Хокеїст-мільйонер: "Будинок чемпіонів" з Олексієм Житником

Олексій Житник — киянин, олімпійський чемпіон (зимові Олімпійські ігри в Альбервілі 1992 року), і один із найкращих хокеїстів планети: 20 років і тисяча ігор — у найпрестижнішій хокейній лізі світу, дві участі у матчах усіх зірок НХЛ.

На його джерсі — шеврон фіналіста "Кубка Стенлі" 1993 року. У свій перший сезон Житник дійшов до фіналу головного поєдинку у світовому хокеї. Завдяки йому на найзнаменитішій льодовій арені світу — "Стейплс-центр" у Лос-Анджелесі — у 2002 році майорів український прапор.

Сьогодні Олексій Житник — голова ГО "Хокейний клуб Сокіл Київ". І гордість українського спорту.

У програмі "Будинок чемпіонів" телеканалу "Дом" Олексій Житник відверто говорить про свій шлях до успіху, спортивних здобутках, а також — про свою сім'ю та зв'язок з Україною.

Ведучий програми — Ігор Мартиненко.

Початок шляху

— Як обрали хокей?

— Я ріс із братом, ми двійнята. І, коли нам було десь по 6-7 років, енергії маса, ми квартиру "розносили на запчастини". Скло, люстри... Сестра займалася великим тенісом на Республіканському стадіоні (там була ковзанка "Крижинка"), вона й запропонувала батькам, каже: "Треба їх кудись записувати".

Нас привели до секції у 7 років, записалися на хокей. Мій брат 2-3 роки потренувався, потім пішов до іншого виду спорту. А мене зачепило.

Я навіть не думав, що то буде моя професія. Коли мені виповнилося 15-16 років, я вже тоді грав за юніорські збірні Радянського Союзу. Тобто, в принципі, вже були ідеї, що можна спробувати себе у великому спорті.

Майже 40 років займаюся спортом — і зараз продовжую. Все-таки хокей — це моє життя.

Ігри в НХЛ

НХЛ (NHL) — найпрестижніша хокейна ліга світу, національна хокейна ліга Канади та США. "Матч усіх зірок" — разом із Кубком Стенлі, найвидовищніша та найпрестижніша хокейна подія у світі. Це щорічна товариська гра найсильніших хокеїстів НХЛ. У 1985 році НХЛ уперше дала можливість вибирати гравців уболівальникам. Перша п'ятірка визначалася голосуванням.

— Ви, будучи гравцем американської команди "Баффало Сейбрз", брали участь у "Матчі всіх зірок" НХЛ двічі: у 1999-му та 2002 роках. 2002 року ви виїхали на лід "Стейплз-центру" в Лос-Анджелесі, і весь світ дивився на український прапор за вашою спиною.

— Зрозуміло, що ти виходиш із почуттям — представляєш країну. Скажу чесно, приємно, коли тебе обирають люди.

Просто потрапити на таку гру — це трапляється раз у житті. Мені пощастило потрапити туди двічі. Це, в принципі, найбільший пік хокейної кар'єри. Тебе визнають фанати, любителі хокею, обирають тебе на гру. Тобто відбувається дуже масштабне голосування впродовж 2-3 місяців. Великою мірою, ти дізнаєшся, що тебе обрали, за 7-10 днів до цієї події.

Якби мені сказали у 18-19 років, що я відіграю 15-16 сезонів у НХЛ, то я б, напевно, здивувався, бо на той час ще був Радянський Союз, "залізна завіса", мало хто з гравців їхав взагалі за океан. Тому я сильно не налаштовувався кудись їхати. Я виступав за команду ЦБК.

Так вийшло, що Радянський Союз перестав існувати. І у 1992 році "Лос-Анджелес Кінгс" запропонував мені одразу односторонній контракт. Я, звісно, ​​погодився. І наприкінці серпня — на початку вересня я вже був у Лос-Анджелесі.

Вейн "дядя Ваня" Грецкі

Рекордсменами за кількістю участі у "Матчах усіх зірок" є Горді Хоу — 23 ігри, і Вейн Грецкі — 17 ігор.

Вейн Дуглас Грецкі — канадський хокеїст з українським корінням. Бабуся Вейна іммігрувала до Канади із Тернопільської області. Грецкі — один із найзнаменитіших спортсменів XX століття. У 12 років встановив свій перший вічний рекорд — 378 голів за один сезон. Грецкі названо найкращим бомбардиром Національної хокейної ліги всіх часів. Має 2857 очок. Це єдиний гравець в історії НХЛ, який був капітаном у чотирьох командах. Вісім років поспіль Грецкі виграв найпочесніший індивідуальний трофей НХЛ — "Гарт Трофі". Загалом Грецкі належить 60 рекордів Національної хокейної ліги, за що він отримав звання "Великий".

— У 20 років молодий киянин потрапляє до США. Які були перші враження від Лос-Анджелеса?

— Я здивувався, що саме в Лос-Анджелес потрапив. Плюс — НХЛ. Тобто у мене вийшло "в пакеті все": і місто чудове, і команда, і ти молодий, все попереду. Тому настрій був чудовий.

Для мене це, звісно, був шок, коли ми вийшли на лід, перше тренування, перший під'їхав та привітався Вейн Грецкі. Він сказав: "Ласкаво просимо до Лос-Анджелеса, до команди. Я — Вейн Грецкі". Я кажу: "Я знаю, хто ви".

— Олексію, може, є якась закономірність у тому, що саме Вейн Грецкі першим під'їхав до вас? Можливо, тому що в нього українське коріння?

— Ну я тоді не знав, що він має українське коріння. Але коли наші батьки приїхали на якісь ігри, я побачив, що вони між собою спілкуються. Хоча мій батько англійської не знав, і я думав, як вони можуть спілкуватися. Потім виявилося — так, його батько володіє українською мовою.

— Тоді у збірній Канади етнічних українців було не менше, ніж у збірній Радянського Союзу. Вейн Грецкі і в матчах регулярної ліги НХЛ одразу почав віддавати вам гольові передачі. Згадайте свою дебютну шайбу в НХЛ. Адже вона була з паса Грецкі?

— Так, це моя перша забита шайба. Ми ще грали тоді на старому Палаці у Лос-Анджелесі. Я пам'ятаю, що це було на початку жовтня. Можливо, навіть у мій день народження. Як кажуть, підключився "дядя Ваня" (так між собою ми називаємо). "Дядя Ваня" мене побачив, віддав чудовий пас. Мені залишилося тільки відкинути по воротах. Перша шайба.

— Як було грати з одним із найвеличніших хокеїстів в історії цього виду спорту?

— Грати з такою людиною — одне задоволення, бо, як то кажуть, у нього очі і збоку, й на потилиці. Тобто він бачить усе, відчуває гру. І його цифри, його досягнення свідчать про це. Забити понад 800 голів. Здається, у кар'єрі він набрав близько 300 тисяч очок. Гадаю, це недосяжні цифри найближчим часом.

— Хоч би як намагалися суперники Вейна Грецкі, навіть ті, хто наблизився до списку — це Яромир Ягор та Олександр Овечкін, — але поки що Вейн Грецкі недосяжний. А чи проявлялася його "зоряність" у житті?

— Такого навіть близько не було.

Зрозуміло, що на льоду він показував свою майстерність, а в роздягальнях, у спілкуванні — дуже спокійний, збалансований, ніколи не кричить, шалене почуття гумору. Якщо він починає говорити, то в роздягальні все замовкають. Говорить він тихо, але, якщо починає говорити, — всі його слухають.

У Канаді багато хто може не знати, хто президент чи прем'єр-міністр, але хто такий Вейн Грецкі — знають усі.

Перший мільйон, весілля та Рейган

— Коли вдалося заробити свій перший мільйон у НХЛ?

— Перший контракт на 4 роки був мільйон доларів. Я заробляв, здається, 250 тис. дол. на рік. Як молодий хлопець, я передусім собі купив спортивну машину. Тоді тільки-но почали з'являтися Lexus. Пересів із "дев'ятки" на Lexus. Це як до космосу відлетіти.

— Ви переїжджали до НХЛ до Лос-Анджелеса неодруженим, і вже за кілька років одружилися — з киянкою. Як потім самі казали, — якби не Чорнобильська катастрофа, ви би не зустрілися.

— Так, ми зустрілися у 1986 році, коли був Чорнобиль. Були в евакуації діти. Потім просто підтримували стосунки. Потім я приїхав, запрошував мою майбутню дружину кілька разів приїхати, — була відмова у візі. І у 1994 році ми вирішили одружитися. Ось дотепер ми разом.

— Каліфорнія, Голівуд. Навіть 40-й президент США Рональд Рейган приходив вас підтримати. Як це було?

— Теж вийшло спонтанно. У роздягальню після гри приходило багато — і актори, і актриси.

Я був у душі. Мені кричать: "Хочеш сфотографуватися із президентом? Він хоче з тобою також". Я кажу: "Давайте". Я вибіг з душу, взяв рушник. Стоїть Рональд Рейган із дружиною. Так вийшло, що не встиг костюм одягнути…

— Після Лос-Анджелеса відбувся знаковий для вас перехід до команди "Баффало Сейбрс", де ви провели близько 10 років.

— Обміни — частина бізнесу в НХЛ. Тебе ніхто не питає, хочеш ти, не хочеш. Керівництво ухвалює рішення.

Ми були у поїздці. О 6 ранку викликали до тренера. Я вже злякався, гадав, щось накоїв. Але там уже було керівництво, та ще два гравці. Нам сказали: ось квитки, дякуємо за співпрацю, удачі. Усе. Тобто ми за три години були в аеропорту і летіли до іншого міста — грати за іншу команду.

Кубок Стенлі, штрафи та прізвиська

— У 1999 році, на піку кар'єри, випав шанс знову змагатися за найпрестижніший хокейний трофей — Кубок Стенлі. У вас є джерсі з того фіналу. Це був чудовий фінал проти команди з Техасу "Даллас Старс". Чому все так склалося? Вдалося вийти до фіналу, але не вдалося перемогти.

— Це спорт. У них була зіркова команда. У нас був, в принципі, лише Домінік Гашек — суперстар у воротах.

Ми програли із шести ігор 4:2. Остання гра була в овертаймі. Там було правило: гравець атакуючої команди не може бути у воротарській зоні навіть на сантиметр ковзаном. Коли нам забили цей гол в овертаймі, Бретт Галл, гравець команди "Даллас Старс", перебував у штрафній зоні. Тобто треба було цей гол скасовувати та продовжувати гру. Але оскільки вже викотили червону доріжку, повтор почали дивитися лише хвилин за 10-15. Що вийшло, те вийшло.

Зрозуміло, що, навіть якби ми виграли цю гру, рахунок став би 3:3 у серії, треба було б їхати до Далласу, та обігравати їх там, — що також дуже важко. Тому, що маємо, то маємо. Вони виграли Кубок Стенлі. Щастить найсильнішому. Хотілося, звісно, мені потрапити ще раз до фіналу Кубка, та таки виграти його. Але трапляється таке, що цього не можна зробити.

Але я свою кар'єру згадую, звісно, і​​з величезним задоволенням. Єдине, чого я так не досяг, це не виграв Кубок Стенлі. Трішки не доїхав до заповітної мрії.

— Олексію, з того часу минуло вже майже 30 років. Ви провели дуже велику, дуже успішну кар'єру в НХЛ. Якою була НХЛ тоді та яка вона сьогодні?

— Я продовжую стежити за іграми. Зрозуміло, не так часто, як раніше.

Раніше хокей був іншим — це моя думка. Був "брудний" хокей, був, мабуть, видовищнішим. Тому що це єдиний командний ігровий вид спорту, де дозволено офіційні бійки. Раніше була така "м'ясорубка" спортивна, — народ жадає шоу та крові, тому це невід'ємна частина гри у хокей. Люди ходили — повні стадіони. Тобто атмосфера неповторна.

Зараз багато дуже приділяють уваги здоров'ю хокеїстів. Удари в голову і високо піднятий лікоть — це все дуже зараз карається.

— У радянському хокеї бійок фактично не було. Заборонено було подібне з'ясування стосунків.

— Так. У європейському, радянському такого не віталося взагалі. Це "фішка" НХЛ. Люди зрозуміли, що це бійка. У бійці нічого такого протиправного немає. Тобто ти скидаєш рукавички, як за старих часів, показуєш, що в тебе в руках нічого немає. І зазвичай бійка йде 20-30 секунд, доки хтось із опонентів не впав на лід. Лежачого ніхто не б'є. Відразу бійка припиняється. Так, це частина гри.

— У вас були такі сутички?

— За себе треба завжди постояти, бо якщо люди зрозуміють, що десь ти прогинаєшся та уникаєш спортивного конфлікту, — то дотискатимуть. Тому за себе постояв раз, два, — всі розуміють, що так просто не пройде.

У хокеї є "червоні лінії", які ти перейти не можеш: поштовх у спину та удар у голову.

Але хокеїсти поважають одне одного. Тобто ти можеш побитися. Наприкінці гри завжди тиснуть руки, зустрічаються, і пива можна випити. На льоду — це робота. Коли виходиш за межі льоду, починається звичайне життя.

— Ми запам'ятали вас як дуже непоступливого захисника. У вас за всю кар'єру в НХЛ — 1268 хвилин штрафу.

— Я не сказав би, що я був "брудним" гравцем. Я був досить жорстким гравцем. Якщо брати 3 тис. хвилин, і моїх 1,2 тис. — різниця є. Тобто у "важких" хлопців — по 3 тис. хвилин за кар'єру.

— Але й у межах правил ви справлялися з, начебто, безвихідною позицією на полі, коли два форварди виходять на одного захисника. Ще раніше вам дали прізвисько "слон".

— У мене досить потужні ноги. І бігав я непогано, і катався швидко. Стійким був на ковзанах. Тож була така справа.

В принципі — так, я не так щоб дуже емоційний. Здебільшого я був спокійний. Мене роздратувати було дуже важко.

— А в НХЛ у вас з'явилося ще цікавіше прізвисько — Зорро.

— Була гра. У мене було кілька вилучень. Високо піднята ключка. Тобто я розбив там комусь брову, отримав штрафи.

І в перерві заходить тренер і каже: "Алексе, закінчуй, ти, як Зорро, з ключкою граєшся". І хлопці підхопили: "Будеш Зорро". Ну, гаразд, жодних проблем.

Або просто мене називали "Зі". Потім з'явився великий такий захисник Чаро, під два метри на зріст. Його називали "Біг Зі", а мене — "Маленький Зі".

"Сокіл Київ"

Хокейний клуб "Сокіл Київ" — український професійний клуб, заснований у 1963 році. Найтитулованіший хокейний клуб України. Бронзовий призер чемпіонату СРСР у 1985 році, двічі чемпіон Східноєвропейської хокейної ліги, фіналіст Кубка Шпенглера, володар Кубка України. Київський "Сокіл" був Чемпіоном України 12 разів.

У 2014 році команда виступила у національній першості, ставши бронзовою призеркою, — і зникла. За 6 років "Сокіл Київ" був відроджений зусиллями Олексія Житника та його товаришів за командою — Олега Шафаренка та Костянтина Симчука. Відроджений "Сокіл" восени 2020 року стартував у сезоні Української хокейної ліги, і одразу ж посів друге місце у чемпіонаті, поступившись у фіналі клубу "Донбас".

Крім професійної команди хокеїстів, на льодовій арені "Атек" у Києві тренуються вихованці дитячої хокейної школи "Сокіл". На сьогодні це близько 300 "соколят".

— Ви стали в НХЛ абсолютно своїм, одним із символів, уособленням епохи НХЛ 90-х, 2000-х. На жаль, доля розпорядилася так, що вам не пощастило зіграти у матчі за Збірну України з хокею, але ви ніколи не втрачали зв'язку з Україною.

— Щоліта я прилітав сюди на 3 місяці. Коли з'явилися діти — і діти тут бували щоліта, з бабусями з дідусями, пізнавали, що таке дача. Мої діти розуміють українську, говорять нею.

Зараз велику частину часу я перебуваю тут — із 12 місяців я, напевно, 8-9 місяців проводжу тут.

— Київський "Сокіл" подібно до фенікса повстав з попелу. Як удалося відродити команду?

— Так, команди не було 7 чи 8 років. Із хлопцями-хокеїстами відродили команду "Сокіл Київ". Це найкласніша ідея, яка була. Ми її втілили. І сподіваємося, рухатимемося лише вперед.

Ми зараз виступаємо у Чемпіонаті України, поки йдемо на першому місці. Минулого року грали у фіналі із командою "Донбас". Програли, посіли друге.

— Не часто можна побачити керівників, президентів клубів, команд, які можуть прийти, потиснути руку фанатам, справді вступити у діалог. Ви це робите.

— Так, із цим немає проблем. Ми з хлопцями, фанатами, з ультрас зустрічалися півтора року тому, перш ніж команда відроджувалася, щоб описати наше бачення. Вони висловили свої побажання. Ми їм кажемо: "Рухатимемося разом, в одному напрямі. Лише перемога!".