджет, плата за вхідний квиток. Якщо ми зробимо його безоплатним, то можемо зіткнутися з тим, що тут будуть вечорами збиратися люди, які, умовно кажучи, люблять вживати спиртні напої. Тому, звичайно ж, потрібна охорона, потрібна людина, яка за всім цим стежитиме.

— Будівля Держпрому — це ж пам'ятник архітектури?

— Так. Крім того, у 2016 році його подавали на внесення до реєстру спадщини ЮНЕСКО. Але щоб стати пам'ятником ЮНЕСКО, потрібна повна ідентичність. А у нас в будівлі вже висять кондиціонери, десь щось змінено.

Це хороша мрія — реєстр пам'яток ЮНЕСКО, але, на жаль, через відсутність ідентичності її здійснення малоймовірне.

— У чому унікальність цієї будівлі?

— Ти говориш Держпром — у тебе в голові Харків, ти кажеш Харків — у мене перше завжди було Держпром.

Коли я сюди тільки приїхав і побачив цю будівлю, перша думка: як таке взагалі можливо було побудувати практично 100 років тому? Це якийсь футуристичний, космічний для того часу об'єкт. Тому для мене ця будівля залишається унікальною. Мені вона подобається, мені приємно тут перебувати. Тим паче, що тут розташовуються багато підрозділів, відомства, які є в орбіті мого управління: тут і цифрова трансформація сидить, культурний туризм, внутрішня політика, громадська рада при облдержадміністрації, департамент житлового господарства.

— Як ще плануєте удосконалити Держпром?

— Перше, як ми говорили, — це оглядовий майданчик на Держпромі. Вже проведені тендери на реконструкцію даху під оглядовий майданчик. Також плануємо перебудувати ліфт, який 1928 року випуску і доходить лише до 4 поверху. Але його потрібно перебудувати так, щоб він і вписувався в історичну будівлю, і щоб його шахта підіймалася до 12 поверху, і щоб ми могли дотриматися вимоги інклюзивності.

"У таких будівлях відчуваєш себе таким незначним"

— Ви ж прийшли з приватного сектора, за ці місяці вже відчуваєте себе чиновником?

— Я себе ще не відчуваю класичним чиновником. У минулому я ваш колега, працював на телебаченні, і десь ще сумую за цими речами. Але потрапивши в будівлю Харківської облдержадміністрації, вона спочатку мене ввела в якийсь стан невеликого шоку. Починаючи від величезних колон, золотих табличок на кабінетах.

Перше, що спало на думку в цей момент: знаєте, як церкви й храми раніше будували, щоб людина себе відчував такою маленькою і незначною, напевно. Ось десь за таким принципом будували такі будівлі державної влади, щоб здавалося, що ти такий маленький і незначний.

— Тоді як таку будівлю зробити людиноцентричною?

— Це дуже складне завдання. З чим я зіткнувся — це дуже консервативна й така традиційна система цінностей, яка існує всередині, починаючи від вітання, субординації, приймалень і спілкування між людьми в колективі.

— Це заважає?

— Людині, яка прийшла з приватного сектора, мабуть, так. Бо хочеться поводитися трошки не так, для тебе це незвична, некомфортна зона спілкування. Тому тут стоїть завдання: ти або інтегруєшся в цю систему, або вона тебе пережує.

— А який варіант вибрали ви?

— Я поки намагаюся балансувати, напевно. Але ті, хто вважає, переходячи з приватного сектора, що держсектор — це реалізація швидких рішень, вельми розчаруються. Тут ніколи неможлива реалізація швидких рішень. Поки те, з чим я зіткнувся: я бачу, що швидкі рішення можна ухвалити, але період їхньої реалізації залежить від багатьох факторів, які тут існують. Це центральні органи влади, та ж сесія обласної ради, яка розподіляє бюджетні гроші на реалізацію тих чи інших проєктів.

— Тобто, бюрократична машина поки диктує умови.

— Звичайно, вона є, вона існує, вона диктує правила. Коли я тільки сюди приїхав, кажу: "Слухайте, ну ми ж будуємо дуже багато об'єктів, щось реконструюємо, добре б це познімати з квадрокоптера зверху". І тут я дізнаюся, що коптера у нас в департаменті масової комунікації немає. Я кажу: "Потрібен коптер". Десь через тиждень мені сказали: "Ми знайшли гроші на коптер". Ще через тиждень я дзвоню: "Так а де коптер, ви ж знайшли гроші?" Чую у відповідь: "Так немає, потрібно ж ще внести зміни до програми, оголосити тендер, виграти його, оформити все, купити — десь місяці через два буде".

— Треба ламати систему чи її треба адаптувати?

— Я не бачу варіантів, щоб її зламати. Ось я прийшов, у мене в підпорядкуванні три департаменти. Багато людей в них працюють роками. І вони вже такі сформовані бюрократи.

Мені страшно стає, коли я починаю аналізувати свій робочий день. У мене на сьогодні 34 робочих чати. І кожному напряму необхідно приділити якийсь час, а коли у тебе 40% часу займають ще якісь протокольні заходи, якісь зустрічі... Коли мене тільки призначили на посаду, звичайно, низка людей, духовенство, громадські організації та інші люди захотіли побачитися, познайомитися. Є заходи, на які запрошують, і ти не можеш не приїхати. Селектори, слухання комітетів... Ось, все це десь з'їдає 40% робочого часу.

— Довгий час в Києві був тренд — харківські, донецькі, дніпропетровські клани, коли представники конкретних регіонів приходили до влади. А в Харкові зараз виходить десант з Дніпра, чи це перебільшення?

— По-перше, це перебільшено. По-друге, людям, які намагаються порушити цю тему, я говорю: "Давайте ми не будемо ділитися, ми ж все-таки в одній країні живемо. Давайте ми будемо дивитися на професійні якості, на рівень роботи, а не на те, звідки ми приїхали".

Я дуже обережно до цього моменту ставлюся. Щодо "десанту" — це перебільшено, і в губернатора (Айни Тимчук, — ред.) на своєму першому брифінгу був чіткий меседж: "Я буду спиратися на місцеві кадри".

"Коли сюди приїхав, мені аж "пахло" Росією"

— Ви з Дніпра. А що в Харкові найцікавіше для вас?

— Я в Харкові з грудня, останні три місяці живу суцільною роботою. Тому якихось цікавих локацій або атмосферних місць я поки для себе не знайшов. Але буду потихеньку пізнавати Харків і всю його красу.

Зараз частіше намагаюся залишатися на вихідні в Харкові, не їду в Дніпро, просто з тієї причини, що щоб тут працювати та жити, місто потрібно відчути. Я завжди говорив, що Дніпро — це місто, яке тече у мене в крові, і де б я не був, коли повертаюся, відчуваю, що я вдома. І тому я намагаюся зараз на вихідні залишатися в Харкові, просто щоб відчути це місто. Намагаюся просто гуляти, пізнавати нові місця. Мене дуже вразив міський сад імені Шевченка. Ну і, звичайно ж, центральний парк Горького.

Крім того, є виїзди по області. Був вже в Богодухові, Лозовій, Дворічному.

Або Чугуїв. Тут є так звані військові поселення XIX століття. Це будівлі, в яких жили та навчалися військові ще в XIX столітті. Зараз частина з них законсервована. Частина — відреставрована, тут розатшований меморіальний музей Іллі Рєпіна (організований в будинку, в якому в 1876-1877 роки жив художник, — ред.). Коли я туди приїхав і побачив всю цю красу, то в голові постає насамперед: як це можна використовувати під певні івенти. Це красиво, атмосферно. Ті ж самі штаби можна використовувати під величезну кількість заходів.

— У музеї Рєпіна, наскільки я знаю, є унікальні картини.

— Так, там є унікальні картини. Регіон взагалі багатий на музеї. Ось в Харкові навіть є секс-музей, історичний музей в скляному саркофазі, величезна кількість музеїв, картинних галерей. Але ось у мене, на жаль, поки немає часу відвідати все. Але я планомірно, крок за кроком, буду це робити.

— А якщо говорити про ментальність. Чи є відмінності при спілкуванні з дніпрянами, киянами і з харків'янами?

— Те, що відчув тут — дуже сильний місцевий патріотизм. Люди в спілкуванні зі мною часто вживають фразу: я харків'янин в третьому поколінні, я харків'янин в другому поколінні, я харків'янин в п'ятому поколінні. Тобто місцевий патріотизм існує.

Я коли сюди приїхав, мені аж "пахло" Росією. Ось взагалі. Храми, вулички... Мені так це нагадувало російське містечко, що мене це аж трохи бентежило. Той самий монументальний Держпром, сталінізм в більшості архітектури...

Але з часом звик. Спочатку я ловив себе на думці: перші 1,5 місяця в розмовах вживав "у вас в Харкові". І десь тільки з середини січня вжив "у нас". Я спілкувався з депутатом міської ради, обговорювали певні моменти, він говорить: "А що ви думаєте про пам'ятник Небесної сотні, може співфінансування з області буде?". Я дивлюся, а проєкт там на 147 млн грн, благоустрій території в ньому найдорожче. Я кажу: "Ну, ти ж розумієш, що у нас бюджет". Ось це період, коли я вперше сказав "у нас в Харкові". І мені якось стало внутрішньо легше від цього. Тобто я прийняв місто. Сподіваюся, Харків мене теж прийняв, прийме.

— Пам'ятна табличка на вході в Харківську ОДА нагадує про події 2014 року і, на мою думку, це дає відповідь на питання про патріотизм харків'ян.

— Для мене 2014 рік важливий. Тому що показав ідентичність, кожен визначив свою ідентичність. Харків вибрав свою ідентичність, він показав проукраїнську позицію. І її потрібно тут закріплювати.

Ось, до 30-річчя Незалежності України, крім оглядового майданчика на Держпромі, передбачений другий об'єкт — флагшток висотою 101 м з прапором України. Це проєкт співфінансування з міським бюджетом, замовником виступатиме місто. І ось, коли ми оголошували цей проєкт, нам писали коментарі типу: "А навіщо цей черговий прапор", та щось ще в такому дусі. Але я розумію, що нам потрібен цей символізм. Нам потрібні символи державності, нам потрібно їх показувати, нам потрібні тут свої національні герої, які б вели, які б надихали. Якщо їх немає, цей вакуум визначення ідентичності заповнює його інша сторона, і дуже швидко.

"Це теж можна побачити, помацати"

— Ви відповідаєте за цифрову трансформацію в Харківській області. Які в цьому напрямі проблеми?

— З процесом децентралізації зараз у нас утворилося 56 громад. Чим ми зараз займаємося? У кожній громаді необхідно знайти хоча б людину, яка б хоч якось трохи контролювала цей напрям. У нас багато викликів тут, тому що за останньою статистикою, 73% соціальної інфраструктури в області не приєднано до високошвидкісного інтернету. Якщо ви поїдете в область, то у вас відразу навіть зв'язок на телефоні падає. Про яку цифрову трансформацію можемо говорити? Ми зараз повинні хоча б домогтися, щоб в громадах був швидкісний інтернет.

— Це дуже важливо, тому що в Харкові дуже багато молоді. Харків традиційно вважається містом вишів. А як справи в області? Чи затримується там молодь? Адже без тієї ж цифрової трансформації, думаю, молодь неможливо буде там утримати, які б інші умови там не створювалися.

— Так, в самому Харкові в цьому напрямі величезний науковий потенціал. Тут понад 2000 або навіть близько 3000 IT-компаній, які працюють в межах Харкова та області. Тобто IT-напрямок тут вельми розвинений. І науковий потенціал, який можна було б залучити, він величезний.

Що ми робимо: Ми зустрічаємося з представниками IT-спільноти. І з мене вже, звичайно, трохи сміються, але я їм кажу: "Що можете зробити для області? Бажано безкоштовно". Всі розуміють, що в місті — інша ситуація, тут бюджет більший. А мені просто хотілося зробити хоча б невеликі впровадження у сфері IT, наприклад, в школах, зробити онлайнкурси програмування. Щоб навіть просто депутатському корпусу, який відповідає за бюджет, показати, що цей напрям теж вартий того, щоб його фінансувати.

Так, у нас є дороги, триває їхній ремонт, їх можна прийти помацати. Є приймальні відділення в лікарнях, амбулаторії будуються — їх теж можна прийти побачити та помацати.

А для багатьох досі цифрова трансформація — це щось незрозуміле. І чому я намагаюся зараз комунікувати з низкою саме IT-спільнот — щоб показати, що це теж можна помацати, побачити, і це завжди приємна історія. Це позитивна історія.

— Космічна галузь, яка також присутня в регіоні. Це ж може бути теж суперпозитивною історією. Умовно, з Ілоном Маском може бути якась угода?

— Я не хочу робити гучних заяв, тому що завтра у нас вийде стаття "Віцегубернатор Харківської області запрошує Ілона Маска запустити тут ракету". Мені хочеться вірити, але я не впевнений, що сюди може приїхати Ілон Маск.

Є проєкт, пов'язаний із розробкою електрозаправок, його реалізували місцеві майстри, які цікавилися автомобілями "Тесла". Це так.

Що ми можемо узагальнити: у Харкова є величезний науково-промисловий потенціал, який може бути цікавий зовнішньому ринку. Державі, своєю чергою, необхідно це підтримувати та комунікувати з приватним бізнесом для впровадження тих чи інших технологій, і якогось кінцевого продукту.

Читайте також: "Неофицальный разговор": перше велике інтерв'ю очільниці Харківської області Айни Тимчук