"Спеціальний репортаж": свобода слова, політика та гумор — як в Україні та світі працюють коміки

Гумор завжди був одним із популярних способів самовираження. Однак у період конфліктів культура, політика та жарти — речі не завжди сумісні. В яких умовах працюють українські та закордонні коміки, на які теми слід жартувати обережно, і від чого залежить любов аудиторії до артиста: подробиці у проєкті "Спеціальний репортаж" телеканалу "Дом".

Авторка репортажу — Галина Петришак.

8 років Україна живе в умовах гібридної війни з Росією. Це не лише збройна агресія на Донбасі, а й постійні атаки в інформаційному просторі. Практично кожна подія в Україні стає приводом для обговорення на російському телебаченні, а мета — дискредитація української демократії та незалежності. Приводом може бути все, що завгодно: заяви політиків, громадські акції, і навіть заходи на честь офіційних свят. Повноцінної дискусії російські телепрограми не передбачають.

В Україні ж, як і в будь-якій демократичній країні, є свобода висловлювань та можливість відстоювати свою думку.

Свобода самовираження — кисень для творчості. В Україні це гарантоване та захищене право. Український стендап-комік Антон Тимошенко зазвичай жартує про все: про стосунки, ціни, друзів та політику. Але один із його жартів викликав скандал у соцмережах.

"Я розумію, що блокада російських артистів, російського контенту - у нас інформаційна війна зараз йде. Це важливо, але мені не подобається, коли ця боротьба з Меладзе прирівнюється до боротьби за національну ідею. Тому що якщо твоїй ідентичності загрожує самба білого метелика, то , швидше за все, у тебе зараз дуже хитка ідентичність", — сказав він у своєму скетчі.

Одні користувачі соцмереж не схвалили слів Антона, і вибухнув скандал. Інші — вважали, що посил коміка правильний.

"Безумовно, може існувати національна ідея, частково побудована на протидії з ворогом, бо це ворог. Але мають бути інші стовпи, щоби, коли ми переможемо цього ворога, ми могли далі існувати та розвивати Україну", — каже комік.

Питання національної та самоідентичності в країні, яка воює за свою територіальну цілісність та незалежність, болючі. Тим паче, що Кремль перетворює український громадянський патріотизм мало не на екстремістський порядок денний.

Тому гумористам необхідно ретельніше підходити до вибору теми, зважаючи на поточну ситуацію як в Україні, так і у східноєвропейському регіоні, гадає комік Йоггіслав. Він знає це з власного досвіду. У 2020 році у Львові він виступив із жартом про Януковича та Небесну Сотню. Після чого зіткнувся з негативною реакцією в інтернеті та навіть погрозами. Розуміючи наслідки своїх монологів, гуморист змінив репертуар.

"Мені потрібно, щоби люди розуміли, що я роблю, і для чого", — каже Йоггіслав.

Йосиф Зісельс — український дисидент. Більшість життя він боровся проти тоталітарного режиму СРСР, за що був двічі засуджений. На його думку, провокація внутрішнього роз'єднання в українському суспільстві є частиною гібридної війни Росії проти України. Їхня мета — постійна ворожнеча серед українців.

"Це в їхніх інтересах. Тому я не виключаю, що права мета партій, що належать до проросійської частини спектру, зацікавлена ​​підтримувати екстремістські дії. Тому що їхня політика в цьому полягає: зобразити Україну як екстремістську країну, як антисемітську країну. І вони це роблять. Ми спостерігаємо впродовж років, як вони це роблять", — каже співпрезидент Асоціації єврейських організацій та общин України (Ваад) Йосиф Зісельс.

Але розколу між українцями — немає. Це підтверджують в Українському інституті національної пам'яті. Просто українці стали гостріше реагувати на питання щодо національних цінностей та самоідентичності. Причина такої реакції очевидна: збройна агресія Росії та мало не щоденні інформаційні операції проти української незалежності.

"Найважливіше в таких питаннях — рефлексія, здатність міркувати. Повинні бути люди, які засудять це, і пояснять, чому це жахливо й ганебно. І запропонують цивілізований спосіб: бойкотування чи публічну дискусію, ідеологічних чи світоглядних позицій, і зроблять продукт цієї дискусії популярним, доступним. Не просто скажуть: ти поганий, ти це зробив, ми за це тебе буллитимемо. Це нічого не дасть. Це лише ситуацію закриє, закупорить", — переконаний голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович.

Виставку "Втрачені можливості" художника Давида Чичкана у київському Центрі візуальної культури у лютому 2017 року розгромили невідомі. Художник був учасником протестів на Майдані, однак, на його думку, ідеали Революції Гідності поки що не вдалося цілком втілити у життя, і ідею Чичкан реалізував у серії своїх робіт.

За словами художника, агресивна реакція держави на гострий гумор більше властива сусіднім країнам: Росії та Білорусі. Це там заарештовують за один плакат чи допис у соцмережах.

"Українській державі не потрібно нічого такого, що коїться в державі-агресорі. У нас є агресор — і я вважаю, що нам не потрібно бути такими. Тому що ми боремося за одні цінності, а вони за інші", — каже Давид Чичкан.

Комік Слава Комісаренко розповідає про переслідування з боку білоруського КДБ. Нещодавно білоруський артист втік із Росії до України через свою політичну позицію. Він — чи не єдиний комік на пострадянському просторі, який публічно підтримував протести у Білорусі та засуджував жорстокість режиму Олександра Лукашенка. І часто про це жартував. Як стверджує сам стендапер, виїхати з Росії йому довелося через погрози з боку білоруського КДБ.

"Знаєте, як я провів свята? Мене оголосило у розшук білоруське КДБ. Друзі, я відкрию вам таємницю, але це не було моїм новорічним бажанням", — каже білоруський комік у своєму Instagram.

Ще один білоруський гуморист — Ідрак Мірзалізаде — був видворений із Росії через свої жарти. На одному з російських шоу він пожартував про нелюбов росіян до приїжджих. Ідрак — виходець з Азербайджану, його жарт — не вигадка, а власний досвід. Після виступу стендапера побили на вулиці. А незабаром і московська прокуратура порушила проти коміка справу за статтею "збудження ненависті". У СІЗО Ідрак провів 10 діб. Після арешту МВС Росії назавжди заборонило Мірзалізаде в'їзд до країни.

"У Росії саме політичне насильство є прерогативою держави. В авторитарній російській моделі держава — це єдиний актор на полі насильницького придушення якихось політичних чи громадських рухів", — каже дослідник радикальних рухів в Україні В'ячеслав Ліхачов.

Жартувати на гострі теми люблять у всьому світі. І реакція суспільства буває різною. Відомий британський комік Саша Барон Коен зняв цикл фільмів, у яких висміює феміністок, американські канони демократії, виступає у ролі антисеміта та гея, диктатора. Найбільшу популярність йому принесли ролі у картинах "Алі Джі в парламенті", "Борат" та його продовження, "Бруно", "Диктатор". Його фільми заборонили до показів у Казахстані та інших країнах. Водночас Саша Барон Коен отримав всесвітнє визнання, нагороду "Золотий глобус" та інші престижні премії.

А ось японський комік Кентаро Кобаясі втратив посаду режисера відкриття Олімпійських ігор 2020 року в Токіо. Його звільнили, коли довідалися, що 30 років тому Кобаясі жартував про вбивства євреїв. Це приклад здорової реакції суспільства на неприйнятний для нього гумор.

"Спільнота, до якої належав режисер, вирішила, що їхні цінності несумісні з цінностями цієї людини. І це звичайна процедура. Якщо людина пожартувала невдало і вибачилася за це, її можуть вибачити, а можуть і не вибачити. Це — репутація. Ти не можеш говорити дурниці про речі надзвичайно болючі для суспільства. Наприклад, людина пожартувала про Голокост, і з нею не захотіли більше мати справи", — наголошує голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович.

Українські коміки визнають: в Україні почуваються вільними у творчості. Але до вибору тем, кажуть, підходять максимально свідомо: перевіряють і жарти, і реакцію на них.

"Як я обираю теми, на які вирішую не жартувати? Мабуть, коли відчуваю, що це жарти, в які я не внесу нічого нового. Якщо мій жарт не дасть нового контексту, не буде ні освітнім, ні розважальним, і ситуація, про яку жартують, поза моїм особистим досвідом, — то я вирішую, що моя думка про це не така важлива, щоби жартувати на цю тему", — каже комікиня Ірина Гіль.

Гумор корелюється і з етичними нормами, продовжує Антон Дробович.

"У таких темах дуже легко перейти межу, і це гостра історія. Ця межа — зазвичай суспільна домовленість. З одного боку, має бути чутливість художників, коміків-стендаперів. А з іншого боку, має бути вдумливість суспільства. І ця межа — золота середина, яка формується у комунікації суспільства та митця", — пояснює голова Українського інституту національної пам'яті.

Вплинути на артиста та його невдалі жарти можна й гаманцем. Якщо на концерти перестануть купувати квитки, то, ймовірно, авторам доведеться переписувати окремі монологи. Втратити репутацію набагато простіше, ніж завоювати.

"Частину аудиторії я справді втратив. Набагато складніше стало збирати зали. Особливо після того, як мені зірвали тур Україною, який був моїм першим. Деякі організатори не хочуть співпрацювати зі мною. Я себе відкинув просто на два роки назад цими скандалами", — ділиться стендап-комік Йоггіслав.

Щоби Україна й надалі залишалася простором свободи слова, суспільство має розв’язувати будь-які питання виключно у межах цивілізованої дискусії, гадає Антон Дробович.

"Критика також має бути влучною, дошкульною. Над таким коміком можна пожартувати ще сильніше, — наприклад, артом, так, що всі з нього сміятимуться. Але це вимагає креативу, роздумів. Або написати серйозну статтю: чому це погано, й закликати до бойкоту та публічного вибачення", — каже Антон Дробович.

Право на свободу слова в державі — не просто стаття в Конституції, а й уміння громадян чути інший погляд, вміти зрозуміти одне одного, та оцінити можливі наслідки своїх слів та дій.