Королева шоколаду та перша бізнеследі Галичини — історія  кондитерки Климентини Авдикович

Україна багата на талановитих, унікальних людей, які завжди були новаторами, першопрохідцями та ідейними натхненниками для всього світу. Однією із таких постатей є Климентина Авдикович-Глинська. Її називають королевою шоколаду та першою бізнеследі Галичини. Вона заснувала українську фабрику цукерок. Цікаві факти про неї дізнавайтеся у "Ранку Вдома" із нашої рубрики "Новатори".

Її називають королевою шоколаду та першою бізнеследі Галичини. Йдеться про Климентину Авдекович-Глинську — жінку, яка заснувала українську фабрику цукерок. Народилася Климентина 27 липня 1884 року на Тернопільщині. Батько Микола Січинський священник та депутат Галицького крайового сейму. Мати Олена Січинська — відома активістка жіночого руху, боролася за права жіноцтва.

"Климентина переймала цей досвід для своїх батьків і розуміла, що потрібно діяти. Не просто споглядати, не просто бути дружиною чи матір'ю, бо цього замало.  Потрібно бути ще й громадянкою. Так, вона мала це відчуття громадянського обов'язку. Вона, безперечно, мала національний світогляд, свідомість та всіляко намагалася підтримувати Український національний рух, Український жіночий рух", — розповідає історикиня, засновниця проєкту Diaspora.ua Ольга Сухобокова.

Климентина здобула освіту і планувала викладати, проте у 18 років зустріла перше кохання та вийшла заміж за професора і відомого письменника Ореста Авдековича. 

"Спочатку вона живе як звичайна жінка того часу. Відповідно до свого статусу — дружини професора, вона має двох дітей: сина та доньку. Вона переймається їхнім вихованням, підтриманням добробуту в родині. Родина мешкає у Відні. Вони забезпечені. Їй не доводилося думати про гроші, бо в неї не було цих бізнес-ідей на початку, коли в неї все було добре в родині. У 1918 році помирає її чоловік, що змушує її кардинально змінити своє життя. Зрештою, змінити кондитерську галузь в Україні", — провадить науковиця.

Климентина овдовіла у 34 роки з двома малими дітьми на руках. Жінка переїхала до Перемишля, почала викладати в Українському інституті для дівчат, але заробітку не вистачало навіть на найнеобхідніші речі. Тоді молода жінка вирішила піти на ризик.

"Так, як це часто буває в голлівудських фільмах, коли попри фіаско людина згадує про свої вміння. Вона згадала, що вона вміє робити помадки — такі солодкі смаколики. Вона навчилася робити їх у Відні. Такими смаколиками вона пригощала рідних. Вона вирішила, що не має що втрачати, тож варто спробувати. Вона продає останню коштовну річ, яка в неї була. За одними даними, це була швейна машинка, за іншими — дорогий годинник чоловіка. Словом, вона продає це і купує натомість мішок цукру та пускає на свій бізнес", — каже історикиня.

Так почалася історія королеви шоколаду на власній кухні у Перемишлі.

"Вона почала варити різні помадки: вишневу, помаранчеву, ванільну, шоколадну. Потім несе їх у кав'ярні, які розташовані біля дому. Тобто вона по суті пропонує подавати до кави такі солодощі. Вона не розраховувала на успіх, але її помадки розкупили та замовили нові", — розповідає Ольга Сухобокова.

Спершу помадки та шоколад Климентина виготовляла в Перемишлі. Бізнес розвивався, і вона найняла помічників. У 1922 році перенесла невелике виробництво до Львова.

"Вона там орендує приміщення у союзу збуту худоби, переробляє його на свою фабрику та запроваджує масове виробництво. У 1922 році львівський магістрат зареєстрував нове підприємство із назвою "Перша українська фабрика цукерків "Фортуна Нова", — пояснила історикиня.

Через конфлікт з орендодавцями Климентині довелося шукати нове приміщення і, заручившись підтримкою митрополита Андрея Шептицького, вона переїхала в інший будинок. Він був частково зруйнований через воєнні дії тисячі.

"У 1924 році вона отримує позику від митрополита Андрея Шептицького, який виступав як меценат. Він надав досить велику позику на той час 46 000 доларів. Якщо переводити на сучасні гроші — це близько 1 мільйона доларів. Це дуже велика сума. Це означає, що він вірив у Климентину. Він щиро хотів її підтримати і як жінку, і як українку", — каже засновниця Diaspora.ua.

Разом вони відремонтували приміщення, закупили найновітніші обладнання та почали виготовляти цукерки. Фабрика виробляла неймовірний на той час обсяг продукції — 5 тонн. З часом бізнес став успішним та відомим, а шоколад Климентина продавали не тільки у Львові, а й в Стрию та Дрогобичі.

"Її філософією була якість. Вона продукцію максимально якісно. Вона стежила за тим, щоб сировина була найкращого ґатунку. Якщо це какао-боби, то їх відбирала найкращої якості. Також вона намагалася і робила на цьому акцент брати сировину місцевого виробника. Це також приклад соціально відповідального бізнесу", — пояснює історикиня.

У 1930-х роках на жінку працювало понад сто двадцять людей та шестеро агентів, які займалися збутом. Вона набирала переважно жінок місцевих, яких потрібно було підтримати. Вона думала над тим, щоб дати людям заробіток та популяризувати українське.

Асортимент вражав. Лише цукерок — 150 різних видів. Також виготовляли тут й шоколад, печиво, морозиво і навіть фруктове желе. Були й спеціальні серії цукерок, присвячені Україні. Зокрема, "Солодка історія України" — шоколадні цукерки, обгортки яких містили портрети впливових українців починаючи від Володимира Великого аж до гетьмана Павла Скоропадського. Серія обгорток була намальована відомими українськими художниками того часу.

Крім того, Климентина була хорошою маркетологинею. Вона випускала спеціальні календарики з зображенням цукерок, а ще розробила 10 заповідей для покупців. Наприклад: "Не говори нічого злого про продукцію "Фортуни нової", доки ти не покуштував її". Або "Не йди на побачення до панянки без цукерків "Фортуни нової". До речі, у 1930-х роках продукцію "Фортуни нової" добре знали та любили навіть за кордоном.

"У 1935 році другий чоловік Климентина, який був управителем та допомагав їй власне фабриками, Теофан Глинський, купив навіть два невеличких літаки, які теж доставляли продукцію фабрики до Європи. Таким чином, їхня продукція була відома не лише серед українців, але й серед тих же поляків, євреїв, які до цього були монополістами в галузі кондитерській", — додає засновниця проєкту Diaspora.ua.

Та попри популярність серед покупців, справи на фабриці йшли доволі складно.

"Вона не змогла повернути ті кошти, які вклав в неї Андрей Шептицький, хоча прибутки були доволі непогані на фабрики. Втім, цього не вистачало, щоб перекрити ті гроші. Також були супутні проблеми, пов'язані зокрема з командою інженерів. Хоча обладнання було новітнім, але воно було не пристосованим до перепадів напруги, до того приміщення, в якому воно було розташоване. Так, для цього потрібні були технологи, які мали їй підказати.Так сталося, що там стіни, наприклад, потріскатися, приміщення треба було переробляти. Тобто якісь такі провали в них все ж таки були", — резюмувала Ольга Суходольська.

Климентина намагалась владнати всі проблеми, і їй це вдавалося, аж поки у Львів не прийшла радянська влада. Офіційно шоколадну фабрику націоналізували у 1939 році. Без жодного відшкодування Климентина виїхала до Відня і залишилась там до смерті. Кондитерки не стало у 1965 році. Вона так і не змирилася з втратою справи усього свого життя.

"Я не відчуваю ані болю, ані смутку чи бодай злості. Суцільна порожнеча в душі, у якій колись жила мрія", — зізнавалася Климентина Авдекович-Глинська.

Зараз на місці колишньої шоколадної фабрики — звичайна багатоповерхівка, збудована у 1970-х роках.  Хоч шоколадний бізнес Климентина закінчився невдало, її діяльність все ж стала прикладом наполегливості та відданості улюбленій справі. Вона назавжди змінила кондитерську справу та увійшла в історію як перша українська бізнеследі та королева шоколаду.

Читайте також: Історія українця Івана Кожедуба, який прославив радянську авіацію