Як прийняти смертельний діагноз і що робити близьким: інтерв'ю з онкопсихологинею Наталією Луковецькою

Діагноз рак завжди виявляється страшним та несподіваним. Багато хто з тих, кому його поставили, кажуть, що їхнє життя розділилося на "до" та "після". Як прийняти цей діагноз і знайти в собі сили на боротьбу із хворобою, що робити рідним та близьким, як підтримувати та допомагати, одночасно не нав'язуючи свою опіку, — в ефірі інфотейнмент-шоу "День Вдома" на телеканалі "Дом" розповіла онкопсихологиня Наталія Луковецька.

— Почути діагноз онко — це досить травматично. Як налаштувати людину, як донести до пацієнта, що потрібно боротися, незважаючи ні на що?

— Так, це правда, що подібна ситуація травмує будь-яку людину. Щоб прийняти цю ситуацію, потрібно пройти кілька обов'язкових стадій. Останньою стадією буде прийняття цієї ситуації. Це як криза, в яку людина входить.

Важливо це поетапно приймати. Тобто спочатку людина потрапляє в якесь заперечення, але воно має такий механізм захисної психіки. Іншими словами, щоб психіка не відразу була в якомусь шоку, заперечення дає такий собі буфер. Людина трохи не усвідомлює, не розуміє, що з нею відбувається. Але це грає їй на руку, адже вона не так різко потрапляє у сильне переживання.

Потім це може бути гнів, це також нормально. Людина починає злитися на лікарів, щось не так, щось там близькі не так роблять, не так допомагають — це також дуже важливо.

Є ще така стадія, як депресія — це вже після того, коли людина розуміє, що вона знесилена після лікування, що сили її покидають. У людини все довкола змінюється.

І тільки після цього наступає стадія прийняття, коли вона цілком усвідомлює, що так, є такий діагноз, вона проходить лікування. І тепер якось треба жити з цим, розвиватися далі, маючи певний досвід.

— А як рідним та близьким хворого реагувати на діагноз? Як надати підтримку на такому рівні, щоб її сприйняли, а не відкинули?

— Я б навіть рекомендувала насамперед іти до психолога близьким, бо вони переживають, по-перше, такий самий стан, як і їхня близька людина. Вони думають, що вони зараз її втратять, але повинні залишатися в ресурсі для того, щоб допомагати.

Водночас у них є своє життя, вони мають працювати, у них може бути сім'я, діти, якщо це близька людина, наприклад, мати чи батько, то вони мають усі свої сили, ресурси віддавати цій людині. І тоді їм краще ходити до психолога, аби якось підтримувати себе, брати цей ресурс і ніби маневрувати між своїм життям та межею смерті близької людини. І на цьому етапі їм також важлива підтримка.

— Як правильно підтримувати хворого? Адже тут важливо знати, що сказати, як поводитися в цій ситуації.

— Дуже важливо залишатися поруч, не нав'язувати свою думку, щоб людина, яка дізналася про свій діагноз, не відчувала, що вона якась взагалі безпорадна.

Можна надавати якусь інформацію, але в жодному разі не в директивній формі. Можна показувати, наприклад, що у Facebook є багато груп, де спілкуються люди, які мають схожі діагнози. Тобто якось давати інформацію, щоб рішення про подальше лікування ухвалював сам хворий, який потрапив у цю ситуацію, щоб він розумів, що на його думку зважають.

Чого не можна робити? Це точно якось знецінювати його почуття. Не можна говорити, мовляв, таке у всіх буває, це ж не кінець світу. Це в жодному разі не можна говорити. Почуття різні, і люди по-різному приймають діагноз. Якщо людина, наприклад, загалом сама по собі депресивна, у неї буде схильність впадати в депресію — це треба розуміти. Якщо вона, навпаки, дуже активна, вона якось агресивно все сприйматиме. Близькі повинні бути поінформовані про те, чому вони теж повинні піти до психолога.

Вони мають знати про етапи сприйняття діагнозу, які проживатимуть зі своїм близьким. Тобто якщо людина агресивна, у жодному разі не можна відсторонитися. Заразом важливо не нав'язуватися. Не варто запитувати: "Ну як тобі з цією хворобою?". Якщо людина сама захоче, то розповість.

— Скажіть, чи є якісь групи підтримки? Це стосується, мабуть, не лише онкологічних захворювань, а й будь-якої серйозної проблеми. Чи є такі групи?

— Так, я з колегою веду таку групу, яка йде саме після реабілітації, коли люди вже пройшли медичне лікування, бо на цьому етапі важлива все-таки підтримка близьких, які взагалі розуміють, що відбувається. Але потім, коли людині потрібно соціалізуватися знову, вже з новим досвідом, їй потрібна підтримка.

— Як адаптуватися після тяжкої хвороби та знову влитися у соціум?

— Ось ми саме і ведемо такі гурти, де розповідаємо, як адаптуватися. Коли люди вже якось замислюються над тим, як із цим жити, коли ось цей "марафон" лікування закінчився.

Зазвичай лікування триває близько року-півтора, зважаючи на те як. І тоді людина вже готова адаптуватися і думати, що далі робити, коли вона соціалізується.

— Щодо профілактики. Як змусити себе зробити якісь тести, щоб потім не було пізно? І як порадити своїм близьким пройти той самий огляд, зробити аналізи? Може є якісь психологічні нюанси?

— Це відповідальність кожного. Є такі випадки, коли до мене, наприклад, звернулася дочка матері, що помирає. Хвора сама була медиком, і вона не ходила на профілактичний огляд, хоча це було обов'язково. Тобто це відповідальність кожної людини. Це про любов до себе. Якщо ви любите себе, ви дбатимете про своє здоров'я, про те, що ви їсте, в яких умовах живете. Якщо людина не любить себе, не має такої любові й турботи, природи такої, що потрібно піклуватися про себе, вона не ходитиме, навіть якщо її вмовляти й примушувати.

— Ви любите себе?

— Звичайно.

— А як полюбити себе? Можете дати кілька порад?

— Зазвичай людина, яка себе не любить, чекає на любов від інших. І якщо вона на неї чекає, треба розуміти, що щось з нею не так, значить, немає в ній любові до себе. Тобто якщо вона чекатиме — не дочекається її. Тільки через любов до себе інші почнуть до вас так само ставитися. Тільки так. Тобто тоді людина ставитиме межі, тоді говоритиме, що їй потрібно, заявлятиме про свої потреби, дбати про себе, про своє здоров'я. Тільки так.

Читайте також: Характер та обличчя — як визначити психотип людини й розпізнати аб'юз у стосунках: інтерв'ю із психологом Тетяною Гайгель