Як працюють спортивні коментатори в Україні: "Утро Дома" з Роберто Моралесом

Футбол — один із найпопулярніших видів спорту серед українців. Це особливо помітно під час матчів Євро-2020, які проходять цими днями. Важливу роль у цьому відіграють і спортивні коментатори.

Як почати кар’єру спортивного коментатора і чому емоційність — не завжди добре, розповів спортивний журналіст і коментатор Роберто Моралес в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучі — Костянтин Октябрський та Анастасія Касілова.

— Як так вийшло, що ви стали спортивним журналістом? Адже ви за освітою — історик.

— Коли я починав учитися, я вступив до Запорізького державного університету, і там навіть просто журналістики не було, не кажучи вже про спортивну. Тому я став істориком. А журналістика — це і є історія. Це та сама історія, тільки дуже близька. Те, що вчора відбулося, — це вже історія.

— Ви спочатку хотіли займатися просто журналістикою?

— У мій час спортивна журналістика — це було десь далеко, в якихось столицях, тому що, коли я починав усе це дивитися, коли був зовсім маленький, "журналісти" — це були якісь космічні люди, в піджаках, які солідно сидять із серйозними обличчями та читають новини.

— Чи може спокійна людина, яка дивиться спортивні змагання без сильних емоцій, без криків, стати спортивним журналістом?

— Може, якщо це не зовсім естонський перегляд. І на естонському телебаченні він може стати теж журналістом.

Я скажу, що зовсім не всі так емоційно коментують. Це ми дивимося на шалених бразильців, іспанців. Німці дуже спокійно коментують. Це такий собі довідник.

— Якщо грають команди, які подобаються вам, ви якось себе обмежуєте, стримуєте?

— Трохи треба стримувати, щоб не заходити в сторону того, що одна команда хороша, а друга — ні.

— Чи є правила, що дозволено, а що заборонено коментатору матчу? Може, нецензурна лексика?

— Це заборонено, очевидно. Стримуватися виходить краще, ніж у житті. Я вже звик до цього, є якісь внутрішні обмеження, які автоматично працюють.

Коментатор — це оповідач. Якщо оповідач буде нести нісенітницю, якщо він буде робити щось абсолютно неприйнятне для публіки, то публіка від нього відвернеться. Це вже навіть не правило — це розуміння головою, що ти ж для когось працюєш.

Повертаючись до емоційності — важливо, яка публіка. Емоційні бразильці, яких дуже часто ставлять у приклад зразкових емоцій, працюють на свою публіку, і для бразильської публіки це нормально. Вони кажуть: "Це Бог, прямо Бог". Наша публіка скаже, що це якесь святотатство. У них перепади емоцій нормально сприймаються. У нас це не буде сприйматимуть. Тебе вважатимуть божевільним.

— Зараз проходить Євро-2020, ви коментуєте матчі. Це сильно впливає на ваше повсякденне життя?

— Трохи її насичує. Далі буде Олімпіада, а Олімпіада — це набагато страшніше, тому що Олімпіада більш насичена спортивними подіями. До того ж деякі Олімпіади проходять на інших частинах планети, на інших континентах — це абсолютно різний час. Доводиться працювати в такому режимі.

— Де в Україні можна навчитися коментаторству?

— Саме освіти такої немає, але є спортивна журналістика. Після навчання можна йти на спортивні канали та спробувати себе.

Звичайно ж, ніхто не дасть просто коментувати. Людина спочатку працює журналістом, набирається досвіду. Буває і по-іншому — коли колишніх спортсменів запрошують як експертів.

— За що вас люблять ваші шанувальники, що особливо відзначають?

— Просто пишуть, що їм подобається або не подобається. Коментатор — це оповідач, тобто твоя розповідь або сподобалась, або ні.

— Який стиль у ваших оповідань?

— Трохи й цинізму, і скептицизму. Не можна говорити на погане, що це хороше, але і йти в негатив теж не можна, тому що глядач не захоче це дивитися.

— Хотіли б змінити професію?

— Я про різне замислювався, але не тому, що мені не подобається робити те, що я роблю. Я в професії, з різними перервами, — з 1999 року, це дуже давно. Минуле тисячоліття.