Леонід Кравчук. Історична роль засновника незалежної України

Перед тим, як стати у 1991 році президентом України, уродженець Рівненщини Леонід Кравчук зробив блискучу кар'єру в Комуністичній партії та належав до так званої партійної еліти.

"У 1967 році я поїхав навчатися до Москви. Коли прочитав деякі резолюції Леніна, то у мене волосся стало дибки. Тому що це було — "стріляти, вбивати". Мовляв, стріляйте, революція все виправдає. Я тоді зробив висновок, що така держава, така влада не має права існувати", — згадував політик.

Він зробив кар'єру від керівника відділу радянської агітації та пропаганди у 70-80 роках — до голови Верховної Ради УРСР 1990-му. А буквально через місяць — 24 серпня — під його головуванням Верховна Рада ухвалила Акт про проголошення незалежності України.

Кравчук взяв участь у перших президентських виборах, що відбулися 1 грудня 1991 року, та виграв їх у першому турі, набравши 61,59% голосів. Цього ж дня відбувався всеукраїнський референдум щодо проголошення незалежності — її підтримали понад 90% українців.

"Відтепер наше майбутнє і доля залежать від нас самих. Ми маємо побудувати нову державу, з власною відкритою економічною системою, армією, службою безпеки. Держава демократична, правова, цивільна та багата", — заявив тоді новообраний президент Кравчук.

"Те, що спочатку незалежну Україну очолила колишня номенклатура на чолі з Леонідом Макаровичем, сприяло тому, що все-таки Україна здобула свою незалежність швидко і не конфліктно. І треба віддати належне Кравчуку, що він підкріпив незалежність України всеукраїнським референдумом. Це посилило. політичне рішення про незалежність. Треба було показати, що це не лише рішення депутатів парламенту, а й це рішення самого українського народу. Він не побоявся піти на референдум", — коментує політолог Володимир Фесенко.

Леонід Кравчук любив наголошувати на своїй участі у підписанні Біловезьких угод, після яких офіційно припинив існувати СРСР. "Незалежність прийшла в Україну несподівано — прилетів Кравчук і привіз її на тарілочці з блакитною облямівкою" — так він жартома описував ці події.

"Треба згадати нараду, яка була між ним, Борисом Єльциним та Шушкевичем у Пущі в Білорусі. Тоді Єльцин запропонував Кравчуку підписати по суті новий союзний договір, але Кравчук відмовився від цієї ініціативи", — нагадав депутат Верховної Ради України І-ІV, IV скликань Іван Заєць.

За його президентства розпочався процес ядерного роззброєння України в обмін на гарантії безпеки. Але людям правління Кравчука більше запам'яталося гіперінфляцією та крахом економіки — час був непростий, країна переживала глибоку трансформацію. Сумки, якими у 90-ті користувалися перекупники (човникові), досі називають "кравчучками". Сам він вважав це символом підприємливості та ринкової економіки.

"Той, хто взяв "кравчучку" та поїхав до Туреччини, Польщі, сьогодні вже має маленький бізнес. Хто замість "кравчучки" взяв прапор, той досі за гроші ходить на мітинги", — говорив перший президент України.

Великі страйки шахтарів 1993 року призвели до парламентської кризи. Згодом Рада оголосила позачергові президентські вибори. Опиратися цим процесам Кравчук не став. "Маємо що маємо" — говорив він. З того часу ця фраза пішла в народ.

"Попри те, що Леонід Макарович колишній комуніст, він сприяв формуванню в Україні багатопартійної політичної системи. Це теж його велика заслуга. І те, що він владу віддав без проблем, не чинячи опір, не чіпляючись за неї. А те, що в Україні було закладено традицію передачі влади від одного президента, до іншого — дозволило не створити авторитарних тенденцій, які потім з'явилися і в Росії, і в Білорусії, і в багатьох інших пострадянських країнах. Я думаю, тут також є заслуга Леоніда Макаровича", — зазначає політолог Фесенко.

"Він — перший президент. Ніколи за владу не тримався. Він почув українців і одразу оголосив дострокові вибори. І коли він їх програв, він не доводив через суди, що вибори були сфальшовані, він не тримався, не хапався за це президентське крісло. Він спокійно, мирно передав владу Леоніду Кучмі", — каже прем'єр-міністерка України (2005, 2007-2010) Юлія Тимошенко.

Після перемоги Леоніда Кучми Кравчук сам наполіг на тому, щоб влаштувати церемонію передачі влади. Він особисто у супроводі почесної варти та журналістів провів наступника у президентську резиденцію та у свій колишній кабінет.

Після поразки на президентських виборах Леонід Макарович мав обирати: чи просто залишитися символічною фігурою — першим президентом, чи продовжувати політичну кар'єру. Вибрав друге. Тричі балотувався і ставав депутатом Верховної Ради, два рази — від партії СДПУ(о), яка підтримувала проросійський вектор, та одним із лідерів якої був Віктор Медведчук.

"У нього не було "зірковості", що ось я колишній президент і до мене треба підходити з особливим пієтетом. У цьому плані він був досить демократичний і відкритий. У нього були свої політичні симпатії та антипатії. Були й помилки у його біографії. Наприклад, у 90-ті роки (щоправда, не він один згрішив) він був членом партії, яку створював Медведчук із компаньйонами. Ось у цьому плані Леонід Макарович згрішив, щоправда, потім відійшов", — пояснює Фесенко.

У середині 2000-х Кравчук очолив опозиційний блок "Не так", його створювали на противагу тодішньому кандидату у президенти Віктору Ющенку. Вибори пройшли з численними порушеннями та фальсифікаціями. У країні спалахнула Помаранчева революція. Ющенко став президентом

А блок "Не так" із тріском програв вибори, не подолавши і 3% бар'єру. Кравчук у результаті розійшовся із політичною силою Медведчука. А вже у 2010 році застерігав від зближення із Російською Федерацією. Причому дуже поетично: "Цілуйтеся, але не лягайте в ліжко, не йдіть у чужий будинок — майте на свою квартиру".

Такі політичні кульбіти та гнучкість були характерною рисою Леоніда Кравчука. "Хитрий лис" або "той, хто йде між крапельок" — так про нього говорили політичні соратники та опоненти.

Коли за президентське крісло боролися Янукович та Тимошенко, Кравчук підтримав саме Юлію Володимирівну.

"Коли я вперше стала прем'єр-міністеркою, і мені було складно, я думала — як краще зробити так, щоб Україна розвивалася правильно. Леонід Макарович сказав мені: "Не хвилюйся, роби так, як тобі підказує серце, а помилки бувають у всіх. А найголовніше, щоб у серці була любов до України та українців. Якщо це є, то все інше складеться якнайкраще". І я запам'ятала це на все життя", — каже прем'єр-міністерка України (2005, 2007-2010) Юлія Тимошенко.

Після перемоги Януковича Кравчук працював у Конституційній асамблеї, де напрацьовував зміни до Конституції.

Після подій на Майдані 2013 року, а також у Криму та на Донбасі 2014-го позиція Кравчука була чіткою та однозначною — проукраїнською. Перший президент глибоко переживав те, що відбувалося, але повертати окуповані території пропонував дипломатичним шляхом.

"Не буде такого, щоб Крим сказав: "Ми вже не хочемо з Росією, а хочемо назад в Україну". Росія не дозволить. Забрати Крим силою? Ви ж розумієте, це неможливо. Не треба боятися "особливого статусу" Донбасу. Якщо ми наполягатиме на тому, що ми все одно переможемо на Донбасі — там кінця війни не буде", — говорив він у ті роки.

У Конституційній комісії Кравчук залишався і за президентства Петра Порошенка. Він продовжував працювати над проєктами змін до основного закону країни.

Спокійна старість — не про Кравчука. 2020 року на прохання президента Володимира Зеленського 86-річний Кравчук став головою української делегації Тристоронньої контактної групи з врегулювання ситуації на Донбасі ("Мінська група"), змінивши на цій посаді Леоніда Кучму.

Один із висловів Кравчука "Я не боюся" — пройшов червоною ниткою через усю його політичну кар'єру. Не боявся підписати документ, який фактично припиняє існування СРСР, не боявся відмовитися від проросійського вектора, не боявся відкрито чи навіть різко висловлюватися на адресу політичних опонентів і навіть друзів. Будучи головою української делегації в ТКГ, він наголошував — не боїться говорити з ким завгодно, аби тільки настав мир, але підписувати документ, який зашкодить Україні, не буде.

"Я дуже добре пам'ятаю, як під час одного із засідань [глава російської делегації у ТКГ] Борис Гризлов якось повчально виступив. А Леонід Макарович не витримав, дипломатичний стиль відклав і сказав: “Хочу нагадати, Борисе В'ячеславовичу, що ми давно вже не в Радянському Союзі, давно вже не під Кремлем, не треба нам тут розповідати, що і як ми маємо робити”. Леонід Макарович міг врізати. Толерантно, але врізати", — згадує колишній заступник керівника глави української делегації ТКГ Олексій Резніков.

Попри свій похилий вік, Кравчук активно коментував перебіг переговорів у ЗМІ. І більше не шукав правильних слів, прямо називаючи ворога — ворогом.

Він також включався на російські телеканали, намагаючись використати свій авторитет, щоб переконати та ставити свій порядок денний. Хоча й розумів, що кремлівські ЗМІ намагаються використати це для своєї пропаганди.

16 липня 2021 року він звернувся до народних депутатів та президента на честь 30-ї річниці ухвалення декларації про суверенітет України. Ця промова у Верховній Раді стала його останнім публічним виступом.

"Шановний пане президент, всіляко підтримуючи втілення в життя фундаментальних базових позицій демократії та верховенства права, я дуже прошу вас не забувати, що все це діє тоді, коли діє закон, і перед законом усі рівні. І це не слова", — звернувся перший президент Леонід Кравчук до шостого президента Володимира Зеленського.

"Він був не просто політиком і навіть історичною фігурою. Він був людиною, яка вміє знайти мудрі слова і сказати їх так, щоб їх почули всі українці. Леонід Кравчук завжди залишався з України. Можливо, саме завдяки своїй мудрості був особливо веселим, завжди цінував життя , щохвилини, але й завжди знаходив не одну хвилину, щоб допомогти розібратися і дати пораду. За це йому я особисто вдячний", — зазначає Володимир Зеленський.

Через 10 днів стало відомо, що Кравчук перебуває у реанімації через ускладнення після операції на серці. Пізніше його стан покращився, але він все одно залишився під наглядом лікарів. Залишаючись у лікарні в Німеччині, він продовжував цікавитися політикою та обмінюватись повідомленнями з чинною владою.

"Коли сталося вторгнення, від нього стали приходити мені побажання тримати ряд, все буде Україна, і він дуже переживав, і передавав нам усім, що ми точно переможемо", — згадує міністр оборони України Олексій Резніков.

Говорячи про можливу повномасштабну війну Російської Федерації проти України, Кравчук попереджав — це стане масштабною трагедією. Новину про початок вторгнення він переніс дуже болісно. А 10 травня стало відомо, що Леонід Кравчук помер.

В останній шлях великого політика провели 17 травня у Києві.

Він не будував собі палаців, обходився без кортежів і погоджувався на будь-яку справу, де міг бути корисним Україні та українському народові. Хоч і не без помилок, він пройшов свій шлях... як завжди, "між крапельками" і залишився для мільйонів — батьком-засновником. І назавжди — першим президентом незалежної України.

Читайте також: Становлення Незалежності, ядерне роззброєння та перемовини щодо Донбасу: віхи шляху Леоніда Кравчука обговорюємо з політологом Володимиром Фесенком