Небезпека емоційного вигорання і способи боротьби з ним: "Утро Дома" з психологом Юлією Кондратевич

Емоційне вигорання — небезпечний синдром, до котрого схильні багато людей. Постійна втома, небажання вставати на роботу — це далеко не всі ознаки емоційного вигорання.

Чим небезпечне вигорання, як із ним боротися і як його не допустити — розповіла психолог і психотерапевт Юлія Кондратевич в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучі — Юлія Крапівіна та Костянтин Войтенко.

— Що таке емоційне вигорання?

— Вигорання — це синдром хронічної втоми. Я як психолог перебуваю в зоні ризику. Коли я чітко розумію, що у мене є втома або вигорання, я зупиняюся і намагаюся зрозуміти, що сталося, де був цей тригер. І тоді я переглядаю систему. Можливо, змінюю графік роботи. Можливо, йду у відпустку, якщо це початкова стадія вигорання.

— Що для вас є показником вигорання?

— Коли не хочеться вставати на роботу. Вигорання — це тривалий стрес, в якому людина перебуває місяць, рік або кілька років. Чим довший цей стрес, тим сильніші його наслідки.

— Часто вигорання плутають із депресією. В чому різниця?

— Коли я спілкуюся з клієнтом і у нього вигорання, він робить акцент на роботу. У нього є потреба бути потрібним.

А депресія — це більш серйозний стан, клінічний діагноз, коли дійсно складно встати з ліжка, коли є постійний плач, коли людина вже не отримує задоволення від тих речей, від яких отримувала раніше. Це часто відбувається, якщо вона працює на одній роботі, яка їй не подобається, яка для неї монотонна. За статистикою, на одній роботі не можна працювати понад 6-8 років.

— Що робити, якщо робота набридла? Адже звільнення не завжди допомагає.

— Ми можемо навчатися. Поступово переходити на іншу посаду, говорити про це з начальством. Адекватні начальники можуть це сприймати досить спокійно, давати відпустку.

— У яких професіях емоційне вигорання відбувається найчастіше?

— Історія з емоційним вигоранням почалася в Америці в 1970-х роках після дослідження, в якому взяли участь медпрацівники. Це найбільша група, яка схильна до вигорання. Вони працюють ненормовано, є високий ризик втрати пацієнта, а в нашій країні до цього додаються низькі зарплати.

Також схильні до ризику люди, які сильно "горять" своєю роботою. Наприклад, стартапери, в яких є класна ідея, і щоб втілити її, вони працюють цілодобово, не ставлячи ліміти, забуваючи про особисте життя, про свої інтереси. Це прямий шлях до вигорання.

— Вигорання є хворобою?

— Емоційне вигорання є синдромом, відповідно до класифікації Всесвітньої організації охорони здоров’я. Це не є медичною хворобою, не є розладом. Тобто в Європі, наприклад, дають лікарняний, тільки якщо це депресія — медичний діагноз.

У нашій культурі часто дітям кажуть, що відпочивати не можна. Завжди є робота. Є уроки, домашні завдання тощо. І в людини формується розуміння, що вона не може відпочивати. Якщо вона, наприклад, дивиться цілий день серіали, значить вона нероба, ледар тощо. Тому ми не можемо розслабитися, і це сильно впливає на нашу психіку.

Важливо розуміти свої кордони. Чітко відстежувати, коли вам щось не подобається. Не відтягувати це, не чекати, коли начальник зміниться або робота стане цікавішою, або коли підвищать зарплату. А розуміти, як довго ви готові з цим миритися, і ставити собі ліміт. Якщо ви зрозумієте, що робота вас не влаштовує, але ви ще можете на неї ходити, потихеньку підшукуйте щось інше.

— Що робити, щоб не загнати себе в цей стан?

— Важливо розуміти та приймати свої емоції, а не витісняти їх. Тому що витіснення — частий процес, коли ми говоримо: "Я не буду про це думати". І ми забуваємо.

— Хто частіше схильний до емоційного вигорання — жінки чи чоловіки?

— Тут немає чіткої градації. Тут більше акцент на індивідуальність — як ми реагуємо на певну ситуацію.