Феномен хібукі-терапії: як в Україні впроваджують державну програму Ізраїлю з підтримки дітей з посттравматичним синдромом

Хібукі — м’яка іграшка, песик із сумними очима. Під час хібукі-терапії дитина переносить на іграшку свої переживання і страхи, розповідає про власні переживання та почуття. У дитини формується досвід розуміння свого стану та потреб. Песик Хібукі допомагав дітям Ізраїлю, Японії та Америки пережити психологічну травму і впоратися зі стресом. Тепер цим методом користуються українські психологи, йдеться у матеріалі "Ранку Вдома".

Історія методики хібукі-терапії сягає 2006 року, часів другої ліванської війни, коли північ Ізраїлю накрило ворожим бомбардуванням. На південь країни потяглися тисячі біженців, там обладнали наметові містечка, які стали тимчасовою оселею тисяч жінок та дітей. З ними працювали психологи. Саме тоді доктор Шай Хен-Галь запропонував використовувати іграшку, як терапевтичний об’єкт, бо це просто і зрозуміло кожній дитині, недорого і швидко у виконанні.

Для реабілітації психологічних травм дуже важливо розуміти свої почуття, вміти їх називати, проговорювати це та знаходити в собі ресурс для того, щоб справлятися з цими емоціями, пояснюють фахівці реабілітаційних центрів. Тут дитина разом із практичним психологом і другом хібукі проходить усі етапи психоемоційного відновлення.

За час війни та блекаутів у багатьох українських дітей з'явився страх, тривожність і замкнутість. Арттерапія та заняття з фахівцями — допомагають позбутися тривоги та відкритися світові.

Хібукі — песик із сумними очима. Але це лише на перший погляд. Насправді ж кожна деталь має значення. Сумні очі дозволяють дитині асоціювати себе з іграшкою та переносити на неї свої страхи й переживання. Розмір собачки відповідає розміру немовляти, а отже дитині легко обіймати песика й почуватися захищеною. Крім того, м'яка іграшка приємна на дотик, тож малюк відчуває тепло й затишок.

Хібукі має на животику кишеньку, де є маленька книжечка — це комікс про історію хібукі. Тут написано про те, хто він, звідки прилетів, що любить і що відчуває.

"Під час війни насправді й діти, і дорослі по-чесному бояться якихось нових контактів, тому що невідомо, хто свій, а хто чужий. А тут є умовно безпека. Тобто ми бачимо перед собою об'єкт, який безпечний, який хочеться обійняти", — пояснила психологиня Ольга Луценко.

Таку іграшку можна скрізь носити із собою. Ба більше, дітям подобається коли вони чогось навчають песика та діляться з ним власним досвідом. Тоді вони відчувають свою компетентність. Коли дитина компетентна, вона впевнена у собі. Не лише діти мають терапевтичну іграшку, а й фахівці.

"У мене є теж хібукі. Її звати Муся. Маю можливість працювати в школі з дітками, і вона зі мною їздить на роботу. В школі, де я працюю, у всіх учнів початкової школи, є така іграшка", — зізналася Ольга Луценко.

Муся вже має жовто-блакитний браслет на лапці та маленьку хустинку на шиї. Вона, як завжди, допомагає Олені проводити терапевтичні заняття з дітками з Києва, Краматорська і Маріуполя.

Хібукі-терапія у поєднанні з арттерапевтичними інструментами дозволяє психологам успішно працювати з травмою війни на всіх рівнях сприйняття — тілесному та емоційному. Важливо знати, що заняття безплатні, як і сама іграшка, котру надають дитині індивідуально.

Завдяки міжнародній тренерці Дафні Шарон-Максімов проєкт уже працює в усіх регіонах України. Тож ще більше українських дітей можуть отримати психологічну допомогу в обіймах лагідного песика хібукі. 

Також цікаво:

• Проєкт "Відважні" бореться за кожну українську дитину, щоб не було втраченого покоління, — психологиня Вікторія Назаревич
• Пет-терапія для дітей: історія чотирилапого терапевта пса Байса
• Особлива терапія для дітей: в Україні видали першу збірку терапевтичних аудіоказок
• Кінотерапія: як діти у Бучі знімають фільми (ВІДЕО)