Гендер-паті на кладовищі: історія вагітної дружини військового у проєкті "Я не забуду"

За два з половиною роки повномасштабної війни ми, здавалося б, звикли майже до усього. Наречені приходять до РАЦСів у військовій формі, романтичні побачення відбуваються на прифронтових вокзалах, а маленькі діти купують автівки для наших захисників. Нещодавно у нашу реальність прийшло нове явище — коли смерть і життя поєднуються як ніколи. 

Вагітна українка Лейла Крупа з нетерпінням чекала на той день, коли дізнається стать своєї дитини разом із чоловіком-військовим. Але її мрія не здійснилася — коханий загинув на фронті. Дівчина вирішила влаштувати гендер-паті на кладовищі. Користувачі соцмереж одразу почали порівнювати цю гендер-паті з ефектними, вартістю в мільйони, вечірками відомих блогерів. Про майбутню матусю, яку коханий не буде зустрічати із пологового, і про воїна, якого ніколи не знатиме його дитина, розповідається у програмі "Я не забуду" з Іриною Хоменко.

Зробила вірусні фото гендер-паті на кладовищі

Вірусні фото з гендер-паті зробила Анна Гладка. Вона познайомилася з Лейлою на кладовищі, адже їхні чоловіки поховані зовсім поруч. Саме Анна незаплановано опинилася поруч, коли Лейла Крупа прийшла до свого загиблого коханого, щоб повідомити стать їхньої дитини.

— Імовірно, коли ви робили ті фото, ви не думали, що вони стануть настільки популярними і зроблять такий великий резонанс у суспільстві. 

— Взагалі про це мови не йшло. Це було просто для себе. У нас був шок, наскільки людей це зачепило. 

— Де ви познайомилися з Лейлою? 

— На кладовищі. Наші чоловіки поховані поруч, по діагоналі. Ми дуже часто перетиналися на кладовищі. Я, напевно, день через день приїжджала до чоловіка і майже щоразу бачила Лейлу. Хтось у когось попросив запальничку, щоб підпалити свічку, і з цього зав'язалась розмова.

Говорили про наших чоловіків, про наші відчуття. Людина, яка переживає такий самий стан, може тебе максимально зрозуміти. Фраза "Я тебе розумію" по-іншому відчувається від людини, яка переживає те ж саме.

Виявилося, що з самого початку повномасштабного вторгнення наші чоловіки, мій Олександр і Лейлин Вова, разом були в 129-му батальйоні міста Києва. Чи вони спілкувалися, нам уже не розкажуть. 

— Як давно не стало вашого чоловіка? 

— Восьмого вересня 2023 року. Поховати вдалося тільки 13 лютого 2024-го, бо ми пів року чекали результати ДНК. 

— Коли ви дізналися про те, що Лейла вагітна? 

— Якось інтуїтивно зрозуміла. Я не можу цього пояснити. Згодом, в ході розмов, з'ясувалося, що Лейла дійсно вагітна. Перша думка була про те, що вона неймовірно сильна жінка. У мене в голові не вкладалося, як вона з цим справляється. Не кожна змогла б так. 

— За яких обставин ви зробили ті фото? 

— Це була випадковість. Лейла приїхала до Вови, а я в той час — до свого чоловіка. Це було із розряду: "Давай?". — "А давай". Щоб закарбувати в пам'яті, можливо. Особисто для себе і для дитини, коли та виросте.

— Поруч були ще якісь люди чи Лейла сама прийшла робити гендер-паті? 

— Сама прийшла. Потім Лейла розповіла, що у них з чоловіком була розмова про те, що де б він не був, вона приїде до нього і вони разом дізнаються, хто в них буде: донечка чи синочок. Вона виконала свою обіцянку. 

— Цього літа у соцмережах дуже гучно обговорювали й інші гендер-паті. Відомі блогери витрачали на них мільйони і все це відкрито транслювали у соцмережі: розкішні ресторани, зіркові гості, пісні, танці й декорації. Як ви ставитеся до ось таких гендер-паті, коли інші жінки стоять на могилах? 

— Це їхній вибір, їхнє рішення. Якщо людина так відчуває, вона так і робить. Це наші реалії. 

Побратим військового, котрий посмертно стане батьком

Олексій Жураковський познайомився з загиблим коханим Лейли, коли той доєднався до 47-ї окремої механізованої бригади "Маґура". Олексій згадує Володимира як хорошого друга, надійну та сміливу людину.

— Розкажіть про ваше знайомство з Володимиром. 

— Ми познайомилися, коли він потрапив до нас у підрозділ 47-ї окремої механізованої бригади "Маґура". У той час це ще був батальйон. Після виконання однієї з операцій ми повернулися, пішло комплектування, і тоді я познайомився з Володимиром. 

— Якою він був людиною? 

— Другом хорошим був. Веселим був, дуже сміливим і ініціативним. До нього завжди можна було звернутися за допомогою чи порадою. Я впевнений, що якби у нього була можливість той відрізок часу прожити ще раз, він прожив би його так само. 

Він був розвідником Його позиціонували як найкращого. Коли ми вже були не в одному підрозділі, він, здається, став командиром відділення. Тобто довіра командування до нього була так само висока. 

— Ви знали, що у нього є кохана? 

— Так, знав. Це було помітно, навіть якби я й не знав цього. Під час відпочинку він завжди брав телефон і дзвонив до Лейли. Не можу пригадати, щоб він із кимось іншим спілкувався по телефону. 

— Чи мріяв Володимир про дітей? Чи відомо вам про це щось? 

— Я гадаю, що так. У розмовах він про це згадував. 

— Як ви дізналися про його загибель? 

— Десь за дві години до того, як мене сповістили про його загибель, у мене трапилася аварія з автівкою. Серйозна. А потім мені ще й зателефонував побратим і сказав, що загинув Іван. 

— За яких обставин він загинув? 

— Закрив собою пораненого. Віддав своє життя, рятуючи інше. Він справжній герой.

— Ви були на похороні? 

— Так, був. Бачив там усіх наших із першого складу. Я би помінявся з ним місцями — це те, про що я думав на кладовищі.

— Ви бачили фотографії з гендер-паті на кладовищі? 

— Так, бачив. Він стане батьком. Це головне. 

— Чи спілкуєтеся ви з Лейлою? 

— Так, завжди телефоную, особливо коли їду до Києва. Завжди кажу, що якщо буде потрібна допомога, вона може до мене звернутися. 

— Ви бачили, що в той же час, коли Лейла влаштувала гендер-паті на кладовищі, відомі блогери робили їх зі значно більшим розмахом та фінансовим вкладом? 

— Не знаю, чи правильно це, чи ні. Я б порадив більшу частину цих витрачених ними коштів направити на допомогу хлопцям, які зараз на фронті. Щоб було менше таких гендер-паті на кладовищах. Хай мене засудять за цю думку, мені байдуже.

Влаштувала на кладовищі гендер-паті для загиблого чоловіка-військового

Вагітна українка Лейла Крупа з нетерпінням чекала на той день, коли дізнається стать своєї дитини разом із чоловіком-військовим. Але її мрія не здійснилася — коханий загинув на фронті. Дівчина вирішила влаштувати гендер-паті на кладовищі. Користувачі соцмереж одразу почали порівнювати цю гендер-паті з ефектними, вартістю в мільйони, вечірками відомих блогерів. 

— Який у вас зараз термін і як ви себе почуваєте? 

— Сім місяців вже, все нормально. До мене переїхала мама, буде мені допомагати. Живемо у Києві — орендуємо квартиру. 

— Ви працюєте чи вже в декреті? 

— Допрацьовую і вже маю йти в декрет. 

— Чи вирішили ви питання з виплатами? 

— Держава має зробити виплати, на які ми вже писали заяву. Все дуже довго тягнеться. Три місяці чекаєш документи з військової частини, потім, якщо все добре і без помилок, то надсилаєш їх до ТЦК, чекаєш рішення з ВЛК, їдеш в центр і пишеш заяву... Це все немов кола пекла. 

— Розкажіть, як ви познайомилися з вашим коханим.

— Я працювала в закладі харчування, де і зараз працюю, а він був у ТрО. Заходив до нас на каву, завжди вітався, потім якось підійшов познайомитися, коли я на вулиці стояла. За тиждень я сиділа й плакала, а він підійшов і заспокоїв — казав, яке яскраве та насичене життя, що треба ловити моменти попри війну. Через годинку він приніс мені квіти, які сам назбирав. Мене це зачепило. 

— Яка у вас різниця у віці? 

— 18 років, але це взагалі не має значення. Я багато чого чула на свою адресу про це. 

— Як скоро ви почали жити разом? 

— Десь із місяць ми так ходили-гуляли, у нас була романтика. Потім він перевівся в 47-му бригаду і поїхав туди. Минув тиждень, як він мені сказав, що хоче, аби ми жили разом. Я задумалася на кілька секунд, а потім просто погодилася. 

— Пригадайте, як він вам освідчився. 

— У телефонній розмові він повідомив, що його відпустили і він має для мене новину-сюрприз. Я питаю: "Яка новина", а він: "А ти не здогадуєшся?". А я не здогадувалась. Він каже: "Я навіть своєму командиру сказав, що буду їхати до дружини з дуже важливою новиною". 

— "До дружини" сказав? 

— Так. Але ж ми, дівчата, завжди шукаємо підвох у всьому. Але я зрозуміла, що напевно буде пропозиція. Він приїхав. Ми їхали кудись машиною, аж ось він зупинився, побіг нарвав ромашок і вручив мені. У квітах була каблучка. Він запитав мене, чи вийду я за нього. Я, звісно, погодилася. Вдома він став на коліно і ще раз перепитав.

— Чи встигли ви зіграти весілля? 

— Він хотів дуже гарне весілля, а я відразу сказала, що не хочу того пишного. Після війни планували все зробити. Ми зафіксували шлюб — сходили в РАЦС.

— Я знаю, що в нього було дуже непросте дитинство, так? 

— Так, його батьків не стало, коли він був ще дитиною. Спочатку батька, мама певний час жила з іншим чоловіком, а потім і її не стало. У нього був вітчим, який залишив його без маминої квартири. Вигнав. Ніколи не купував йому ніяких речей. Мій чоловік тоді просто пішов на вулицю, адже не міг це все витримувати.

Протягом тижня він жив у підвалі. Розповідав, що йому допомагав якийсь хлопчик та його батьки. З часом тітка забрала його до себе. Про неї він дуже добре відгукувався.

— Ви з Володимиром рік чекали на вагітність. Як ви йому повідомили? Чи встигли ви це зробити? 

— Ми рік планували дитину, він дуже хотів. 11-го лютого я щось запідозрила, тож зробила тест. Показало одну чітку, а іншу нечітку смужки. Коли розповіла йому, він був на таких емоціях! Казав, що зробить все, аби приїхати. Але я сказала зачекати, бо, можливо, якийсь збій стався.

Вже 12 лютого він повідомив, що у них вихід — прийшло бойове розпорядження. Він такий: "Я тебе дуже люблю, цілую, за кілька годин прийду". Минули ці кілька годин, а його все не було. Я не могла спати, писала йому повідомлення. Вранці подзвонила його побратиму і сказала, що щось недобре відбувається. А мені ще й наснився він — у формі та з рюкзаком. Побратим пообіцяв дізнатися. Коли перетелефонував, то сказав, що зараз приїде. Я зрозуміла, що щось недобре. Він загинув 12 лютого близько 18-ї години. 

— Підтвердження вагітності ви отримали вже після поховання? 

— У той час я забула за вагітність, її для мене тоді не існувало. Я казала, що помщусь, що не можу сидіти, що тут себе не знайду. Хотілося і померти, і їхати на війну. А потім наснилось, як мій чоловік годує дитину. А ще риба снилася, а це до вагітності. Я зробила тест, який вже точно покзав, що я вагітна.

— Вас відмовляли народжувати? Чи були у вас якісь сумніви? 

— У мене не було жодних розмов про це. Звісно, були люди, які говорили: "Ти ж подумай, ти ж ще молода. Кому будеш потрібна з дитиною?". Як про це взагалі можна думати? Ні, в жодному разі. Це — частинка мого чоловіка. Це — продовження великого нашого кохання. Чому я маю думати, кому я ще буду треба? Мені ніхто не треба. У мене вже є дитина. 

— Чому ви вирішили зробити гендер-паті на кладовищі? 

— Коли ми з ним ще обговорювали кожну деталь, то він казав, що хоче хлопчика. А я хотіла дівчинку. Де б він не був, він хотів, щоб стать ми дізналися разом. Я пообіцяла йому це. 

Навіть якщо його немає зі мною фізично, він завжди поряд. Я дала слово і буду нести про нього пам'ять. Наша дитина обов'язково буде знати, що її тато — герой. Дівчинку зватимуть Соломія. Ім'я чоловік обрав. 

— У той час, коли ви виставили кадри з вашого гендер-паті на кладовищі, в мережі з'являлися фото та відео з гендер-паті відомих блогерів. Вони коштували по кілька мільйонів гривень. Там гуляли, танцювали, співали, виступали зірки і були шалено дорогі декорації. Багато людей потім порівнювали ваше гендер-паті з тими, що за три мільйони. Як ви до цього ставитесь? 

— Це палка з двома кінцями. Мої думки суперечать самі собі. Кожна людина, кожна пара заслуговує на щастя і навіть на таке гендер-паті. Я розумію, що якби чоловік був живий і все було б добре, ми б теж відсвяткували. До того ж, наші хлопці воюють за те, щоб у нас було життя.

Якщо вони можуть собі це дозволити — нехай. Але не так гучно. Якби я була блогеркою, я б не змогла так відсвяткувати. Я би накрила стіл, покликала всіх, але зробила б публікацію про те, що доначу три мільйони на ЗСУ.

— Коли вам народжувати? 

— Назвали дату 20-30 жовтня. 

— Хто у цю важливу мить буде разом із вами? 

— Тільки мама. Якщо вийде у побратимів, то чекатимуть під пологовим. 

— У вас висить каблучка на шиї. Це чоловікова? 

— Так, це каблучка мого чоловіка. Ношу її всюди. Хоча мені казали зняти, щоб не носити цю енергетику на собі. 

Декілька дитячих магазинів запропонували Лейлі Крупі знижки на свої товари для облаштування дитячої та піклування про Соломію.

Попередні випуски "Я не забуду":

• Весільний рейвах для бійця із заповітом — історія 20-річного Максима у проєкті "Я не забуду"
• Названі батьки українських розвідників: як цивільні допомагають військовим
• Протезований наречений з вірусного відео шукає спонсорів — історія військового Михайла у програмі "Я не забуду"
• Замість кар'єри футболіста обрав захист батьківщини — історія Артема та сюрприз для нього від ФК "Шахтар" у проєкті "Я не забуду"
• Добро чи піар: чому блогер роздає на вулиці гроші