Російські протести Навального викликають змішані емоції в Україні

Автор: Пітер Дікінсон

26 січня 2021 року

Чи завжди ворог вашого ворога — ваш друг? В українців були вагомі підстави не погоджуватися з цим старовинним прислів'ям після нещодавнього спалаху протестів у Росії у зв'язку з арештом лідера опозиції Олексія Навального.

На перший погляд логічно припустити, що українці схвалювали б перспективи зростання внутрішніх заворушень в сусідній Росії. Зрештою, гібридна війна Володимира Путіна проти України ось-ось вступить у восьмий рік, кінця їй не видно, а цілі регіони країни досі перебувають під російською окупацією. Це дає Україні відмінний привід віддати перевагу всьому, що може відвернути або послабити Кремль.

Ідеали боротьби з корупцією та демократичні принципи, що їх обстоює Навальний, також багато в чому відповідають цінностям, які Україна сама намагається прийняти з моменту революції Євромайдану 2014 року. Якщо нинішній протестний рух в Росії набере обертів, це теоретично може відкрити шлях до можливого поліпшення двосторонніх відносин.

Проте багато українців, як і раніше, глибоко скептично ставляться до людини, що стоїть за нещодавньою хвилею російських антипутінських протестів. Навальний знайомий українській публіці понад десять років і завжди викликав змішані емоції. Хоча його розслідування корупції в Кремлі привернули значну увагу, він, як і раніше, тісно пов'язаний з російським націоналізмом і звинувачується в тому, що поділяє імперські претензії Путіна щодо України.

Виступаючи в 2014 році, Навальний, як відомо, заявив, що якщо він стане президентом Росії, він не поверне Крим Україні, оскільки окупований півострів — це "не бутерброд", який потрібно передавати туди-сюди. Він також підтримав Путіна в просуванні традиційного російського націоналістичного стереотипу про те, що росіяни й українці — "один народ", незважаючи на визнання того, що багато хто в Україні вважає такі висловлювання вкрай образливими.

Коли в грудні 2018 року Україна створила незалежну національну православну церкву, вільну від контролю Росії, відповідь Навального виявилася особливо показовою. "Те, що створювалося століттями, було знищено Путіним і його ідіотами за чотири роки", — написав він у Twitter. "Путін — ворог "русского мира".

Тут націоналіст Навальний показав себе у всій красі. Замість того, щоб визнати право України на православну незалежність, він вирішив напасти на Путіна за те, що той не зміг зберегти вплив Росії в країні, і водночас підтримав імперіалістичну ідею "русского мира", що виходить за межі сучасної Росії.

Важко переоцінити, наскільки це дезорієнтує багатьох українців. З 2014 року шовіністичні уявлення Росії про місце України в ширшому "русском мире" слугували ідеологічним паливом для війни, у результаті якої загинуло понад 14000 українців і мільйони стали внутрішньо переселеними особами. Той факт, що Навальний почувався комфортно, приєднавшись до цієї токсичної концепції, красномовно говорить про його ставлення до української незалежності та ідентичності.

Тривожні зовнішньополітичні висловлення Навального стосуються не тільки України. Він заявив про свою підтримку незалежності сепаратистських регіонів колишнього СРСР, підтримуваних Кремлем, і схвалював війну Росії проти Грузії в 2008 році. Він також раніше використовував підбурювальну антиіммігрантську риторику, яка впевнено поставила б його в крайню праву частину політичного спектру в Північній Америці чи Західній Європі.

Хоча багато з цього сталося давно, Навальний, схоже, не кається. У порівняно нещодавньому інтерв'ю для газети Guardian у 2017 році його неодноразово запитували, чи шкодує він про расові вирази й образи, які використовував в перші роки своєї політичної кар'єри. Його відповідь була твердим "ні".

Не всі в Україні розглядають нинішні протести в Росії винятково через призму неприємного націоналізму Навального. Деякі вважають його погляди щодо України сумними, але абсолютно нічим не примітним відображенням основної російської громадської думки, і вважають за краще зауважувати потенційні вигоди для України від все більш активного російського продемократичного руху. Інші бачать в ескалації протистояння через арешт Навального можливість ввести нові міжнародні санкції проти Москви і переорієнтувати увагу на війну Путіна в Україні.

У коментарях, які засуджують придушення протестів Росією 23 січня, міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба спробував пов'язати міжнародну реакцію на Навального з більш жорсткою відповіддю на війну в Україні.

"Як міжнародне співтовариство, ми повинні вийти за межі засудження і використовувати всі доступні інструменти, щоб змусити російську владу припинити насилля проти свого народу й агресію проти інших держав", — написав він у Twitter.

Виконавчий директор Українського центру протидії корупції Дар'я Каленюк стверджує, що протести відповідають національним інтересам України, незалежно від особистого ставлення Навального до країни.

"Моя позиція дуже прагматична", — пояснила вона в повідомленні в соціальній мережі. "Чим сильніший тиск на режим Путіна всередині Росії, тим більше шансів повернути Крим Україні. Якщо Навальний в якийсь момент стане особою, яка ухвалює рішення в російському уряді, його політика щодо Криму та війни на сході України стане для мене ключовими орієнтирами".

Українці визнають, що їх занепокоєння з приводу Навального мало вплине на міжнародну реакцію на ув'язнення лідера російської опозиції, однак внутрішньополітичні дебати залишаються. Деякі виступають проти некритичного прийому Навального в міжнародних засобах масової інформації, тоді як було зрозумілим розчарування через ту увагу, яку йому приділяли в той час, коли тривале вторгнення Росії в Україну, схоже, значною мірою забуте. Втім багато хто в Києві також розуміє, що нинішня хвиля міжнародного обурення з приводу Навального може в підсумку працювати на користь України.

Навальний ні в якому разі не перший російський діяч, якого вихваляє демократичний світ, який дотримується глибоко недемократичних поглядів на Україну. Російська літературна легенда Олександр Солженіцин — ще один яскравий приклад цієї довгої та сумної традиції. Солженіцин отримав відому Нобелівську премію за свої книги, що викривають жахи радянського комунізму, але згодом став затятим противником незалежності України.

Таке мислення відображає століття імперіалізму та русифікації. Через 30 років після розпаду Радянського Союзу ця спадщина продовжує формувати ставлення сучасної Росії до України в XXI столітті. Незважаючи на всю свою прозахідну позицію, Навальний точно не застрахований від давніх імперських помилок. У цьому сенсі він просто підтверджує популярне українське прислів'я про те, що російський лібералізм закінчується на кордоні з Україною.

За матеріалами Atlantic Council