Про успіх та критику психологічного роману "Біла кімната": інтерв'ю з засновницею проєкту Reading Mary

У 2024 році у видавництві "КСД" вийшла друком книжка книжкової блогерки Марії Маргуліс "Біла кімната". Це містична та психологічна історія про таємниці людської душі, кохання та Київ 2010 року. Роман швидко розкупили. Серед тисяч відгуків були й негативні. Як до цього ставиться авторка,  чи готова писати другу книгу та яким чином Марія Маргуліс висловлює підтримку українських авторів дізнавайтеся в матеріалі "Ранку Вдома".

Ведучі — Ірина Хоменко та Денис Мінін.

— Ви стільки розповідаєте про інші книжки. Тепер написали свою. Що то за біла кімната? Що надихнуло вас писати?

— Насправді натхнення з'явилося, коли я переживала доволі важкий період. Ідея роману доволі сильно еволюціонувала за роки, адже написати роман я вирішила ще 7 років тому. Я ту ідею собі записала, виписала деякі деталі сюжету, перший розділ та відклала все це в шухляду. Я не вірила, що зможу дописати. Бо життя буремне, багато роботи, канал і все таке.

Вже під час повномасштабного вторгнення, після повернення з евакуації, зрозуміла, що хочу повернутися до цієї ідеї, допоки є час, бо війна все розставила на свої місця. Сама ідея набула інших форм. Наразі це зовсім не те, що я придумала сім років тому.

— З кого писали героїв? Хто вони?

— По суті, у нас там є ще один персонаж, це жінка, тому що в романі є дві лінії. Одна лінія — з п'ятьма чоловіками, інша лінія — про двох закоханих. Мені здається, що всі ці люди — це по-своєму я. Насправді вони різні, але в кожного я заклала щось від себе. Бо я не можу вигадати, скажімо, того, чого я не відчуваю, не знаю, не розумію.

— Ви маєте на Youtube книжковий канал Reading Mary. Чи вплинув якось цей досвід на написання книги "Біла кімната"?

— Я думаю, що не дуже сильно вплинув. Це паралельні діяльності. Напевно, навіть якби у мене не було блогу, я б все одно, повернувшись з евакуації, сіла б писати. Просто, можливо, у цієї книжки була б інша доля, її б менше людей чекало, менше людей про неї знало. Тож загалом це доволі незалежні досвіди, на мій погляд.

— Як повернення з евакуації вплинуло на цю книгу?

— В евакуації я була дуже нещасна. Я була в безпеці, я була у Франції, у подруги, але я була нещасна. Я дуже хотіла повернутися додому за першої ж нагоди... Я була три місяці в евакуації. Потім таки повернулася до Києва. Попри те, що тут були часті обстріли, мені тут стало легше. Просто камінь з душі впав. Я була щаслива.

Водночас я дуже тривожна людина. На момент повернення додому я переконала себе у тому, що треба встигнути втілити мрію — написати роман. Бо ракета могла прилетіти куди завгодно і коли завгодно. До речі, пів року тому у місце біля мого будинку таки влучила ракета. Ми були вдома. Нам вибило вікна, була дірка в стіні, яка межує з сусідами.

Слава Богу, всі в порядку, всі вижили, все добре. Квартиру ми відремонтували. Втім, якраз думки про подібні події спонукали до написання книги. При тому ще й був такий період житті, що робота була на стопі, тож в мене було трохи вільного часу.

— Дебют відбувся. Чи плануєте писати другу?

— Я над цим працюю. Втім, я не обіцяю людям, що книжка буде, аж поки я її не видам.

— Ви книжковий блогер-оглядач. Що ви сказали би про "Білу книгу" як блогер, незаанґажовано?

— Я б сказала, що ця книжка ідеальна для марафону тонких книг. Є такий формат в книжковому середовищі, це марафон тонких книжок. Тут якраз 208 сторінок, так що це ідеально для такого марафону. Мені здається, що психологічно легше підходити до книжки, коли вона мала. Це я кажу як читачка, не як письменниця, а суто як читачка.

Я подумала б, що це трилер, судячи з обкладинки. Насправді це психологічний роман, але там є відголос трилера в деяких сценах. Дехто думає, що це історія пов'язана з психлікарнею. Мені подобається, що люди на початку мають певні теорії. Десь вони підтверджуються, а десь ні.

— В мережі ваші шанувальники жалілися на те, що не змогли купити книгу на презентації. Чи правда це і чому так сталося?

— У нас на перших декількох презентаціях дійсно був солд-аут. Людей було більше, ніж книжок. Деякі відвідувачі були не дуже цим вдоволені, і я їх розумію. Це така була непередбачувана для нас ситуація. Приємна й неприємна водночас.

Десь після другої чи третій презентації я казала, підписникам, щоб вони заздалегідь купували книжку, якщо вони хочуть автограф. Бо на всіх може не вистачити під час презентації. Багато хто купував книги до презентації й коли підходили до мене, щоб підписати книгу, дякували за те, що я їх попередила.

— Який був найприємніший та найбільш неприємний відгук про цю книгу?

— Напевно, для мене найприємнішими були найперші відгуки від моїх бета-рідерів. Бо я давала бета-рідерам читати книжку, аби отримати фідбек. Після прочитання вони отримували від мене анкету, таку доволі деталізовану, там 17 питань було, і всі вони були з розгляду, чи оцей поворот сюжету здався вам логічним, чи оці діалоги вам там нормально лягли. Це був розбір книги.

Мені треба було чесний фідбек отримати, бо люди можуть прочитати й не завжди можуть сформулювати розгорнутий відгук. З детальною анкетою це зробити легше.

Я отримувала схвальні відгуки, що неймовірно приємно. Я не очікувала такого, бо вже 30 разів перечитала цей текст. Я його і люблю, і ненавиджу водночас.

Найбільш неприємний відгук стосувався того, що книга нібито написана штучним інтелектом. Я нормально ставлюся до негативних відгуків, вони очікувані. У мене нема мети всім подобатися, але мене завжди бентежить як блогерку, і як письменницю, і як читачку, момент під час якого критик переходить на особистості. Коли ця критика перетворюється на цькування або читачів твору, або письменника. В тому відгуку я це відчула.

Я, наприклад, на своєму каналі дуже часто говорю про так звані стигматизовані жанри. Це любовні романи, наприклад. Це графічні романи або комікси, як їх називають. Я роблю це саме для того, щоб дестигматизувати ці жанри. Тому що часто на читачів таких жанрів дивно дивляться. Тому дуже швидко мій канал перетворився на боротьбу з маргіналізацією.

Мені болить, коли наших авторів принижують, або знецінюють те, що вони роблять. Не тільки тому, що я сама авторка, а, тому що я розумію, що, наприклад, український автор, він дуже легко може цей відгук побачити. Він точно не допоможе автору, а лише завдає шкоди. Зрештою людина може перестати писати після такого відгуку. У наших книжкових блогерів можна побачити різні форми висловів. Намагаюся боротися з цим як письменниця, як блогерка, як читачка.

Також цікаві гості "Ранку Вдома":

• Гідний екранізації Netflix: розмова з автором гостросюжетного роману "Порятунок з російських щелеп"
• Книга — це зброя: організатори розповіли про особливості благодійного фестивалю KyivBookFest 2024 
• Новий навчальний рік для українських школярів — вдома та за кордоном: про нововведення говоримо з менеджеркою проєкту "Школа офлайн"
• Подкаст "Сила в тобі" показує досягнення українських жінок та закликає до толерантності: деталі проєкту розкрила засновниця ГО "Дівчата"
• Темне фентезі в українській літературі: інтерв'ю з автором "Аномалії" та "Останнього спадку"
• Фільм "Озброєні піснею": про українських музикантів під час війни говоримо з програмним директором "Артхаус Трафік"
• Українців закликають приєднатися до Всесвітнього дня прибирання: про акцію розповіла лідерка екоруху Let's Do It Ukraine
• Застосунок "Армія+" та навчання військової справи: деталі розкрила заступниця міністра оборони