Залишити слід в історії: "Будинок чемпіонів" з найшвидшим веслувальником-каноїстом у світі Юрієм Чебаном

Юрій Чебан — українець, одесит, найшвидший веслувальник-каноїст у світі, дворазовий олімпійський чемпіон, бронзовий призер Олімпійських ігор, призер чемпіонатів світу і Європи, заслужений майстер спорту. За всю історію Олімпійських ігор змагання у цій дисципліні проводилися лише двічі — і обидва рази золоті медалі завойовував українець.

У 2004 році 17-річний Юрій Чебан уперше переміг на дорослому Кубку світу в каное-одиночці на дистанції 500 м. Він завоював путівку на чемпіонат світу, де посів шосте місце та отримав олімпійську ліцензію.

На літніх Олімпійських іграх в Афінах український веслувальник виступав у каное-одиночці на дистанціях 500 та 1000 м, але безуспішно.

Лондон. Гребний канал Ітон-Дорні, фінальна гонка у чоловічій каное-одиночці, дистанція 200 м, 8 найкращих спринтерів-каноїстів світу. Юрій Чебан з відривом лише у 0,5 секунди фінішує першим. З результатом 42,291 секунди український спортсмен стає найшвидшим каноїстом у світі та чемпіоном Олімпійських ігор.

18 серпня 2016 року, лагуна Родріго-де-Фрейташ в Ріо, 8 фіналістів на старті. Олімпійський чемпіон Лондона одесит Юрій Чебан на своїй коронній дистанції у 200 м знову завойовує "золото". Українець фінішував із результатом 39,279 секунди — і поставив новий олімпійський рекорд.

Після завоювання другого "золота" на Олімпіаді в Ріо у 2016 році Юрій Чебан завершив кар'єру. Він став головним тренером збірної України з веслування на байдарках та каное, підготував кількох призерів чемпіонатів Європи, світу та Олімпійських ігор. У Токіо на Олімпіаді-2020 підопічні Юрія Чебана, екіпаж жіночої каное-двійки, Людмила Лузан — Анастасія Четверікова, взяли "срібло".

У програмі "Будинок чемпіонів" телеканалу "Дом" Юрій Чебан відверто говорить про сходження на спортивний Олімп, ціну та значення своїх перемог, і свою маму — їх натхненницю та чемпіонку СРСР з веслування на байдарці.

Ведучий програми — Ігор Мартиненко.

— Людмила Чебан — заслужена тренерка, майстриня спорту, чемпіонка СРСР з веслування на байдарці, а ще — твоя мама та перша тренерка. Вона завжди вірила у велике майбутнє сина й підтримувала твоє сходження на спортивний Олімп. Тобто ти не мав інших варіантів, як стати чемпіоном?

— Заповітна мрія кожного спортсмена — досягти олімпійських вершин. Мама свого часу не змогла цього зробити. Вона пішла у бік сім'ї, навчання. Народилися я та мій брат.

— Реалізувалася її мрія. Тобто фактично ти завоював золото Олімпіади і для себе, і для мами.

— Для нас. Для себе, для тренера, для міста, для України. Тому що я себе невід'ємно асоціюю зі своєю батьківщиною.

Веслування було останнім видом спорту, до якого я пішов. Так сталося, що мама, будучи чемпіонкою Радянського Союзу, чомусь привела мене до веслування вже після того, як я побував на караті, боксі, картингах, випалюванні, балеті, танцях. Я ходив до Оперного театру на балет. І вже потім згадала, що вона — веслувальник. І привела мене на секцію греблі, першою посадила мене до човна й відштовхнула до цього дивовижного світу греблі.

Якщо розглядати детальніше мою кар'єру, від самого початку, то перші свої кроки я робив у байдарці. Але це найпоширеніша практика, щоби краще адаптуватися до цього виду спорту. Я познайомився у 2000 році з каное, і з 2000 року вже став, можна сказати, семимильними кроками досягати успіху. 2003 року була моя перша міжнародна медаль на Чемпіонаті світу серед юніорів у Японії. Там я завоював медаль в одиночці.

— Який матеріал використовується для виготовлення каное?

— Ми використовуємо дерево, пластик, карбон. Це такий "сендвіч", який спресовується разом із клеєм, і набуває дуже жорсткої конструкції. Спочатку спортсмени освоюють перехідну модель, тренувальну, набувають основних навичок для веслування. А потім уже пересідають на інші, найкращі човни.

Усі, в принципі, починають із байдарки. Тому що у байдарці легше зловити баланс, стабілізацію на воді. І вже потім ти можеш переходити на каное, сідати на праве або ліве коліно. Тренується передусім мозок, який має набути нової навички стабілізації. Решту ми вже потім переносимо на каное.

— Веслування на байдарці легше, ніж на каное?

— Я би так не сказав. Вона легша на початковому етапі, коли ти тільки приходиш і пробуєш цей вид спорту. Конкуренція у байдарці набагато вища, ніж у каное. У 2004 році я завоював ліцензію. То були мої перші Олімпійські ігри.

Я поставився з не зовсім належною відповідальністю до цих змагань. Але була мить, коли Афінах давали вінки. Для мене це було більше за медаль. І тієї миті я просто хотів, щоби саме цей вінок ліг на мої груди чи голову. З тієї миті я дав собі слово, що зроблю все, щоби цього досягти. І у 2008 році у Пекіні я вже дебютував як Олімпійський призер.

— На фініші ти вже випав із човна, перетнув цю фінішну межу, віддав усі сили.

— Стартували одні добре, фінішували інші краще. Стартував білоруський спортсмен, він лідирував практично на 60% усі перегони. І потім уже Максим Опалєв (спортсмен із РФ) вийшов на перші позиції. За ним — Девід Каль, іспанець, вийшов на другу позицію.

Ну і за ними вже я вчепився — і вийшов уже на третю позицію. Я знав, що, якщо я зчеплю зуби та просто дотримаю цей ритм, який ставив спочатку один лідер гонки, потім другий, якщо ще на фініш додати, то можна заїхати до лідируючих позицій на перше, друге місце.

Але вийшло, що я видав усе, і тієї миті, коли я зупинився, різко наринула ця втома — і все. Я тоді втратив контроль над ситуацією і випав з човна.

— 11 серпня 2012 року. Олімпіада у Лондоні. Останній день ігор. Твоє перше Олімпійське "золото", яке ти просто "вигризаєш" на фініші.

— Так. Цього ніхто не очікував. Кожні ігри — особливі. Ніхто до останнього не знає, хто виграє.

Тоді я приїхав на Олімпійські ігри з упевненістю, що виробник, якому я замовляв човен, який я обговорював 300 разів — під яку вагу, яке забарвлення і таке інше, — що він зробив, як я прошу. І коли ми вже приїжджаємо на Олімпійські ігри, він привозить мені модель не під мою вагу. Це означає, що в мить гребка вона йтиме глибше під водну гладь. Відповідно — водотоннажність зовсім інша, як і сприйняття, гребок і хід човна. І результат міг би виявитися іншим.

У перші секунди була паніка, тому це Олімпійські ігри. Просто ідеально, що вони були недалеко, і що це не Бразилія, не інший континент. То була Британія. І швидко, буквально екстрено, у 3-4 дні ухвалилося рішення, і водій разом із човном виїхав із Польщі, а з Британії — виїхали на зустріч, зустрілися на території Франції, забрали човен і повернулися буквально за день до першого старту. Я вийшов на старт на новому човні, випробувавши його буквально за лічені години.

Коли перетнув фініш, мені постійно здавалося, що це відбувається не зі мною, а з якоюсь іншою людиною, що зараз скасується результат, що зараз буде якийсь фальстарт. І всю дистанцію мені здавалося, що мав бути свисток на фальстарт, бо тоді настільки був готовий, що вийшов без будь-якої конкуренції на фініші, і, у принципі, всю гонку лідирував.

Коли фінішував, сів і перехрестився. І тільки після того я вже зрозумів, що справді все сталося так, як ми планували, бо довго йшли до цього результату, цієї медалі.

— Каное-одиночка, 200 м. Ти долаєш її за 42 секунди. Кожна ця секунда тривала як вічність, чи навпаки — як одна мить?

— Вони пролітають як одна мить. Доводиться максимум включати всі резерви, щоби дістатися до фінішу першим.

— Ти настільки відточив професійну майстерність, що вже у 2016 році у Ріо знову прийшов до олімпійського "золота". Це — гордість усієї України. Неймовірний момент, неймовірні емоції — і ти їх також не ховаєш.

— Тоді мені здавалося, що я просто вискочив із води. Цій перемозі не лише я радів, а й уся Україна. Приїхала уся наша олімпійська делегація. Усі трибуни були в українських прапорах. Це є велика підтримка. Наш Олімпійський комітет, Сергій Назарович Бубка, і вони першими побачили результат, і я їм кричу, вони — мені. Це просто такі емоції...

Хоча я вже був олімпійським чемпіоном, хоч я вже знав усі ці почуття, я вже їх переживав. Але це було зовсім інакше. Це інше відчуття. Тут навіть не золота медаль… Тут навіть ці відчуття, коли ти приходиш першим.

— Свого часу ти сказав, що недостатньо бути дуже сильним. Потрібно мати "чуйку". Ти її у собі виробив?

— Є у кожного спортсмена певна навичка, яку він відточує з часом. Як катану, лезо самураїв, яке з кожним роком стає все гострішим. У мене виходило зі стартом на Олімпійських іграх, особливо у 2016 році, коли я стартував на частку секунди раніше за решту. Саме цей стартовий відрізок, який мені дав запасу півгребка. Оці півгребка дали мені можливість лідирувати всю гонку, і не віддати цю перевагу. Оця "олімпійська чуйка", можна сказати, привела мене до перемоги.

Але ж вона мене могла і привести до провалу. Тому що, якби я стартував буквально на частку секунди раніше, у кращому разі був би фальстарт: усіх повернули б і почали заново. А в гіршому разы я уперся б у пастку, пастка відкривається — і вона амортизує і відкидає мене назад. Усі стартують, а у мене — навпаки.

— Ти йшов до перемоги не лише впевнено, а й гарно. На твоєму каное — український козак та гарний напис "Ukraine". Це твоя ідея?

— Так, це була наша з тренером ідея. Він сказав: "Юра, роби що хочеш. Головне — греби швидко". І я запитав себе: що я хочу бачити на каное. Тому що каное — це ніби моє продовження.

Спочатку подумав — може, якісь страхітливі ікла, зуби, тигри, акули... Щось таке агресивне. Але ні до чого душа не прикипіла. І потім вибір упав на батьківщину. Олімпійські ігри були у Ріо, це далеко від дому, і мені хотілося, щоби там була частинка дому.

Коли ми приїхали, судді зібралися, і мене спочатку не хотіли допускати. Вони зібрали консиліум, бо у правилах написано, що не можна розміщувати на спортивних судах зображення відомих особистостей. Але це не відомі особи, а просто картинка — козак і напис. Тому ця тема зам'ялася. Цей човен уособлює всі українські каное. І зараз я його подарував Сергію Назаровичу [Бубці] до його олімпійського музею, який він зараз формує.

— Скільки коштує каное олімпійського рівня із веслом?

— Професійний човен гарної якості коштує близько 3-3,5 тис. євро. Весло — від 400 євро. Весло — це як перо творця. Через весло йде відчуття води. Як третя рука, якою ти зачерпуєш воду, через яку ходиш по воді. Ти зачепив, відчув опору, переступив далі. Так само, як ми ходимо і не замислюємося про це, ми робимо все на дистанції.

— Які поширені помилки роблять спортсмени?

— Передусім це переоцінка своїх можливостей. "Мені не холодно", "Мені комфортно" і таке інше. Наприклад, використовують або не ту термобілизну, або після зали її не надягають. Треба берегти своє здоров'я змолоду. Був такий тренер, Лисяк Євген Вікторович, який мені казав: "Юро, не обігрівай Всесвіт". Він мав на увазі, що організм віддає енергію в нікуди, а її потрібно накопичувати.

Взагалі основа всього — якщо в тебе гарний фізичний розвиток, ти можеш починати будь-який вид спорту, і ти добре в ньому адаптуватимешся. Спорт має передбачає контроль, дисципліну. Це випробування для кожної людини.

Передусім перед собою ставиш завдання — не виграти медаль, а стати найкращим. Ось я перед собою й ставив такі завдання — стати недосяжним, найкращим із найкращих, щоби мене ставили за приклад молодому поколінню, щоби за мною вивчали техніку веслування. Щоби я залишив пам'ять, слід в історії.

— Ти все робиш для популяризації веслування в Україні. Навіть Олімпійські уроки проводиш, майстер-класи.

— Це місія олімпійського чемпіона — говорити про це, поширювати інформацію про свій вид спорту.

— У 2017 році ти очолив збірну України з веслування на байдарках та каное, ділишся досвідом та вирощуєш нових чемпіонів. Токіо-2020 — вперше до олімпійської програми включені змагання з жіночого каное. Твої вихованки Анастасія Четверикова та Людмила Лузан у передостанній день змагань у каное-двійці на дистанції 500 м завоювали "срібло". У фіналі українок на 2 секунди оминули чинні чемпіонки світу — китаянки. Третє місце дісталося канадкам. Чи є різниця у відчуттях, коли сам видобуваєш олімпійську медаль — і коли її добувають уже твої підопічні?

— Тієї миті, коли вони перетинали фінішну межу, я сам відчував, ніби разом із ними у човні пливу до фінішу. Це дорогого варте. І цієї миті, коли не ти піднімаєшся на п'єдестал, а твоє продовження, твоя школа, переживаєш такі емоції… Відчуття, що ти щось зробив правильне у житті.

— Що ти як тренер казав спортсменкам після завоювання медалей?

— Перше, що я сказав: "Дівчата, я за вас безмежно радий, ви зробили це, ви зробили історію". У Насті — одразу сльози, бо Люда вже була з бронзовою медаллю після одиночки. Настя одразу заплакала: "Я не вірю, я не вірю".

— Ти давно знайомий зі своєю дружиною, але одружився лише після олімпіади у Ріо.

— Вона, звісно, ​​обурювалася. Тоді я їй казав, що моя дружина — це Олімпіада. Я чітко поставив перед собою завдання. Тоді й моя мама виступала проти. Вона казала: "Юра, не надумайся, бо це відведе тебе вбік". Ну і я сприйняв це серйозно.

Я поставив собі завдання — Олімпійські ігри. І лише коли я фінішував, у 2016 році тільки пішов другий етап — це вже сім'я, діти, майбутнє. Я вже цілком можу цьому віддатись. І тепер треба піднімати нове покоління, передавати досвід синові.

— Твоє майбутнє — це твій син. За фото у соцмережах помітно, що він дуже схожий на тебе.

— Це моє з Катериною творіння, до якого я зараз вкладаю всі свої знання, всю любов. Перші кроки він зробив у караті. Це єдиний вид спорту, до якого приймають із 4 років. І дякую їм, що вони так роблять. Тому що активність у Єгора зашкалює, і йому треба кудись її вихлюпувати.

— Ти вже брав його з собою до каное?

— До каное — ще ні. Він ще не хотів, боявся води. А зараз рветься, йому вже подобається. Але це в майбутньому, не потрібно поспішати.

Я терпляча людина: дочекаюся, поки він набуде всіх знань, усіх навичок. Якщо він обере веслування, я буду лише радий. Якщо ні — він матиме свій шлях, в якому я йому допомагатиму, незалежно від того, чим він займатиметься.