Історія українських балконів: "Утро Дома" з режисером Романом Блажаном

Роман Блажан. Фото: kanaldom.tv

Український режисер Роман Блажан зняв фільм-дослідження "Вхід через балкон" — про балкони в Україні та їхніх власників. Вони приховують історії цілих поколінь і сімей.

Про процес зйомки фільму і натхнення від книги Balcony Chic Роман Блажан розповів в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучі — Юлія Крапівіна і Анастасія Касілова.

— Чому вас так зацікавили балкони?

— На початку 2019 року я дізнався, що у видавництві "Основа" виходить книга Balcony Chic Саші Бурлака — про балконний шик. Це візуальне дослідження балконної архітектури по всій країні. Часто, виходячи з офісу, я піднімаю очі, й бачу балкон, який ми з моїм партнером назвали Зірка смерті. Таке відчуття, що колись Зірка смерті полетіла з "Зоряних війн", підлетіла до дому, шматком врізалася і полетіла. У нас офіс на вулиці Дарвіна, там стоять шикарні старі будинки з шикарними пластиковими балконами. І ми з моїм другом, оператором фільму Михайлом Волковим, вирішили поспілкуватися з різними фахівцями в балконній сфері. Ми спілкувалися з архітекторами, антропологами, соціологами. І як документалісти ми побачили в цьому можливість сказати щось. Спілкуючись з різними фахівцями — з урбаністами, представниками мерій міст — ми зрозуміли, що вони всі говорять про різне, але всі голоси зливаються в один.

— Хтось дійсно вважає такі балкони красивими?

— По-перше, Саша Бурлак. Він побачив у цьому якусь ознаку нашого часу. Якщо потрібно щось сказати про сьогоднішній день, то можна показати балкони, і вони розкажуть про нас більше. Це, по суті, те ж обличчя кожної людини, яка для себе визначила, що мій балкон — саме такий.

Якщо звернутися до історії та подивитися, чому балкони сьогодні такі, які вони є, то краще повернутися в 1960-ті роки, коли по всьому колишньому Радянському Союзу почалася масова забудова плановими проєктами, так званими хрущовками. Це були безкоштовні квартири і, як все безкоштовне, там були маленькі деталі. Тобто це були квартири 30-40, максимум — 50 квадратів.

У нас є в фільмі шикарне місто Горішні Плавні (колишній Комсомольськ). Синтетичне місто, яке в 1960-х роках було заселено людьми з маленьких сіл, які переїхали в комуністичну забудову. На 80% балкони в таких будинках — зі шторами, гардинами. Десь розписні, десь — в корабликах. Такого ми в Києві не бачили, і коли брали коментарі в архітектора Полтавської області, вона сказала: "Дійсно, люди приїжджали з маленьких сіл, і вони привозили традиції облаштування свого побуту". Зараз вже минуло 60 років, виросли діти, онуки цих людей, а вони, як і раніше, передають, несуть ці традиції з собою.

— Але ж це наслідки не найприємнішого життя наших батьків, бабусь і дідусів, які досі залишаються в нас.

— Так. Коли ти вивчаєш історію балконів, то ти розумієш історію цих людей, які отримували маленькі квартири, — вони намагалися зробити їх трохи красивішим, трохи більшими. По-своєму — так, як вони бачили.

У балконах є свої періоди. У 1970-ті їх склили, я їх називаю ламповими. Вони з дерева, в одне скельце. Зараз, коли йдеш по старому місту й бачиш такі балкони, чітко розумієш — це 70-ті. У 1980-ті з’явився анодований алюміній. Це так званий броварський балкон. Як автобусне скло. Це дуже кумедна історія. Чому "броварський"? Тому що резиночки на скло робили на Броварському авторемонтному заводі, й вони не продавалися офіційно, але весь колишній Радянський Союз був засклений ними.

Навіть такий маленький момент говорить про рівень тіньової економіки в 1980-х роках в колишньому Радянському Союзі. Цього не було в продажу, але це було всюди. Для мене декомунізація завжди — дуже тонке питання, яким я займаюся кожен день свого життя. Декомунізація — вона не в тому, щоб знести мозаїку або знести пам’ятник. Вона в тому, щоб попрацювати зі смислами і поставити питання, хто ти, як ти опинився там, де ти є, і куди ти йдеш. І з балконами дуже цікаве питання, куди ми йдемо.

— Тобто вибір теми балконів — не випадковий?

— Здається, що все відбувається випадково, а потім ти обертаєшся і розумієш, що просто все так склалося, що ти по-іншому не міг зробити. І з темою балконів було так само.

Я відповів собі на таку кількість питань і попрацював зі своєю внутрішньою декомунізацією, що, насправді, це дуже багато дало мені не тільки в творчому плані, а й в особистісному. Коли я виходжу і бачу балкон, який ріже око, я розумію, що змусило людей в 1970-х, 1980-х, 1990-х, 2000-х, в 2010-х роках зробити їх такими. Це завжди спроба зробити свій маленький світ трохи комфортнішим, трохи затишнішим.

— На які питання відповість фільм "Вхід через балкон"?

— Фільм відповість нам на питання, чому балкони виглядають так, як вони виглядають. Він дасть більш глибоке розуміння, багатошарове, про те, як ми опинилися там, де ми є, і чому балкони говорять про нас більше, ніж ми самі.

Медіа-партнери
Прямий ефір