Перша українка в Голлівуді, наступниця Грети Гарбо чи "зрадниця" СРСР — історія Анни Стен

Анна Стен — киянка, яка була популярна в 1920–1930-х роках у Радянському Союзі, Європі та США. Її також називають першою голлівудською акторкою українського походження. Життя Анни оповите таємницею, а з її біографією пов'язано багато легенд. Про те, як вона потрапила до Голлівуду та чому радянська влада зробила її зрадницею, розповідається у сюжеті "Ранку Вдома".

Кінозірка за пранням

Анна Стен (у дівоцтві Фесак) народилася у грудні 1908 року у Києві. Навчалася у Київському державному театральному технікумі, а також виступала у постановках місцевих аматорських театрів. Перші кроки на театральній сцені зробила в київському Малому театрі на Хрещатику.

Першим чоловіком Анни став київський естрадний актор Борис Стен (Бернштейн). Його прізвище і стало її псевдонімом, з яким дівчина дебютувала у кіно. Подружнє щастя тривало недовго. Пара швидко розійшлася, Анна переїхала до Москви, де знялася у своїй першій кінострічці. 

Дебютом у кіно для Анни Стен став радянський німий художній фільм "Міс Менд" 1926 року. Фільм був доволі успішним, але на українку там мало хто звернув увагу, адже її роль була другорядною.

Свою першу головну роль Анна зіграла у стрічці 1927 року Бориса Барнета "Дівчина з коробкою" — радянській романтичній комедії, що була знята в межах кампанії з пропаганди Державного займу СРСР. Фільм демонстрували не лише в Союзі, а й у Європі та США, що згодом позитивно вплинуло на кар'єру українки.

Образ зірки першої величини за Анною Стен закріпився після виходу соціальної драми Федора Оцепа "Земля в полоні". Під час роботи над фільмом режисер закохався у Стен, вона відповіла йому взаємністю, тож після зйомок Анна Стен та Оцеп побралися.

Наприкінці 20-х років Анна Стен — справжня зірка радянського кіно. Відтоді вона завжди знімалася у головних ролях, її впізнавали на вулицях, її обличчя розміщували на перших шпальтах, у неї брали автографи, а її стиль копіювали. 

Незважаючи на стрімку славу та масовий продаж портретів Анни Стен, акторка не відчувала себе по-справжньому щасливою. Великих фінансів її успіх теж не приносив. Разом із чоловіком вона жила в Москві у двокімнатній комуналці, без будь-якої обслуги. Існує легенда про те, як у гості до неї прийшла подруга акторка Галина Кравченко та застала Анну за пранням білизни. "Аня, як ти виглядаєш? Боже! Подивися на себе! Ти ж кінозірка!", — вигукнула Кравченко. На що Анна відповіла: "Але ж я радянська кінозірка!".

Нова Грета Гарбо

У 1930 році разом із чоловіком Анна Стен переїхала до Берліна за професійним обміном кінокомпанії "Межрабпомфильм" і розпочала зйомки в стрічках виробництва провідної німецької кінокомпанії UFA.

З 1931 року Стен активно знімається в німецькому кіно. Її міжнародним проривом стала німецько-французька стрічка "Вбивця Дмітрій Карамазов", режисером якої виступив її чоловік. Зі сценарієм за мотивами твору Достоєвського фільм мав величезний успіх у світі. Акторка опинилася на піку популярності. Її запрошували у різні картини в Німеччині, Франції і навіть США. Її ставили в один ряд із Гретою Гарбо і Марлен Дітрих.

"Зрадниця" СРСР

Анна Стен не планувала залишатися у Німеччині назавжди, але радянська преса почала різко критикувати її співпрацю з німецьким кіно та звинувачувати у тому, що вона за гроші зрадила своє радянське громадянство.

Шлях додому остаточно перекрила публікація фрагментів щоденника Стен. Анна залишила його на зберігання своєму товаришу, радянському критику Хрисанфові Херсонському, але поки вона знімалася в Німеччині, критик прочитав її записи та написав розгромну статтю для журналу "Пролетарський театр". Так ім'я Анни Стен стало табу.

Голівудська "Дурничка Голдвіна"

Роботи Анни Стен привернули увагу американського кіномагната та співвласника кіностудії MGM (Metro-Goldwyn-Mayer) Семюеля Голдвіна. Він саме шукав акторку іноземного походження, з котрої можна було б зробити суперницю чи наступницю Грети Гарбо.

На той момент Анна вже розлучилася з Оцепом та побралася з Євгеном Френке — російським емігрантом, архітектором та кінопродюсером. Після тривалих роздумів подружжя згодилося на переїзд до США, а Анна підписала контракт з MGM. 

"Все в моєму серці промовляло, що вона буде найкращою в історії кіно. Багато хто так думав. Це щось особливе, це зірка! В неї є все, що потрібно: краса, стиль, сексапільність, клас. Її інтелігентність поєднується з інтуїцією художника, що добре знає життя. В неї величезний досвід і вона може грати, як бестія", — згадував свої враження від проб українки Семюель Голдвін.

Не володіючи англійською, Анна Стен була змушена посилено її вивчати, наполегливо позбуваючись акценту. Семюель Голдвін не шкодував грошей на репетиторів та тренерів для українки. Його преса називала Анну "пристрасною селянкою" і продавала її образ газетам по всій Америці. 

Форсована й зухвала рекламна кампанія дала зворотні результати. Жоден із трьох випущених на MGM фільмів ("Нана", Ми знову живі" та "Шлюбна ніч"), хоч як активно рекламованих, не мав ні великого успіху, ні касових зборів. Це змусило Голдвіна розірвати контракт зі Стен, а Анна отримала прізвисько "Дурничка Голдвіна" (Goldwyn's Folly). Кінокритики все ж таки відзначили її талант і більше критикували Голдвіна за те, що не створив для неї належної глибокої ролі, а замкнув її в заздалегідь підготовлений образ стереотипної красуні зі скляними очима.

Зірка згасла

У 1937 році Анна Стен оформила американське громадянство. Тоді ж взяла участь у найпопулярнішому тогочасному радіошоу Lux Radio Theater, яке для багатьох американських акторів стало перепусткою в справжні зірки Голлівуду. Радіовистава за п'єсою Джорджа Бара МакКатчеона Graustark мала велику популярність, але принципово не змінила статус Стен як згасаючої зірки.

У 1937 році Анна взяла творчу паузу і з'являлася на екранах дедалі рідше. Вона жила на власній віллі на березі Тихого океану разом із чоловіком. Гонорарів з тих кількох стрічок, у яких вона раніше знялася, вистачило, щоб не перейматися про гроші до кінця життя.

Попри те, що Анна Стен не вдалося стати зіркою першого ешелону, вона не покидала акторську діяльність. Українка взяла участь у багатьох театральних постановах. 1938 року вона дебютувала на Бродвеї в п'єсі Бертольда Брехта "Тригрошова опера".

Останній фільм, у якому знялася Анна — "Черниця і сержант" 1962 року. Стен оселилася у районі Беверлі-Гіллз разом зі своїм чоловіком та почала займалася живописом. Її роботи виставляли у відомих галереях, наприклад у Бостонському музеї, а Смітсонівський інститут влаштував європейське турне творів Анни Стен.

Загалом творчий доробок Анни Стен у кіно становить понад 30 фільмів. Багато з них не збереглися до нашого часу. В останні роки життя Стен присвятила себе благодійності та допомагала емігрантам, які втікали з Радянського Союзу. 

Померла Анна у віці 85 років. Любов до України вона пронесла у своєму серці до самого кінця.

Читайте також: У світі дизайну одягу і авто: постаті Каринської, Савчика, Сахновського та їхня революція дизайну у програмі "Код ідентичності"