Три інсульти, чотири контузії та уламки в руці — історія ветерана, який танцює

Три інсульти, чотири контузії, 28 уламків у руці. Він просив побратимів добити його прямо на полі бою. Лікарі буквально витягли хлопця з того світу. До війська Георгій Раскалєй потрапив у 19 років. Про свою артилерійську кар'єру, перекваліфікацію у піхотинці, про поранення та ампутацію він розповів журналістам "Ранку Вдома". Сила духу цього зовсім молодого, але такого мужнього чоловіка, викликає захоплення.

Рік тому у боях на сході серце Георгія Раскалєя припинило битися. З того світу його витягли лікарі.

"Три інсульти, чотири контузії. Було 28 уламків в руці, тому її ампутували нижче ліктя. По всьому тілу далі були уламки. Уламків не було тільки в обличчі та лівій нозі", — пригадує ветеран Георгій "Жора" Раскалєй.

Фронтова історія Георгія почалась за кілька років до повномасштабної війни. Хлопець пішов до війська у 19, відклавши на потім навчання та мрію стати масажистом.

"Якраз я закінчував перший курс, коли почалася пандемія коронавірусу. Викладачі, а лекцій не було, почали зі студентів просити гроші. Я на той момент мав 200 гривень на тиждень, тож не мав чим платити. Так я покинув навчання", — розповідає "Жора".

Після цього Георгій став артилеристом. Служив на Донбасі, та справжня війна для нього розпочалась лише 24 лютого 2022 року.

"До цього часу я війни не знав. Піхотинці, вони воювали, у них бої відбувалися. У мене — ні. Мій калібр був заборонений", — каже ветеран.

Поки Георгій воював на східному фронті, його сім'я тікала з Київського. Боєць каже, хотілося кинути все та їхати додому в Ірпінь, але розумів, що там без зброї користі не принесе. Його родині вдалося вчасно виїхати з міста. Поки рідні шукали прихистку у Польщі, Георгій контрнаступав в Ізюмі. Тоді на Харківщині він випускав свою максимальну кількість боєкомплекту – до 20 пакетів "Граду" на годину.

"На картинці це красиво. Вилітають ці ракети за 20 секунд. Втім, щоб приготуватися до цього пострілу, треба добре попрацювати. Приїжджає там умовно 400 снарядів або там 800 ракет. Ви дружно їх розвантажуєте, робите ще кілька маніпуляцій та заряджаєте їх в машину. Приїхати, по дорозі не потрапити під ворожу арту, відстрілятися і швидко покинути це місце. За добу ти робиш кілька таких виїздів. Ти настільки втомлюєшся, що готовий впасти й спати в калюжі. Тоді було дійсно важко", — зізнався ветеран.

Найбільша помилка — недооцінювати противника. Георгій каже, попри публічні насмішки з кремлівської армії, воювати з росіянами важко.

"Умовно кажучи, ми воюємо на одних і тих самих машинах. Там стоять такі ж два Васі, які за такою ж машиною, з такою ж панорамою, такими ж снарядами. Я не можу сказати, що вони слабаки. В них теж є солдати, є командири, які дуже професійні. Реально ти стріляєш, через 5-6 хвилин тобі вже в місце, де ти стояв, не десь в районі, а саме в те місце, де ти стояв, вже починає прилітати", — пояснив Георгій.

Під час служби Георгію довелось різко перекваліфікуватися з артилериста на піхотинця. Це було у Серебрянському лісі. Ті кілька виїздів стали для хлопця останніми. Коли у розпал бою він побіг по патрони до бліндажа, туди прилетіла російська міна.

"Коли я побачив, що взагалі сталося, скільки крові навколо, то просив хлопців добити мене там. Добре, що в мене забрали гранату та зброю", — дякує побратимам "Жора".

Окрім того, що Георгію ампутували руку, він не відчував ноги. Лікарі казали, що хлопець не ходитиме. Усе змінила мама. Вона, як у дитинстві, вчила його ходити. Одного разу прийшла та забрала його на бальні танці.

Зараз Георгій активно займається з тренером бальними танцями й навіть виступає. Боєць створив в Ірпені власний ветеранський клуб, аби психологічно допомагати хлопцям та дівчатам, котрі повернулися з фронту. Адже думками всі вони, як і сам Георгій, досі на війні.

Читайте також: Після служби ветеран запустив виробництво дронів —  історія компанії Behave