Усвідомлення травми та звинувачення в плагіаті: інтерв'ю з автором книги про Голодомор Віталієм Огієнком

Попри велику війну щодня на полицях книгарень з'являються нові видання. Особливе місце серед них посідають історичні книги, адже за останні роки інтерес до них неабияк виріс. Одна з таких — "Голодомор: Історія неусвідомленої травми". 

Головна місія книжки — розповісти про Голодомор якомога ширшому колу людей: ік українцям, так і іноземцям. У книзі зібрано ключові моменти історії цього періоду. Автор — історик Віталій Огієнко. Він розкриває динаміку історичного процесу, що вела до Голодомору, наміри та мотиви організаторів злочину, а також аналізує травму, яку спричинив Голодомор. Перші 30 розділів висвітлюють історію Голодомору, наступні 20 — фокусуються на пам'яті про Голодомор. 

Віталій Огієнко приєднався до ефіру "Ранку Вдома", аби розповісти про те, як українському народові опрацювати цю травму, коли ми до цього прийдемо та чому автора звинувачували у плагіаті.

Ведуча — Ольга Фанагей-Баранова.

— Чому, на вашу думку, ця травма досі не усвідомлена українцями? У чому має виявлятися це усвідомлення?

— Мабуть, тому що усвідомлення саме собою не приходить. Треба, щоб хтось допоміг усвідомити. Усвідомлення — це коли ти розумієш щось одне, розумієш щось інше і можеш їх між собою пов'язати. Ми говоримо про травму, а травма — це щось, що сталося в минулому, але має стосунок до нас зараз. Ось цей зв'язок ми не бачимо, а треба. Способи можуть бути різними. Науковий — найпростіший.

— Як так сталося, що за всі роки незалежності України, ми досі не усвідомили і не прожили цю травму? Що не було зроблено, що зараз треба робити?

— Впродовж 100 років накладалися дуже різні речі, тож коли ми говоримо про Голодомор і розуміння його, то це комплексна травма і, звісно, якась частина розуміння є — були наукові дослідження, робились репрезентації. 

У цій книжці я пишу, наприклад, про найкращі художні твори про Голодомор. "Тему для медитації" Кононовича я не знав раніше, а це надзвичайно проникливий твір про Голодомор. Мабуть, їх треба більше. Усвідомлення — це процес, про це треба говорити і треба дивитися з різних точок зору. Рано чи пізно ми до цього прийдемо.

— Наскільки зараз на часі нам це робити? Наскільки необхідно і доречно пересічному українцю занурюватися в минулі покоління й історичні травми, проживати ці болісні теми? 

— Ззалежить від того, як це робити. Є два базові способи. Перший — ретравматизація, коли всі оці такі жахливі меседжі й образи повторюються. Наприклад, у школі дітям дають завдання намалювати якісь картинки про Голодомор, вони малюють усі оці жахливі речі, а потім без жодних пояснень оприлюднюють в інтернеті. Це не найкращий спосіб. 

Треба робити репрезентацію, пояснювати це силами мистецтва. Тоді приходить розуміння, і тоді люди стають сильнішими. Це потрібно робити, тому що на цьому прикладі ми, можливо, навчимося реагувати на виклики, котрі нас чекають в майбутньому. 

— На чому акцентується увага в книзі, присвяченій Голодомору?

— Це комплексний проєкт. Я вважаю себе людиною доволі оригінальною, тож усі мої роботи — досить оригінальні. З цією я теж трішки перемудрив. Я в цій темі є доволі довго — років дев'ять. Знаю людей, котрі теж на цій темі знаються. З цією темою важко працювати, бо відбувається подвійна травматизація.

Я зрозумів, що чимало знаю вже у цій темі, і бачив, що люди масово не дуже розуміють. Вони знають про Голодомор, але цілісного сприйняття немає — це закономірно. Я подумав, чому б не зробити популярну книжечку для людей і не пояснити все їм. Початкова ідея полягала у запитаннях-відповідях. Потім я змінив формат, оскільки зрозумів, що "Голодомор у запитаннях і відповідях" — це звучить не надто гарно. То, наприклад, про Excel можна пояснювати в запитаннях-відповідях. Тож я змінив формат на словник у 600 сторінках.

Зрозуміло, що я дивився тексти інших авторів, брав з них інформацію і компілював. Є там і дуже багато мого авторського внеску — мабуть, третя частина цієї книжки. Фінальна мета полягала в тому, щоб трохи змінити загальну схему нашого бачення цієї історії. 

— Скільки ви працювали безпосередньо над книгою і з якими джерелами?

— Близько двох років, мабуть Я не писав її на основі архівних джерел, не сидів в архівах. Бо навіщо? Наприклад, щоб зрозуміти про ті ж хлібозаготівлі, не треба йти в архів, треба почитати праці інших авторів і отримати своє розуміння. Я прочитав інших авторів, переосмислив усе і своїми словами все виклав, пославшись на них, як це робиться в словниках або енциклопедіях. До кожного терміну цього словника я додав фотографію, бо вона посилює відчуття часу. Додав і цитати. Є список літератури, де люди можуть погулити цих авторів і скласти собі краще враження про те, про що я пишу. З джерел — 50 якихось документів, які краще пояснюють те чи інше питання. Я їх в книжці наводжу.

— Тобто ця робота — не наукове дослідження, а скоріше власне переосмислення і нова подача? 

— Це не монографія, не класичне наукове дослідження. Це популярно написаний словник, покликаний покращити розуміння людей і заповнити певні пробіли.

 — Маємо попросити вас прокоментувати претензії щодо плагіату, які висунула британська науковиця Дарія Маттінглі. 

— Треба пояснити, що таке плагіат. Автор має беззаперечно право на свою інтелектуальну власність. Ти створюєш вірш, пісню, книжку і в тебе є право, що інші без твого дозволу не можуть це копіювати. 

В науці такий дозвіл — це посилання. Ти читаєш текст якогось автора, пишеш про це у своєму науковому чи популярному тексті і посилаєшся на нього. Мої критики говорять, що я написав свій текст, але на них не послався ані під сторінкою, ані в прикінцевих посиланнях. Моя відповідь — подивіться на формат. Це енциклопедичний формат — словник. Подивіться на будь-яку енциклопедію або словник — що ви там побачите? Спочатку іде розповідь про щось, а вже потім згадується список літератури, на основі якої цей текст написано. У мене так само! 

Так, це оригінальний словник, не традиційний. Мої критики не зрозуміли сам формат і сприйняли це за монографію. Вони не звернули увагу на список літератури. Вони передмову взагалі не читали, де я пояснюю, що це словник. 

У цьому бізнесі плагіат — червона тканина для бика. Щойно хтось бачить щось про плагіат — одразу хейт по повній!

Це непорозуміння. Я це приймаю. Треба просто конструктивно закрити це питання, перепросивши одне в одного. Я готовий це пояснити публічно. Бажання вкрасти інтелектуальну власність інших людей у мене немає. Я ж не самогубця.

Читайте також: Про залізну дипломатію, евакуацію та молоко для Бориса Джонсона: інтерв'ю з авторкою книги "Потяг прибуває за розкладом" Марічкою Паплаускайте