Огляд перспектив водневої енергетики в Україні

Фото: h2-view.com

Автор: Сергій Даців, Марія Орлик

27 січня 2021 року

Водень стає предметом палких дискусій серед експертів у галузі енергетики, інвесторів та інших зацікавлених сторін. Донедавна розвитку водневої енергетики перешкоджали висока вартість відновлюваних джерел енергії та недостатній прогрес в технологіях. Сьогодні ситуація інша. Розробка більш екологічно чистих способів виробництва енергії стала пріоритетом для скорочення викидів парникових газів. "Зелений" водень тепер стає одним з ключових рішень.

Україна може опинитися в центрі водневої енергетики. У своїй "Водневій стратегії" ЄС розглядає Україну як країну з високим потенціалом виробництва низьковуглецевого водню. Євросоюз закликав Україну приєднатися до Альянсу за чистий водень, і це має відбутися найближчим часом.

Крім того, Україна може виробляти значну кількість водню. За оцінками, щорічно в Україні може йтися приблизно про 505,133 млн куб. м "зеленого" водню. Однак в Україні немає попиту на водень в таких обсягах; тому виробництво в основному розглядається для експорту в ЄС. Наприклад, Hydrogen Europe планує до 2030 року експортувати з України 8 ГВт "зеленого" водню.

Швидке зростання виробництва "зеленого" водню в Україні в найближчі роки перебуває під загрозою через його високу вартість. Експерти припускають, що до 2050 року "зелений" водень можна буде виробляти за ціною від 0,8 до 1,6 дол. за кг в більшості регіонів світу. Це можна порівняти з ціною на газ, що робить виробництво водневої енергії конкурентоспроможним з поточними цінами на природний газ в Бразилії, Китаї, Індії, Німеччині та країнах Скандинавії в еквіваленті енергії. З урахуванням вартості зберігання та інфраструктури трубопроводів, вартість доставки поновлюваного водню в Китаї, Індії та Західній Європі може впасти приблизно до 2 дол./кг у 2030 році і до 1 дол./кг у 2050 році.

Висока вартість виробництва "зеленого" водню є незалежним чинником, який значно перешкоджає його виробництву. Але висока вартість "зеленого" водню дає Україні надзвичайно цінний час для підготовки до виробництва водню — розробки відповідного законодавства, відповідного інвестиційного клімату і діючих стимулів.

Крім виробничого потенціалу, Україна має хороші перспективи для розвитку водневої транспортної системи на базі діючої газотранспортної системи (далі — ГТС), протяжністю 37 000 км, яка з'єднує Україну з ЄС і Молдовою. Уряд України вже розглядає переваги використання української ГТС для транспортування водню. Є кілька перешкод, які необхідно усунути, перш ніж ГТС можна буде використовувати для передачі водню.

По-перше, ні Кодекс ГТС, ні Кодекс газорозподільних систем в Україні не містять положень, що дозволяють передавати водень через них. Отже, в кодекси необхідно внести поправки.

Хоча згадане вище дослідження не буде завершено до 2022 року, вже очевидно, що українська ГТС може бути використана для передачі водню, але тільки після модернізації, яка потребує значних інвестицій. Дуже ймовірно, що Україні буде складно отримати таке фінансування за рахунок тільки внутрішніх фінансових ресурсів.

Як розвиток потужностей по водневому електролізу, так і інвестиції в українську ГТС вимагають значних правових стимулів для залучення внутрішніх і особливо іноземних інвестицій в цю галузь. Тому створення стимулів для розвитку водневої енергетики має стати пріоритетом для уряду країни.

Україна вже має відповідний досвід застосування правових стимулів для заохочення розвитку відновлюваних джерел енергії. Але ці стимули виявилися менш ефективними, ніж очікувалося, оскільки приблизно через 5 років їх застосування загальне виробництво енергії з відновлюваних джерел досягло всього 4%.

Ці 4% були досягнуті за непропорційно високою ціною. Наприклад, в першій половині 2020 року "Гарантований покупець", державне підприємство, яке відповідає за отримання відновлюваної енергії від виробників, купувало "зелену" енергію за 0,16 євро за кВт, тоді як ядерна енергія купувалася за 0,012 євро за кВт. Крім того, "Гарантований покупець" зазнає труднощів з оплатою "зеленої" енергії, а українська енергосистема страждає від дисбалансу, який буде регулюватися більш широким використанням теплової енергії (яка виробляє енергію за рахунок спалювання вугілля).

Цей досвід слід використовувати в якості відправної точки при розробці стимулів для розвитку виробництва водневої енергії та інфраструктури для її передачі в країні.

В цілому, Україна має всі шанси створити сильну та високорентабельну водневу енергетику, враховуючи її здатність розвивати виробництво та передачу екологічно чистої водневої енергії. Здається, є достатньо часу для розробки стимулів для модернізації української ГТС, розвитку генеруючих потужностей для задоволення національного попиту на водневу енергію і продажу водню в сусідні країни.

За матеріалами Balkan Green Energy News

Прямий ефір