Доброго тихого вечора, ми з України: Віталій Кім — гість шоу Олени Кравець

Віталій Кім, голова Миколаївської обласної військової адміністрації, за кілька перших днів війни став народним улюбленцем завдяки своїм коротким відеозверненням, де він спокійно, оптимістично і без пафосу розповідав про стійкість регіону.

У березні Віталій Кім опублікував у соцмережі фотографію — він у своєму робочому кабінеті розмовляє по телефону. Особливу увагу привернули яскраві шкарпетки чиновника. Фото стало вірусним, мережу заполонили нескінченні меми за участю Кіма.

Сьогодні Віталій Кім — гість шоу "Тихий вечір з Оленою Кравець" телеканалу "Дом".

Ведуча — Олена Кравець, співведучий — Юрій Карагодін.

Про роботу під час війни

— Скажу чесно, ви зараз єдина людина, яка заспокоювала мене на початку вторгнення і яка зараз лишилася на посаді. Мої діти називали вас "заспокійливим", "Мам, увімкни Заспокійливого"… Є таке відчуття, що Миколаїв вистояв, тому що ви вистояли, тому що все починалося з вас. І у вашій особі ми хочемо передати миколаївцям від всієї України: ми разом, ми дуже вдячні за вашу стійкість і вашу незламність.

До речі, ми з вами були знайомі. Це було у Коблево, ми щороку їздили туди відпочивати з дітьми, а пан Віталій був там у справах. Пам'ятаю, як ми з дітьми йдемо до басейну, і я бачу, як на літньому майданчику сидить голова Миколаївської ОДА. У звичайному одязі, у розслабленому настрої... Просто лускає насіння і дуже акуратно складає лушпиння на купку...

— Це було рік тому. Насіння — це наша миколаївська фішка. Основне правило — не розкидати шкарлупки.

— Ви собою уособлювали відпочинок, такий лаунж.

— Я вам поясню. Моя посада передбачає багато роботи, особливо під час війни. І ось ця історія — це був, мабуть, перший повноцінний відпочинок, вихідні з родиною. Я насолоджувався тим, що мені нічого не треба робити, що у мене є три вільних дні.

— Коли вперше після вторгнення у вас був час спокійно посидіти, полузати насіння?

— Не раніше, ніж квітень. Бо з будівлі [в який я перебував] я вийшов десь 27 березня, це після 24 лютого більш ніж місяць минув. Після 14 березня, коли наші Збройні сили відбили росіян майже на межу Херсонської області, стало трохи легше, зокрема вільніше пересуватися.

— А якими були ваші перші дні в лютому? Я знаю, що перехід з голови обласної адміністрації до голови військової адміністрації відбувся для вас дуже швидко.

— Я часто в себе питаю, як це відбувалось? Але гадаю, що це не залежить від посади, від того, що ти робив до 24 лютого і що почав робити після.

Більшість українців 24 лютого прийняла рішення, що вони будуть відстоювати державу кожен на своєму місці, кожен думав, що готовий робити для своєї країни. Я пишаюся тим, що українці в більшості своїй сказали: "Ні, ми цього не приймаємо. Ми будемо відстоювати Україну там, де ми є зараз".

Після цього рішення все змінилося. З'явилася додаткова мотивація, додаткові інструменти, зникли всі бар'єри. Як то кажуть, скасували дрес-код.

Тобто є лише мета, що треба зробити, і байдуже, як ти цього досягнеш.

Це стосується всіх миколаївців, мешканців Миколаївської області, бо спільнота стала згуртованою.

— Ви розуміли ще до початку вторгнення, що нікуди не поїдете, що ви залишаєтесь? Ви внутрішньо якось готувались?

— Перше, мій партнер в минулому якось сказав: коли керівник втече навіть у запасний пункт (в нас він був), що його немає на своєму робочому місці, то люди сприймають це як — все, влади нема в регіоні. Не можна було цього робити попри те, що я знав, що це підвищена небезпека. Я це чудово розумів.

По-друге, в перший же день війни я зібрав свою команду (заступників та апарат), і ми поговорили. Я сказав, що я все розумію, у всіх сім'ї, діти, я тупати ногами не буду, і їм ніхто нічого не скаже, бо рішення за нами — їхати до резервного пункту, виїжджати чи інше. Команда пішла порадитись, і всі залишилися. Хоча це рішення для деяких було непросте, вольове. Але зараз вони через це рішення дуже круті.

Ми починали розмову з того, що Миколаївщина вистояла завдяки частково мені. Ні.

Тому що я дивився на нашого президента, і коли він залишився — це було прикладом, що робити його підлеглим.

— Якби знімали кіно про вас, ви хотіли б, щоб хто із зірок вас зіграв?

— Знаєте, одразу подумав Зеленський, але тоді точно звільнять (Сміється). Я сказав перше, що спало на думку, бо я просто інших хороших акторів не знаю.

Про меми

— Про вас люди складають дуже багато мемів. Як взагалі ви до цього ставитесь?

— Так, мені показували, скидали. Перші місяці у мене на це не було часу зовсім. Потім я почав реагувати, розбиратися, що до чого. Просто круто. Наші люди дуже творчі.

— Ми хочемо запропонувати вам переглянути меми про вас. А ви скажіть, які з них актуальні, а які вже ні. Ось перше.

— О, мені на цей мем навіть картину подарували.

— Висить у кабінеті?

— Ні, поки що ніде не висить. Відкладена, чекає нашої перемоги. Потім передам до музею.

— Наступний — з Чаком Норрісом, коли він вам телефонує, а ви відповідаєте: "Чим я можу вам допомогти?"

— Цей мем ще працює. Тож нехай телефонує.

— Мем з Путіним за його столом.

— Це хороший мем. Тільки треба шкарпетки ближче до Путіна.

— Наступний мем.

— Це про те, що було на початку війни, щоб я не забував виходити в ефір для того, щоб проінформувати людей. Видаляйте, це все вже в минулому.

— Йдемо далі. США, Британія, Німеччина та Миколаїв. Судячи з того, що ви розповідали, так і є — ми такі невеликі, але суворі. Але зараз, здається, Миколаїв трішки подорослішав.

— Але, порівнюючи з хлопцями, то ще ми отакі. Хай буде.

— Але всі бояться саме цього малого.

— Взагалі, це, можливо, "вона".

Про сім'ю

— У вас маленький син Руслан. Скільки йому зараз?

— П'ять років, скоро шість буде.

— Моїм дітям шість із половиною. У цьому віці вони вже все коментують. Мої, наприклад, планують це літо. Вони звикли щороку їздити до Коблевого, святкувати там свій день народження. І ось нещодавно вони говорять: "Ну от, коли ми влітку поїдемо до Коблевого… Ми ж поїдемо до Коблевого влітку?" Я не хочу їм навіть відповідати типу: "Ну, якщо війна закінчиться..." А вони дивляться на мене, чекають на відповідь…

— А чого ви до Коблевого не поїдете? В чому проблема?

— Я теж сподіваюсь, що поїдемо.

—Та вже можна їхати.

— Так? Друзі, у лютому відкрили туристичний сезон.

Карагодін: На Миколаївщині сезон відкривається, коли пан Кім скаже. В мене теж є питання. Моя донька каже: "Тату, я тебе поцілую, а ти мене за це відведеш до Макдональдса". Чи є в цьому корупційна складова?

— Дивлячись, ким ви призначили доньку у своїй сім'ї.

— А ким ви призначили Руслана у своїй сім'ї? Хто головний взагалі?

— Я. Далі — дружина. Потім інші. Хоча він уже претендує на місце другого. Він бореться з котом Марчиком, хто буде після мене.

Я пишаюся своєю родиною, своїм сином. І він нетиповий, мабуть, це через те, що у нього такі батьки. В школі, в іншому оточенні він має активну позицію саме через нестандартне мислення. Це пояснити важко. Це можна зрозуміти лише в побуті.

От приїдете влітку до Коблевого, познайомитесь… Хоча там розміновувати ще будуть довго, але басейни ми швидко розмінуємо і там можна буде плавати.

— Де легше керувати — в сім'ї чи в адміністрації?

— В сім'ї. Ризиків менше. Бо в нас є баланс у сім'ї, і там не треба щось доводити. Тому там нічим управляти, це партнерські відносини, тобто там нема мети. А в державному управлінні завжди є мета, до якої ти йдеш, бо це безглуздо - працювати без мети.

Про Миколаївщину майбутнього

— Якщо про мету йде мова. Уявімо, що на нашій землі не залишилося жодного окупанта. Миколаївщина відбудовується. Що ви хочете привнести, чого ще не було?

— Найскладніше змінювати людей. Бо люди не міняються вмить, це робиться лише через покоління. Моя мрія - змінити людей. Ми й так круті, але хочу, щоб ми були більш відкриті, більш чесні, більш працьовиті, більш інтелігентні.

Бо в нас після розвалу Радянського Союзу є провал в освіті, спорті, пріоритезації, що модно. Я хочу, наприклад, щоб модним був спорт. Я хочу, щоб модною була освіта. Я хочу, щоб поважали літніх людей. Я хочу, щоб усі розмовляли без лайки. Я багато чого хочу, але це довгий шлях.

Війна дала нам можливість показати на весь світ, які ми є. Українці мегакруті. І це треба використати для того, щоб зробити нашу країну кращою. Це і є та мета, заради котрої я працюю.

Мантра від Кіма

— Пропонуємо вам записати для всіх українців заспокійливе відео, як мантру. Щоб вони могли у будь-який час увімкнути мантру від Кіма, заспокоїтись, прийти до певного стану душі й піти у справах, продовжувати жити. Для цього ви підете до кімнати із зеленим фоном, а ми потім замість зеленого фону підставимо інші.

— Добре, але попереджую — це не звернення президента (Сміється).

Шановні українці! Танки вже їдуть, літаки на підході. Успіхів окупанти не мають. Люди повертаються до України.

Україну знає весь світ. Наразі кожен пишається тим, що він українець.

У нас є більше часу, щоб займатися сім'єю, через те, що в нас змінилися пріоритети. Ми розуміємо, що для нас найголовніше.

Буде весна. Буде тепліше. Розквітатимуть квіти. На Миколаївщині раніше на місяць уже з'явилися підсніжники.

Щодня ми стаємо на один день ближче до нашої перемоги. Наша перемога — це, безумовно, щастя. Це спокій, це можливості планувати далі. Це возз'єднання наших сімей. Це спокійні, тихі ночі, це хороший сон. Це впевненість у завтрашньому дні. Ну, так, я так уявляю собі перемогу.

— Я слухала вас і розуміла, що попри все, попри час, в який ми живемо, це так круто, що сьогодні представники влади у нас такі, так міркують і так мріють. Я вам дуже дякую. Ви починали свої відео фразою: "Доброго вечора, ми з України!" Ми вирішили адаптувати її під вас: "Доброго тихого вечора, ми з України!"

— Чесно кажучи, ми віталися "Доброго вечора…" Це була фраза, щоб на початку ще більше привернути увагу до України. А коли ми розходилися з військовими, то прощалися саме словами: "Тихого вечора…"

---

Гостями нового випуску "Тихого вечора з Оленою Кравець" стали: голова Миколаївської обласної військової адміністрації Віталій Кім, доброволець ЗСУ Ольга Бігарь (позивний "Відьма"), комік Марк Куцевалов, Вадим Кириленко з рубрикою "ГогольНаш". Музична гостя — Христина Соловій.

Ще цікаве з "Тихого вечора з Оленою Кравець":

• З 24 лютого у мене було три дні відпустки: командирка мінометного взводу Ольга "Відьма" Бігарь у гостях "Тихого вечора з Оленою Кравець"
• Я спав у всіх сім'ях України: Марк Куцевалов — гість "Тихого вечора з Оленою Кравець"
• Ставлення у світі до українців, повернення "МакДональдза" та бульдог Марік з Маріуполя: відверта бесіда з Дмитром Кулебою у "Тихому вечорі з Оленою Кравець"
• Коли ти смієшся над ворогом, він стає смішним: міністр оборони Олексій Резніков у "Тихому вечорі з Оленою Кравець" розповів про роботу та особисте життя
• "Пішла покаялась, і батюшка дуже сміявся": як Ніна Матвієнко називає москалів та як співає сучасних пісень
• Про борщ, Різдво та підготовку до "Євробачення": гурт TVORCHI — гості шоу "Тихий вечір з Оленою Кравець"
• Допомога ЗСУ, лагідна українізація та батьківство: Володимир Дантес у шоу "Тихий вечір з Оленою Кравець"
• Про зламаний палець, гуцульські традиції та "кров москаля": гурт KAZKA у "Тихому вечорі з Оленою Кравець"
• Новий альбом, новорічні традиції та село майбутнього: Wellboy в гостях у "Тихого вечора з Оленою Кравець"